Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 червня 2020 року

Київ

справа №822/225/18

адміністративне провадження №К/9901/62034/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Тацій Л.В.,

суддів: Стрелець Т.Г., Стеценка С.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу №822/225/18

за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 травня 2018 року (головуючий суддя Ковальчук О.К.) та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року (ухвалена в складі колегії суддів: головуючого судді - Гонтарука В. М., суддів: Полотнянка Ю.П. Білої Л.М.),-

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради (далі - відповідач, УПСЗН), в якому просив:

- визнати неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради щодо ненадання ОСОБА_1 статусу інваліда війни;

- зобов`язати УПСЗН визнати ОСОБА_1 інвалідом війни відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України від 22.10.1993 №3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та видати посвідчення встановленого зразка.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що позивачем не надано доказів залучення його до складу саме формувань Цивільної оборони, а тому у відповідача були відсутні підстави для встановлення ОСОБА_1 статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2018 року ОСОБА_1 подана касаційна скарга, в якій заявник просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 травня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У скарзі посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Верховний Суд ухвалою від 22 жовтня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 червня 2019 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Тацій Л.В., судді: Бучик А.Ю., Стеценко С.Г., справу передано головуючому судді.

Ухвалою від 12.06.2020 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Бучик А.Ю. розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду від 12.06.2020 за № 972/0/78-20 здійснено за допомогою автоматизованої системи заміну судді Бучик А.Ю. та згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Тацій Л.В., судді: Стрелець Т.Г., Стеценко С.Г.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами встановлено, що наказом № 541 від 7 серпня 1987 року ПрАТ "Поділля - Плюс" позивача направлено в 30 -ти кілометрову зону відчуження ЧАЕС для ліквідації аварії на ЧАЕС з 17.08.1987 по 17.09.1987, де він виконував обов`язки водія автобуса.

13.03.2008 позивач отримав посвідчення серія НОМЕР_1 громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи.

30.11.2017 позивач звернувся до відповідача із заявою щодо надання йому відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» статусу інваліда війни та видачу відповідного посвідчення.

Листом від 13.12.2017 за № 12228 Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради відмовило позивачу в наданні йому статусу інваліда війни з тих підстав, що для встановлення статусу інваліда війни необхідна наявність підтверджуючих документів щодо віднесення позивача до військовослужбовців, із числа військовозобов`язаних, призваних на військові збори, яких позивач до Управління не подав.

Позивач, вважаючи вказані дії та рішення протиправними, звернувся до суду із цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року N 460-IX (далі- Закон №460-IX, набрав чинності 08.02.2020) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Касаційна скарга по справі № 822/225/18 подана у вересні 2018 року, розгляд касаційної скарги не закінчено до 08.02.2020, тому касаційна скарга розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-IX (із застосуванням норм КАС України в редакції, чинній до 08.02.2020).

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Згідно з пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Частиною 1 статті 10 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 6 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Колегія суддів звертає увагу, що не усі особи, які виконували роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підпадають під дію наведеної статті.

Статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Зі змісту цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб, які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попредніх інстанцій про те, що умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

У справі, що розглядається суди встановили факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Ці обставини, як правильно зазначили суди, свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Водночас, для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») окрім факту настання у особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено) Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

Як вірно було встановлено судами, документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої відповідачу, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав.

Верховний Суд у постанові від 7 червня 2018 року у справі № 377/797/17 висловив правову позицію стосовно того, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно пункту 1 частини 1 статті 9 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

З огляду на наведене вище колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у останнього немає достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Оскільки позивачем не надано доказів про його участь у загонах спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, тому висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову є обґрунтованим.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 279/12162/15-а та від 30 листопада 2018 року у справі № 756/3226/16-а.

Інші аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, зводяться до переоцінки доказів і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судів щодо обставин справи, які суди встановили у процесі її розгляду.

Водночас, за приписами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року N 460-IX, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 травня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року по справі №822/225/18 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.В. Тацій

Судді Т.Г. Стрелець

С.Г. Стеценко