Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 травня 2019 року

Київ

справа №810/1925/16

касаційне провадження №К/9901/31133/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Васт-Транс» (далі - Товариство) на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2017 (головуючий суддя - Глущенко Я.Б., судді - Пилипенко О.Є., Кузьмишина О.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Васт-Транс» до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі - Інспекція), Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області (далі - Казначейство) про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість та пені,

УСТАНОВИВ:

Товариство 08.06.2016 звернулось до суду із позовом до Інспекції та Казначейства, у якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просило: зобов'язати Інспекцію подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок про відшкодування Товариству суми податку на додану вартість у розмірі 77366,00 грн. за вересень 2012 року; стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства пеню на рівні 120 відсотків облікової ставки НБУ за період з 11.06.2013 по 29.08.2016 у розмірі 48402,00 грн.

На обґрунтування позову Товариство зазначило, що на його адресу не надходило податкове повідомлення-рішення Інспекції про невідповідність або відмову у бюджетному відшкодуванні, з огляду на що сума бюджетного відшкодування, зазначена у декларації з податку на додану вартість за вересень 2012 року, поданій Товариством 19.10.2012, мала бути перевірена Інспекцією до 18.11.2012 та, як наслідок, Інспекція зобов'язана була подати Казначейству висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету на рахунок Товариства, до 23.11.2012. Невиконання відповідачами своїх обов'язків, встановлених пунктами 200.12, 200.13 статті 200 Податкового кодексу України порушило право Товариства на своєчасне отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2012 року, яке підлягало стягненню як заборгованість бюджету, з нарахуванням на неї пені відповідно до пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 27.09.2016 позов задовольнив: зобов'язав Інспекцію подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок про відшкодування Товариству суми податку на додану вартість у розмірі 77366,00 грн. за вересень 2012 року; стягнув з Державного бюджету України на користь Товариства пеню на рівні 120 відсотків облікової ставки НБУ за порушення строків бюджетного відшкодування за вересень 2012 року за період з 11.06.2013 по 29.08.2016 у розмірі 48402,00 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Товариство виконало усі необхідні умови для своєчасного отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, а Інспекцією не наведено жодних обставин, які б могли слугувати підставою для відмови у наданні Товариству бюджетного відшкодування податку на додану вартість та, відповідно, підставою для неподання до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновку про таке відшкодування, з огляду на що невідшкодована своєчасно сума податку на додану вартість вважається бюджетною заборгованістю, на яку нараховується пеня, на стягнення якої Товариство має право.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 17.01.2017 скасував рішення суду першої інстанції та залишив позов без розгляду.

Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтоване тим, що оскільки сума бюджетного відшкодування податку на додану вартість по декларації за вересень 2012 року повинна була надійти на банківський рахунок Товариства до 30.11.2012, то саме з 30.11.2012 Товариство повинне було дізнатися і дізналося про порушення свого права на бюджетне відшкодування, у зв'язку з чим, звернувшись до суду з вказаним позовом лише 08.06.2016 Товариство пропустило строк звернення до суду, встановлений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень статті 102 Податкового кодексу України.

Товариство оскаржило рішення суду апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 31.01.2017 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки: суд неправомірно не застосував до спірних правовідносин положення статті 200 Податкового кодексу України та не надав належної оцінки діям Інспекції щодо порушення строків проведення перевірки звітності Товариства з податку на додану вартість за вересень 2012 року та листуванню Товариства з відповідачами з 2013 по 2016 рік щодо результатів перевірки та направлення висновку до Казначейства; суд не надав належної правової оцінки тому, що бюджетне відшкодування не погашене і кінцевий термін нарахування пені не наступив, а отже не наступив і момент початку відліку строку звернення до суду з вимогою про стягнення пені.

У письмових поясненнях Інспекція просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Казначейство не скористалось своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01.04.2019 визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 02.04.2019.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди встановили, що 19.10.2012 засобами електронного зв'язку Товариство подало до Інспекції податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2012 року, в якій у рядках 23, 23.1 якої задекларувало суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, у розмірі 77366,00 грн., що підтверджується квитанцією № 2. Разом із декларацією Товариство подало розрахунок суми бюджетного відшкодування та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування.

Проте, у визначені законодавством строки суму податку на додану вартість у розмірі 77366,00 грн. Товариству відшкодовано не було.

З огляду на викладене та зважаючи на приписи пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України Товариством було розраховано суму пені у розмірі 48402,80 грн. за період з 11.06.2013 по 29.08.2016 (в редакції заяви про зменшення позовних вимог), яка на його думку, має бути сплачена контролюючим органом.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно частини першої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Положеннями частини другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас частиною третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже Кодексу адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 155 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), за змістом якої пункту 9 частини першої якої суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Відповідно до пункту 200.7 статті 200 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Згідно з пунктами 200.10, 200.11 статті 200 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки.

Положеннями пунктів 200.12, 200.13 статті 200 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що орган державної податкової служби зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету. На підставі отриманого висновку відповідного органу державної податкової служби орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку органу державної податкової служби.

Згідно з пунктом 200.14 статті 200 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки орган державної податкової служби виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган: а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної органом державної податкової служби за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з пунктом 200.6 цієї статті у зменшення податкових зобов'язань з цього податку в наступних податкових періодах; б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною органом державної податкової служби за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування; в) у разі з'ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.

Пунктом 200.15 статті 200 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі якщо за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку або орган державної податкової служби розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, орган державної податкової служби не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов'язаний повідомити про це орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. Орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, тимчасово припиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до набрання законної сили судовим рішенням. Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження орган державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

У відповідності до пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Наведене дає підстави для висновку, що держава в особі відповідних державних органів, виконуючи певний комплекс дій, зобов'язана повернути платнику податку на додану вартість суму бюджетного відшкодування протягом законодавчо встановленого строку. Якщо ж протягом згаданого строку необхідних дій для відшкодування податку здійснено не було, невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість, на яку в силу положень пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України нараховується пеня.

Факт нарахування пені нерозривно пов'язується із фактом існування заборгованості бюджету, що дозволяє стверджувати про пеню як про міру відповідальності держави перед платником за порушення нею обов'язку вчасного відшкодування від'ємного значення суми податку на додану вартість.

При цьому, якщо вимога про нарахування та виплату пені за пунктом 200.23 статті 200 Податкового кодексу України є похідною від основної вимоги, спрямованої на відшкодування від'ємного значення суми податку на додану варітьсь, то строк звернення до суду повинен обчислюватися з наступного дня від виникнення бюджетної заборгованості.

Згідно з пунктом 102.5 статті 102 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) заяви про повернення надміру плачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що, враховуючи положення підпункту 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України, та згідно положень пункту 200.10 статті 200 цього Кодексу Інспекція зобов'язана була до 20.11.2012 включно провести камеральну перевірку поданої Товариством декларації та, у разі відсутності встановлених порушень, протягом п'яти днів, підготувати та надати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, який, у свою чергу, протягом п'яти операційних днів після отримання такого висновку зобов'язаний перерахувати кошти з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку, тобто не пізніше 30.11.2012.

Доказів вчинення таких дій, а також проведення відповідної перевірки Товариства у порядку, встановленому пунктами 200.10, 200.11 статті 200 Податкового кодексу України, матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що про порушення свого права на отримання коштів бюджетного відшкодування податку на додану вартість, які залишаються невиплаченими у зв'язку із невиконанням суб'єктом владних повноважень комплексу покладених на нього обов'язків, Товариство дізналося або повинне було дізнатися, починаючи з 30.11.2012.

Відтак правомірним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що подання Товариством до суду цього позову з вимогами про зобов'язання Інспекції подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок про відшкодування суми податку на додану вартість та стягнення з Державного бюджету України пені, нарахованої на таку заборгованість, лише 08.06.2016 свідчить про пропуск позивачем 1095-денного строку, встановленого пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції залишив позов Товариства без розгляду на підставі статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017).

При цьому, суд апеляційної інстанції правомірно виходив з того, листування Товариством у 2013 та 2015 роках із державними органами з приводу питань, пов'язаних із відшкодуванням суми податку на додану вартість за вересень 2012 року, не є підтвердженням обставин, що перешкоджали позивачу вчасно звернутися до адміністративного суду за захистом своїх прав, тобто не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду.

Таким чином, доводи Товариства, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2017, оскільки суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин, а тому у задоволенні його касаційної скарги слід відмовити.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Товариства підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2017 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Васт-Транс» залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна