ПОСТАНОВА

Іменем України

15 січня 2019 року

м. Київ

справа №822/28/15

касаційне провадження №К/9901/8188/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.02.2015 (суддя Лабань Г.В.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.09.2015 (головуючий суддя - Ватаманюк Р.В., судді: Мельник-Томенко Ж.М., Сторчак В.Ю.) у справі № 822/28/15 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Красилівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області в особі Старокостянтинівського відділення про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Красилівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області в особі Старокостянтинівського відділення про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.11.2014 № 0003722100 та від 11.11.2014 № 0003732100.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 04.02.2015 у задоволенні адміністративного позову відмовив.

Вінницький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 08.09.2015 залишив постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.02.2015 без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 оскаржила їх у касаційному порядку.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.02.2015, ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.09.2015 та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилається на порушення судами норм матеріального права, а саме: пункту 80.7 статті 80 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 396, 397, 398 Цивільного кодексу України.

Зокрема, наголошує на протиправності здійсненої органом доходів і зборів фактичної перевірки. При цьому зазначає, що фактичну перевірку проведено за відсутності позивача або її законних представників, а ОСОБА_2, якій вручено направлення на здійснення контрольного заходу та яка підписала акт перевірки, права підпису не мала, оскільки трудовий договір з нею не укладався.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області проведено фактичну перевірку господарської одиниці, де здійснює підприємницьку діяльність позивач, з питань додержання суб'єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами, результати якої оформлено актом від 16.10.2014 № 128/22-01-21/НОМЕР_3.

Перевіркою встановлено порушення Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 вимог абзацу третього частини четвертої статті 11, пункту 2 частини першої статті 15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на зберігання тютюнових виробів, немаркованих марками акцизного податку встановленого зразка, а саме сигарет торгової марки «Навігатор», виробництва «ОМП Донський табак» (Ростов-на-Дону), а також продаж алкогольного напою (пляшки горілки «Пшенична») особі, яка не досягла 18-річного віку.

Крім того, виявлено недотримання позивачем вимог пунктів 44.1, 44.3 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) внаслідок ненадання на перевірку накладних, а також книги обліку доходів і витрат.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем 11.11.2014 прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0003722100, згідно з яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 23800,00 грн.; № 0003732100, згідно з яким застосовано штраф у сумі 510,00 грн.

Відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Пунктами 80.1, 80.7 статті 80 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб'єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції.

Тобто, наведені положення Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не передбачають обов'язкову присутність платника або безумовну наявність трудових відносин його з продавцем (особою, яка фактично здійснює розрахункові операції).

Слід також зазначити, що платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення, зокрема фактичної перевірки щодо нього, має право не погодитись з рішенням про призначення перевірки і оскаржити його в суді або застосувати інші заходи, передбачені статтею 81 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), шляхом недопущення посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки. Якщо ж допуск до перевірки відбувся і наказ реалізований як прийнятий в межах закону і компетенції, в подальшому предметом розгляду в суді має бути зміст виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на податкові органи.

У справі, що розглядається, фактична перевірка позивача проведена з відома продавця (особи, яка фактично здійснювала розрахункові операції) ОСОБА_2, про що в направленнях на перевірку наявні її підписи. Акт перевірки також підписано ОСОБА_2 без зауважень.

Надаючи оцінку встановленим органом доходів і зборів під час проведення контрольного заходу порушень, судові інстанції виходили з того, що факт зберігання тютюнових виробів, немаркованих марками акцизного податку встановленого зразка, а також продажу алкогольного напою особі, яка не досягла 18-річного віку, підтверджується письмовими поясненнями від 05.08.2014 покупця ОСОБА_3, а також його показаннями як свідка в суді першої інстанції, письмовими поясненнями сільського голови ОСОБА_4, поясненнями секретаря сільської ради ОСОБА_5, поясненнями продавця (особи, яка фактично здійснювала розрахункові операції) ОСОБА_2, наданими під час засідання адміністративної комісії, протоколом про адміністративне правопорушення від 05.08.2014 ХМ № 015712 за частиною другою статті 156 Кодексу України про адміністративні правопорушення, складеного стосовно ОСОБА_2, протоколом огляду, виявлення та вилучення від 05.08.2014 і не спростовано позивачем шляхом надання належних та допустимих доказів.

За правилам частини четвертої статті 11 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) алкогольні напої та тютюнові вироби, які виробляються в Україні, а також такі, що імпортуються в Україну, позначаються марками акцизного збору в порядку, визначеному законодавством.

Згідно з частиною другою статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі виробництва, зберігання, транспортування, реалізації фальсифікованих алкогольних напоїв чи тютюнових виробів; алкогольних напоїв чи тютюнових виробів без марок акцизного податку встановленого зразка або з підробленими марками акцизного податку до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 200 відсотків вартості товару, але не менше 17000 гривень.

Відповідно ж до пункту 2 частини першої статті 15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) забороняється продаж пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та тютюнових виробів особам, які не досягли 18 років.

Частиною другою статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі порушення вимог статті 15-3 цього Закону до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 6800 гривень.

Крім того, відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Пунктом 44.3 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

У разі ліквідації платника податків документи, визначені у пункті 44.1 цієї статті, за період діяльності платника податків не менш як 1095 днів, що передували даті ліквідації платника податків, в установленому законодавством порядку передаються до архіву.

За правилами пункту 121.1 статті 121 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

Судами встановлено, що факт ненадання накладних та книги обліку доходів і витрат під час здійснення контрольного заходу позивачем у судовому засіданні Хмельницького окружного адміністративного суду не заперечувався.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.02.2015 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.09.2015 у справі № 822/28/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк