Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 травня 2020 року

Київ

справа №539/2048/17

адміністративне провадження №К/9901/16869/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Лубенського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області

про зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року (ухвалену у складі колегії суддів: Калитки О.М., Кононенка З.О., Калиновського В.А.),

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Лубенського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (далі також - відповідач), в якому просив:

- скасувати рішення Лубенського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Полтавської області №272 від 18 липня 2017 року, яким було відмовлено позивачу в перерахунку пенсії, згідно заяви та довідки про заробітну плату, виданої Арбітражним керуючим ВАТ Лубенське АТП 15355 №48/2 від 14 лютого 2006 року, як незаконне;

- зобов`язати Лубенське об`єднане Управління Пенсійного фонду України Полтавської області перерахувати та сплачувати позивачу пенсію, відповідно до довідки №48/2 від 14 лютого 2006 року із заробітної плати 1966,59 крб за період роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 1 липня 1986 року по 31 липня 1986 року, виданої Арбітражним керуючим ВАТ Лубенське АТП 15355, починаючи з 22 червня 2017 року з урахуванням сплаченого.

Позовна заява мотивована тим, що відповідач незаконно та безпідставно відмовився перерахувати йому пенсію на підставі довідки про заробітну плату, виданої Арбітражним керуючим ВАТ Лубенське АТП 15355 № 48/2 від 14 лютого 2006 року.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 20 вересня 2017 року, позов задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач неправомірно не врахував довідку про заробітну плату, видану Арбітражним керуючим ВАТ Лубенське АТП 15355 №48/2 від 14 лютого 2006 року, та безпідставно не перерахував пенсію.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року скасовано постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 20 вересня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в довідці ВАТ "Лубенський м`ясокомбінат" №48/2 від 14 лютого 2006 року не зазначено, на підставі яких первинних документів зроблено розрахунок заробітної плати позивача.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріалами справи не підтверджено сплату страхових внесків із заробітної плати, нарахованої в зоні відчуження, тобто фактична виплата позивачу заробітної плати не є підтвердженою.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розрахунок заробітної плати позивача для обчислення пенсії із заробітку в зоні відчуження при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, наведений ВАТ "Лубенський м`ясокомбінат" у довідці № 48/2 від 14 лютого 2006 року, є необґрунтованим, а отже вказана довідка не є належною підставою для перерахунку пенсії позивача.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального і процесуального права, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просив скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року та направити справу на новий розгляд до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Доводи касаційної скарги мотивовані тим, що позивач має право на перерахунок пенсії на підставі довідки про заробітну плату від 14 лютого 2006 року №48/2, виданої Арбітражним керуючим ВАТ Лубенське АТП 15355, на підставі первинних документів, які знаходилися на підприємстві.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі №539/2048/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Суддя-доповідач ухвалою від 13 травня 2020 року прийняв до провадження адміністративну справу №539/2048/17 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 14 травня 2020 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що позивач є ліквідатором аварії на ЧАЕС 1-ї категорії, має ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС безстроково, отримує пенсію по інвалідності через Лубенське об`єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області.

З 14 січня 1986 року по 16 лютого1994 року позивач працював в Лубенській АК 2216, яка в подальшому була перейменована у ВАТ Лубенське АТП 15355, звідки 1 червня 1986 року був призваний на військові збори та направлений на роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, де перебував з 1 червня 1986 року по 15 серпня 1986 року.

Після виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС він знову повернувся до попереднього місця роботи, де йому була нарахована та виплачена заробітна плата за роботу по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

22 червня 2017 року позивач звернувся із заявою до Лубенського об`єднаного УПФ України Полтавської області про перерахунок його пенсії відповідно до довідки №48/2 від 14 лютого 2006 року про заробітну плату за період роботи на ЧАЕС із 1 липня 1986 року по 31 липня 1986 року, на що отримав відмову від 18 липня 2017 року №272 у проведенні перерахунку пенсії на підставі вищевказаної довідки про заробітну плату.

Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся до суду для захисту порушеного права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанції та доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року відповідає, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

У відповідності до статті 57 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі - Закон №796-XII) обчислення середньомісячного заробітку провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

У разі обчислення пенсії відповідно до частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за бажанням того, хто звернувся за пенсією, середньомісячний фактичний заробіток для обчислення пенсії може визначатися за будь-які 12 місяців підряд роботи на територіях радіоактивного забруднення.

Якщо особа, яка звернулася за пенсією, пропрацювала на територіях радіоактивного забруднення: менше 12 місяців, - середньомісячний заробіток визначається шляхом поділу загальної суми заробітку за календарні місяці роботи на кількість цих місяців; не менше 30 календарних днів у двох місяцях, - середньомісячний заробіток визначається за будь-які фактично відпрацьовані 30 календарних днів роботи; менше місяця, - середньомісячний заробіток визначається за цей календарний місяць з додаванням до заробітку на основній роботі.

Порядок обчислення середньомісячного заробітку для призначення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначеної відповідно до статті 54 цього Закону, визначається Кабінетом Міністрів України.

Особам, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, а також в евакуації населення на добровільній безплатній основі і стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджено відповідними документами, пенсія по інвалідності за їх бажанням обчислюється з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, що був встановлений на час їхнього перебування в зоні відчуження.

Згідно з частиною першою статті 54 Закону №796-XII пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №1210 від 23 листопада 2011 року (далі - Постанова №1210) затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі- Порядок №1210).

Пунктом 7 Порядку №1210 передбачено, що пенсії призваних на військові збори військовозобов`язаних, які брали участь в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та працювали у зоні відчуження в 1986-1990 роках, призначаються виходячи із заробітної плати, яку вони одержували за основним місцем роботи, з у рахуванням фактично відпрацьованого часу у зоні відчуження, характеру виконуваної роботи, місця і тривалості робочого дня (незалежно від періоду проведення розрахунку оплати праці за умови, якщо такий розрахунок проведено на підставі первинних документів про місце роботи і тривалість робочого дня згідно із сумарною кратністю оплати праці, встановленою у відповідні періоди за зонами небезпеки: у ІІІ зоні - 5, у II - 4, І - 3). При цьому у всіх випадках заробітна плата для розрахунку пенсії не повинна бути нижчою від фактично одержаної суми у зазначений період.

Відповідно до статті 15 Закону №796-XII видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами, організаціями (військкоматами).

Із зазначеного вище правового регулювання вбачається, що підставою для перерахунку пенсії є довідка, видана підприємством, де працювала особа, яка була призвана на військові збори, а підставою проведення розрахунку заробітної плати за період роботи в зоні відчуження є первинні документи про нараховану та виплачену заробітну плату, періоду та фактичної тривалості робочого дня і місця її виконання.

При цьому основними документами для проведення перерахунку пенсії таким особам є первинні документи про тривалість робочого дня та місця виконання роботи або довідки архіву Міністерства оборони України, які мають підтверджувати час, місце, тривалість робочого дня та довідки підприємств, установ, організацій - про заробітну плату.

Отже, перерахунок пенсії повинен проводитись на підставі первинних бухгалтерських документів.

Проте, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, в довідці ВАТ "Лубенський м`ясокомбінат" №48/2 від 14 лютого 2006 року не зазначено, на підставі яких первинних документівзроблено розрахунок заробітної плати позивача, що свідчить про те, що вказана довідка не відповідає вимогам законодавства.

Крім того, згідно з положеннями статті 66 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в заробіток для нарахування пенсії включаються виплати, на які чинним законодавством нараховуються страхові внески, окрім виплат разового характеру, не обумовлених системою оплати праці. Однак, судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази сплати страхових внесків із заробітної плати нарахованої в зоні відчуження, тобто фактична виплата позивачу заробітної плати не є підтвердженою.

Таким чином, судом апеляційної інстанції було зроблено вірний висновок про те, що розрахунок заробітної плати позивача для обчислення пенсії із заробітку в зоні відчуження при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, наведений ВАТ "Лубенський м`ясокомбінат" у довідці №48/2 від 14 лютого 2006 року, є необґрунтованим, а вказана довідка не є належною підставою для перерахунку пенсії позивача у зв`язку із тим, що в ній не зазначено первинних документів, на підставі яких проведено розрахунок заробітної плати.

Аналогічна правова позиція стосовно документів, які можуть бути підставою для перерахунку пенсії, викладена Верховним Судом України у постановах від 17 березня 2015 року у справі №21-11а15, від 15 грудня 2015 року у справі №2-а/576/29/14, Верховним Судом у постановах від 13 лютого 2018 року у справі №358/1179/17, від 15 травня 2019 року у справі №343/1009/16-а та від 19 грудня 2019 року у справі №539/3633/16-а.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Лубенського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про зобов`язання вчинити певні дії.

Як убачається з касаційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів, зокрема, довідки про заробітну плату від 14 лютого 2006 року №48/2, виданої Арбітражним керуючим ВАТ Лубенське АТП 15355. Водночас зазначеним доводам судами попередніх інстанцій вже була надана оцінка.

Верховний Суд наголошує, що до його повноважень не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та №37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC №26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко