Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.01.2018 року у справі №813/4437/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 жовтня 2019 року

Київ

справа №813/4437/15

адміністративне провадження №К/9901/3798/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н. А.,

суддів - Бевзенка В. М.,

Шевцової Н. В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2015 року (головуючий суддя - Хома О. П. ) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2016 року (головуючий суддя - Попко Я. С., судді - Обрізко І. М., Сеник Р. П. ) у справі

за позовом ОСОБА_1

до Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції ДФС у Львівській області

про зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди, -

встановив:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції ДФС у Львівській області (далі - Сокальська ОДПІ) з вимогами (з урахуванням уточнень до позовних вимог): зобов'язати відповідача провести розрахунок компенсації (індексації) в розмірі середньої заробітної плати з 16.08.2013 року за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення; зобов'язати відповідача сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку, компенсацію (індексацію) в розмірі середньої заробітної плати з 15.08.2013 року за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення; стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 25 000
грн.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що наказом ДПІ у Радехівському районі Львівської області ДПС (правонаступником якої є Сокальська ОДПІ) від 15.08.2013 року №14-О позивача було звільнено з посади головного державного податкового інспектора сектору погашення податкового боргу на підставі пункту 1 статті 40 КзПП України у зв'язку із скороченням чисельності штату працівників та виплачено вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку та інші виплати.

Звільненню передувало притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності на підставі наказів №224 від 25.09.2012 року та № 271 від 13.11.2012 року, які в подальшому було визнано протиправними і скасовано в судовому порядку. На звернення позивача 22.03.2015 року до відповідача з приводу виконання вказаного судового рішення, Сокальська ОДПІ листом від 21.04.2015 року направила копію наказу від 02.04.2015 року №19 про скасування наказів №224 від 25.09.2012 року та № 271 від 13.11.2012 року. На письмову вимогу позивача від 16.06.2015 року про повне виконання вказаного судового рішення, Сокальська ОДПІ листом №326/10/13-13-29-100012/91 повідомила про проведений перерахунок заробітної плати у відповідні періоди 2012 року на загальну суму 1504,18 грн, яка платіжним дорученням від 17.07.2015 року №222 перерахована на розрахунковий рахунок ОСОБА_1. За вказаних обставин та з посиланням на норми статей 116, 117 та 233 КЗпП України позивач вважає, що Сокальська ОДПІ повинна виплатити йому, починаючи з 16.08.2015 року середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день постановлення рішення.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2015 року, яка була залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2016 року, у позовних вимогах було відмовлено.

Відмовляючи в позовних вимогах, суди виходили з того, що при вирішенні позову ОСОБА_1 до Сокальської ОДПІ про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (справа №№813/6992/13-а), суд не брав до уваги накази №224 від 25.09.2012 року та № 271 від 13.11.2012 року, які на той час були предметом розгляду у справі №813/4289/14. Натомість, судовим рішенням по справі №813/6992/13-а встановлено, що ОСОБА_1 притягався до дисциплінарної відповідальності у вигляді зменшення премії на 50 відсотків за результатами роботи у вересні 2012 року та на 95 відсотків за результатами роботи за лютий 2012 року на підставі інших наказів (від 13.09.2012 р. №203 та від 15.04.2013 №96 відповідно). Суд першої інстанції зазначив, а суд апеляційної інстанції погодився з цим висновком, що Сокальською ОДПІ судове рішення від 14.11.2014 року по справі №813/4289/14 виконано на підставі звернення ОСОБА_1 з відповідною заявою після набрання законної сили судовим рішенням від 14.11.2014 року по справі №813/4289/14 шляхом скасування наказів ДПІ у Радехівському районі Львівської області ДПС №224 від 25.09.2012 року та № 271 від 13.11.2012 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності та проведенням нарахування премій за відповідні періоди 2012 року на загальну суму 1504,18 грн., які позивач одержав. Суди вказали, що преміювання працівника чи виплата надбавки є правом керівника, а не його обов'язком, реалізація якого безпосередньо залежить від результатів роботи конкретного працівника, тому за відсутності відповідного рішення керівника про таке преміювання чи встановлення надбавки, не має правових підстав для стягнення таких сум в судовому порядку. Таким чином, відсутні передбачені ст.117 КЗпП України підстави для виплати ОСОБА_1 його середнього заробітку за період з
16.08.2013 року по день постановлення рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

30 травня 2016 року позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2016 року, в якій просив їх скасувати та направити справу на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Стверджує, що скасовані догани були правовими підставами позбавлення ОСОБА_1 нарахування надбавки та премії за відповідні періоди передбачені чинним законодавством, а не правом керівника, яке теж регулюється відповідними нормативними актами. Крім того, наявність судового рішення, яке набрало законної сили, від 12.03.2015 року по справі № 813/4289/14, лист Сокальської ОДПІ від
17.07.2015 року, перерахунок і виплата заробітної плати є доказами, передбаченими ст.72 КАСУ та ст.117 КЗпП України. Вказує, що незаконні дії керівництва Радехівської ДПІ заподіяли йому моральну шкоду, а саме: приниження честі, гідності, ділової репутації, позбавлення службового та кар'єрного росту, моральних переживань у зв'язку з втратою здоров'я, порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми. Зокрема втрата здоров'я, а як наслідок інвалідність, стали причиною втрати працездатності.

Відповідачем до Суду надані заперечення на касаційну скаргу, в яких податковий орган зазначає, що судове рішення від 14.11.2014 року по справі №813/4289/14 відповідачем виконано на підставі звернення ОСОБА_1 з відповідною заявою після набрання ним законної сили шляхом скасування наказів ДПІ у Радехівському районі Львівської області ДПС №224 від 25.09.2012 року та № 271 від 13.11.2012 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності та проведенням нарахування премій за відповідні періоди 2012 року на загальну суму 1504,18 грн. Таким чином, на момент звільнення позивача (15.08.2013) не існувало несвоєчасного або неповного проведення розрахунку з ОСОБА_1.

Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Наказом ДПІ у Радехівському районі Львівської області ДПС від 15.08.2013 року №14-0 ОСОБА_1 звільнено з посади головного державного податкового ревізора-інспектора сектору погашення податкового боргу ДПІ у Радехівському районі Львівської області ДПС (правонаступником якої є Сокальська ОДПІ)
15.08.2013 року, згідно п.1 ст.40 КЗпП України (у зв'язку із скороченням чисельності штату працівників), та виплачено вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку та грошову компенсацію за невикористані відпустки.

Як слідує з матеріалів справи, постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12.07.2013 року по справі №813/3557/13-а, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2013 року, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову про скасування наказів ДПІ у Радехівському районі Львівської області ДПС №224 від 25.09.2012 року та № 271 від 13.11.2012 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.05.2014 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.07.2013 року по справі №813/3557/13 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від
10.10.2013 року скасовано і направлено справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14.11.2014 року по справі №813/4289/14, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2015 року, задоволено позов ОСОБА_1 та визнано протиправними і скасовано накази ДПІ у Радехівському районі Львівської області ДПС №224 від 25.09.2012 року та № 271 від 13.11.2012 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19.05.2014 року по справі №813/6992/13-а, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2014 року, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову про скасування наказу ДПІ у Радехівському районі Львівської області ДПС №14-0 від 15.08.2013 року, поновлення на займаній або рівнозначній посаді та виплаті заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.02.2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на вказані судові рішення.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 12.05.2015 року по справі №813/6992/13-а, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2015 року, ОСОБА_1 відмовлено у перегляді за нововиявленими обставинами постанови Львівського окружного адміністративного суду від 19.05.2014 року по справі №813/6992/13-а у справі за його позовом до Сокальської ОДПІ про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Встановлено, що наказом Сокальської ОДПІ від 02.04.2015 року №19 скасовано накази ДПІ у Радехівському районі Львівської області ДПС №224 від 25.09.2012 року та № 271 від 13.11.2012 року та проведено нарахування премії за відповідні періоди 2012 року на загальну суму 1504,18 грн. Платіжним дорученням від
17.07.2015 року №222 кошти в сумі 1504,18 грн. перераховані на розрахунковий рахунок ОСОБА_1, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою ПриватБанку від 13.08.2015 року №150813/284.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

В силу п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно вимог ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ч.1 ст.47 КЗпП України.

У відповідності до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Стаття 117 КЗпП України встановлює відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в Стаття 117 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, спричинена фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Згідно статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Суд зазначає, що законодавець передбачив відповідальність за затримку розрахунку при звільненні лише у разі якщо така затримка була з вини власника або уповноваженого ним органу.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій стосовно того, що ОСОБА_1 при звільненні з займаної посади 15.08.2013 року було виплачено вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку та інші виплати, отже на момент звільнення позивача не було спору про розміри належних йому як звільненому працівникові сум.

Суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що постанова Львівського окружного адміністративного суду від 12.07.2013 року по справі №813/3557/13-а, якою ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову про скасування наказів ДПІ у Радехівському районі Львівської області ДПС №224 від 25.09.2012 року та № 271 від 13.11.2012 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності на момент звільнення позивача (15.08.2013 року) не набрала законної сили, тому спірні накази на час звільнення позивача були чинними.

Також, судовим рішенням по справі №813/6992/13-а встановлено, що ОСОБА_1 притягався до дисциплінарної відповідальності у вигляді зменшення премії на 50 відсотків за результатами роботи в вересні 2012 року та на 95 відсотків за результатами роботи за лютий 2012 року на підставі інших наказів (від 13.09.2012 р. №203 та від 15.04.2013 р. №96 відповідно).

Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій стосовно того, що оскільки преміювання працівника чи виплата надбавки є правом керівника, а не його обов'язком, реалізація якого безпосередньо залежить від результатів роботи конкретного працівника, а за відсутності відповідного рішення керівника про таке преміювання чи встановлення надбавки, не має правових підстав для стягнення таких сум в судовому порядку.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для виплати ОСОБА_1 його середнього заробітку за період з 16.08.2013 року по день постановлення рішення.

Колегія суддів також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій стосовно того, що відшкодування моральної шкоди здійснюється особою, яка її заподіяла, лише за умови, що дії останньої були неправомірними між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. При цьому, в порушення ст.71 КАС України, позивачем не надано обґрунтованих пояснень щодо стягнення на його користь моральної шкоди.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами попередніх інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено.

Частиною 1 статті 350 КАС України (в чинній редакції) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 351, 352, 353, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2016 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н. А. Данилевич

Судді В. М. Бевзенко

Н. В. Шевцова