Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.01.2018 року у справі №826/150/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 березня 2018 року

Київ

справа № 826/150/16

провадження № К/9901/3350/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Автономної Республіки Крим, Генеральної прокуратури України про поновлення на роботі, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою прокуратури Автономної Республіки Крим на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Шурка О. І., суддів: Василенка Я. М., Кузьменка В. В.,

у с т а н о в и в :

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до прокуратури Автономної Республіки Крим, Генеральної прокуратури України, в якому просила:

скасувати наказ прокурора Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2015 року № 316к про звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України;

поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та запобігання корупції прокуратури Автономної Республіки Крим;

стягнути з прокуратури Автономної Республіки Крим на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 листопада 2015 року по час прийняття судом постанови зі стягненням відповідних податків та зборів на доходи фізичних осіб;

постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення з прокуратури Автономної Республіки Крим на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу у сумі 9045,12 грн. за період з моменту фактичного звільнення до подачі позовної заяви до суду допустити до негайного виконання;

стягнути з прокуратури Автономної Республіки Крим на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 300 000,00 гривень

Позов мотивований протиправністю звільнення позивача з посади як такого, що відбулося в порушення вимог трудового законодавства.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 27 липня 2016 року в позові відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 15 вересня 2016 року скасував постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2016 року та прийняв нову постанову про часткове задоволення, якою:

скасував наказ прокурора Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2015 року № 316к про звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України;

поновив ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та запобігання корупції прокуратури Автономної Республіки Крим;

стягнув із прокуратури Автономної Республіки Крим на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 1 грудня 2015 року по 15 вересня 2016 року у розмірі 68 628,50 гривень;

в іншій частині в позові відмовив.

У своїй касаційній скарзі представник прокуратури Автономної Республіки Крим, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач подала заперечення на касаційну скаргу, в яких просить відмовити у відкритті касаційного провадження з огляду на наявність ухвали Вищого адміністративного суду України від 30 вересня 2016 року про відмову у відкритті касаційного провадження за скаргою цієї ж особи на це саме судове рішення.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що ОСОБА_1 працює в органах прокуратури з 1996 року. За час проходження служби позивач неодноразово заохочувалась грошовими преміями, подарунками та подяками від керівництва за сумлінну роботу та високий професіоналізм.

Наказом в. о. прокурора Автономної Республіки Крим від 26 вересня 2014 року № 19к ОСОБА_1 призначено на посаду старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органам, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією прокуратури Автономної Республіки Крим (прокуратуру передислоковано до міста Києва після анексії Кримського півострову Російською Федерацією; далі - прокуратура АР Крим).

Наказом Генерального прокурора України від 15 липня 2015 року № 37ш у структурі та штатному розписі прокуратури АР Крим ліквідовано відділ нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншим органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, в складі якого працювало 3 співробітника (начальник відділу - Флященко О. В., старший прокурор відділу - ОСОБА_1, прокурор відділу Кривовяз О. В. та одна посада декретна).

Штатну чисельність із відповідним фондом заробітної плати зараховано до резерву Генеральної прокуратури України.

Також у структурі прокуратури АР Крим ліквідовано відділ нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні, старшого прокурора з питань роботи з кадрами, старшого прокурора прокуратури з питань організації роботи, контролю виконання, статистики та ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, старшого прокурора прокуратури з питань правового забезпечення, доступу до публічної інформації та розгляду звернень громадян, старшого прокурора прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, а також при застосуванні інших заходів, старшого прокурора прокуратури з питань нагляду за додержанням законів у сфері транспорту (Скворцова А.Ю.), старшого прокурора прокуратури з питань захисту прав і свобод дітей.

Цим же наказом у штатному розписі прокуратури АР Крим скорочено посади: заступника начальника відділу представництва інтересів громадян та держави в суді; головного спеціаліста відділу фінансування та бухгалтерського обліку; головного спеціаліста 2 категорії секретаріату.

У структурі та штатному розписі прокуратури АР Крим утворено: відділ нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та запобігання корупції та установлено у ньому 4 посади, а саме: начальник відділу - 1; прокурор відділу - 3. У структурі та штатному розписі прокуратури АР Крим посади: прокурора прокуратури з питань роботи з кадрами; прокурора прокуратури з питань організації роботи, контролю виконання, статистики та ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань; прокурора прокуратури з питань правового забезпечення доступу до публічної інформації та розгляду звернень громадян; прокурора прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, а також при застосуванні інших заходів.

4 серпня 2015 року ОСОБА_1 попереджено про звільнення із займаної посади у зв'язку зі скороченням з 5 жовтня 2015 року.

На момент пропонування посад 4 серпня 2015 року обов'язки прокурора прокуратури з питань роботи з кадрами тимчасово виконував ОСОБА_5, обов'язки прокурора прокуратури з питань організації роботи, контролю виконання тимчасово виконувала ОСОБА_6, та вони ще до пропонування позивачу вказаних посад як вакантних подали рапорти на призначення їх на ці посади на постійній основі. У свою чергу, запропонована позивачу посада першого заступника прокурора АР Крим є номенклатурою Генерального прокурора України.

Після попередження позивача від 4 серпня 2015 року в прокуратурі АР Крим відбулися ще деякі зміни в штатному розписі, а саме: у відділ процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчого відділу прокуратури та підтримання державного обвинувачення додано 3 посади процесуальних керівників, які, в свою чергу, не були запропоновані позивачу, але на ці посади 30 вересня 2015 року (під час тривання двомісячного строку з попередження позивача про наступне звільнення) переведені Скворцова А. Ю., Рождественський М., які також отримали попередження, та ОСОБА_8 При цьому зазначені особи працювали в органах прокуратури менше позивача та не мали досвіду роботи на вказаному напрямку.

Також до структури прокуратури АР Крим внесено ще деякі зміни, а саме: відділ нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією та відділ нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні ліквідовано наказом від 15 липня 2015 року № 37ш та створено відділ нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та запобігання корупції.

Обидва відділи ліквідовано, але перевагу на працевлаштування надали ОСОБА_9 та ОСОБА_10 Суд апеляційної інстанції встановив, що вказані особи працювали в органах прокуратури значно менше позивача.

Наказом прокурора АР Крим від 30 листопада 2015 року № 316к молодшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією прокуратури АР Крим з 30 листопада 2015 року у зв'язку зі скороченням штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України), що й зумовило звернення до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачу при попередженні про вивільнення запропоновано вакантні посади та позивач не погодилась на призначення на такі посади, а тому відповідачем дотримано установлений статтею 42 Кодексу законів про працю України порядок вивільнення працівників.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про порушення з боку прокуратури АР Крим трудового законодавства, а саме недотримання обов'язку по працевлаштуванню позивача.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та вважає їх такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина шоста статті 43 Конституції України, якій кореспондує стаття 51 Кодексу законів про працю України, гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Згідно з частиною другою статті 79 Закону України «Про прокуратуру» питання прийняття на роботу, звільнення з роботи, притягнення до дисциплінарної відповідальності, а також умови оплати праці працівників секретаріату, умови їх побутового забезпечення і рівень соціального захисту визначаються Кодексом законів про працю України, Законом України «Про державну службу», цим Законом, іншими нормативно-правовими актами.

За приписом пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього ж Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За правилами частин першої-третьої статті 492 Кодексу законів про працю України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 492 Кодексу законів про працю України вбачається, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492 Кодексу законів про працю України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Як правильно встановив суд апеляційної інстанції, на момент пропонування позивачу вакантних у прокуратурі АР Крим посад на двох із них виконували обов'язки інші працівники, які ще до пропонування позивачу вказаних посад як вакантних подали рапорти на призначення їх на ці посади на постійній основі. У свою чергу, запропонована позивачу посада першого заступника прокурора АР Крим є номенклатурою Генерального прокурора України, що унеможливлює призначення її на посаду органом, що запропонував таку посаду - прокуратурою АР Крим.

Будь-які інші посади, створені у штатному розписі прокуратури АР Крим після попередження позивача про наступне звільнення та до припинення трудових відносин, запропоновані не були.

Положеннями статті 42 Кодексу законів про працю України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Отже, у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці.

При цьому при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.

Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому при застосуванні положень статті 42 Кодексу законів про працю України щодо переважного права на залишення на роботі слід враховувати в тому числі і наявність дисциплінарного стягнення.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 Кодексу законів про працю України.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з'ясовувати сам суб'єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.

Суд апеляційної інстанції правильно констатував, що будь-яких доказів на підтвердження дослідження питання про переважне право на залишення працівників на роботі представником прокуратури АР Крим до суду не надано.

За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність у спірних правовідносинах порушень з боку відповідача встановленої законом процедури звільнення позивача.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 та статті 2401 Кодексу законів про працю України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.

За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо незаконності звільнення позивача з посади та наявності підстав для скасування відповідного наказу із поновленням позивача на роботі.

Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, оскільки Законом не передбачено будь-яких підстав для його зменшення.

Суд апеляційної інстанції вирішив питання періоду вимушеного прогулу позивача й суми, що підлягає стягненню з відповідача у якості виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Питання правильності обрахунку зазначених періоду та суми стягнення, а також частина позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено оскаржуваним рішенням суду апеляційної інстанції, не є предметом касаційного оскарження.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Приписами підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу обумовлено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Частиною першою статті 350 цього ж Кодексу закріплено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, підстави для його скасування відсутні, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а згадане судове рішення - без змін.

При касаційному розгляді враховані правові позиції Верховного Суду України, викладені, серед інших, у постанові Судових палат у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14 та постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16, підстав відступати від відповідних висновків Верховний Суд не вбачає.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу прокуратури Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець