Історія справи

Постанова КАС ВП від 07.06.2018 року у справі №816/4381/15
Ухвала КАС ВП від 14.05.2018 року у справі №816/4381/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 травня 2018 року

Київ

справа №816/4381/15

касаційне провадження №К/9901/26321/18, К/9901/26325/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційні скарги Гадяцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області та ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24.11.2015 (суддя Бойко С.С.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2016 (головуючий суддя - Бершов Г.Є., судді: Ральченко І.М., Катунов В.В.) у справі №816/4381/15 за позовом ОСОБА_1 до Гадяцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Гадяцька міська рада Полтавської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Гадяцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Гадяцька міська рада Полтавської області, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.06.2015 №654/17 та №2/17.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 24.11.2015 адміністративний позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 19.06.2015 №654/17 про визначення податкового зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік у сумі 25000,00 грн. (об'єкт оподаткування - легковий автомобіль Toyota Land Cruiser). У задоволенні позову в частині вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.06.2015 №2/17 про визначення податкового зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік у сумі 25000,00 грн. (об'єкт оподаткування - легковий автомобіль Toyota Land Cruiser 200) - відмовив.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 03.02.2016 залишив постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24.11.2015 без змін.

Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, Гадяцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Полтавській області та ОСОБА_1 оскаржили їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24.11.2015 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2016 в частині відмови в задоволенні позову та прийняти нове судове рішення про задоволення позову в цій частині.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях).

Зокрема, зазначає, що правила щодо визначення податкового зобов'язання з транспортного податку в сумі 25000грн. за легкові автомобілі, які використовувались до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., встановлені статтею 267 Податкового кодексу України, з огляду на приписи підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, не можуть застосовуватись раніше 2016 року.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24.11.2015 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2016 в частині задоволення позову та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

В обґрунтування своїх вимог Гадяцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Полтавській області посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: пункту 5.2 статті 5, підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статтей 8, 69 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях).

Зокрема, зазначає, що Податковим кодексом України не передбачено звільнення власників викрадених автомобілів від сплати податкових зобов'язань з транспортного податку.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга позивача підлягає задоволенню, а у задоволенні касаційної скарги податкового органу слід відмовити з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

ОСОБА_1 є власником легкових автомобілів марки Toyota Land Cruiser (НОМЕР_1), 2013 року випуску, об'єм двигуна 4461 куб. см., а також марки Toyota Land Cruiser 200 (НОМЕР_2), 2013 року випуску, об'єм двигуна 4461 куб. см.

Легковий автомобіль Toyota Land Cruiser перебуває у розшуку, у зв'язку з фактом викрадення 30.06.2013, що підтверджується долученими до матеріалів справи доказами (а.с. 7-21), зокрема довідкою Гадяцького районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області від 25.06.2015 №7507, довідкою Слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області від 19.07.2013.

Відповідачем на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпункту 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.06.2015 №654-17 про визначення податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік у сумі 25000,00 грн. (об'єкт оподаткування - легковий автомобіль Toyota Land Cruiser), а також від 19.06.2015 №№2-17 про визначення податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік у сумі 25000,00 грн. (об'єкт оподаткування - легковий автомобіль Toyota Land Cruiser 200).

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 19.06.2015 №2/17, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що Гадяцькою міською радою прийнято рішення від 22.01.2015 «Про транспортний податок», яким затверджено Положення про транспортний податок. Використання позивачем автомобіля Toyota Land Cruiser 200, який є об'єктом оподаткування транспортним податком, підтверджено в судовому процесі, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем відповідно до вимог законодавства.

Задовольняючи позов в частині вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 19.06.2015 №654/17, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що легковий автомобіль Toyota Land Cruiser не є об'єктом оподаткування транспортним податком у розумінні підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України, оскільки з моменту викрадення фактично не перебуває у володінні позивача.

Верховний Суд вважає, що нарахування позивачу транспортного податку за 2015 рік за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями від 19.06.2015 №654/17 та №2/17 не відповідає правильному застосуванню норм матеріального права. При цьому керується таким.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Положення підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.3 статті 267 Податкового кодексу України є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно з пунктом 267.4 статті 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно з підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Відповідно до пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

З аналізу зазначеного пункту вбачається, що абзацом першим урегульовано питання щодо прийняття та оприлюднення рішення щодо встановлення у 2015 році транспортного податку, проте про застосування цього податку вже у 2015 році не йдеться.

Положення абзацу другого 4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII стосуються порядку прийняття регуляторних актів та не звільняють місцеві ради від обов'язку оприлюднювати акт, що встановлює місцевий податок, у встановленому законодавством порядку.

Водночас суд звертає увагу, що відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.

Згідно з пунктом 2.1 статті 2 Податкового кодексу України зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Жодних змін до вищезазначених положень Податкового кодексу України внесено не було, дія зазначених положень на 2015 рік законодавцем не зупинялась, місцеві ради не звільнялись від обов'язку при встановленні нового виду місцевого податку дотримуватись вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що місцеві ради мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Транспортний податок був запроваджений Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, отже, лише у 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку встановлення транспортного податку.

З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, вищезазначене рішення Гадяцької міської ради від 22.01.2015, яким встановлено новий податок на майно - транспортний податок, не могло бути застосовано в 2015 році, оскільки плановим періодом для застосування цього рішення є 2016 рік.

Наявність у Податковому кодексі України норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Наведені положення Податкового кодексу України необхідно застосовувати з урахуванням приписів Конституції України, які є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Так, за змістом статті 57 Основного Закону кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

При цьому статтею 64 Конституції України передбачено, що зазначене конституційне право громадянина не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини будь-яке втручання державного органу в мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом» та держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення в дію «законів». При цьому, така концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи втручання мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (рішення «Щокін проти України» пункти 50, 51; «Сєрков проти України» пункти 33, 34).

Тобто, Європейським судом з прав людини неодноразово наголошувалося у своїх рішення, що введене державою законодавство, на підставі якого відбувається втручання у мирне володіння майном, має бути чітким, зрозумілим та передбачуваним для громадян, що також підтверджує обґрунтованість висновку щодо неможливості збігу у часі періоду опублікування рішення про встановлення податку та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок).

За таких обставин, покладення контролюючим органом на позивача обов'язку зі сплати транспортного податку за 2015 рік шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є необґрунтованим.

При цьому, обставини викрадення транспортного засобу (легкового автомобіля Toyota Land Cruiser) за наведеного не підлягають врахуванню при визначенні хто є платником транспортного податку і за яких умов, оскільки не впливають на обов'язок його власника щодо сплати транспортного подлатку, як такого, у 2015 році.

Враховуючи викладене, покладені в основу підстав для задоволення позову (в частині вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.06.2015 №654/17) висновки судів попередніх інстанцій про невідповідність викраденого автомобіля ознакам об'єкта оподаткування у розумінні підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України, які не вплинули на правильність прийнятих у справі судових рішень в цій частині, підлягають виключенню з мотивувальних частин оскаржених судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Статтею 351 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Таким чином, оскільки суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень не допустили порушень норм процесуального права, а неправильне застосування норм матеріального права призвело до ухвалення неправильних судових рішень лише в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.06.2015 №2/17, вказані судові рішення в цій частині слід скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог, а в іншій частині - залишити без змін.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Касаційну скаргу Гадяцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24.11.2015 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2016 у справі №816/4381/15 скасувати в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Гадяцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області від 19.06.2015 №2/17 про визначення податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік у сумі 25000,00 грн.

Ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Гадяцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області від 19.06.2015 №2/17 про визначення податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік у сумі 25000,00 грн.

У решті постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24.11.2015 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2016 у справі №816/4381/15 залишити без змін з виключенням з мотивувальних частин судових рішень мотивів задоволення позову в частині вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Гадяцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області від 19.06.2015 №654-17.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 828,24 грн. (вісімсот двадцять вісім гривень 24 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Гадяцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк