Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.02.2019 року у справі №815/4951/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 лютого 2019 року

Київ

справа №815/4951/16

адміністративне провадження №К/9901/21915/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т. Г.,

суддів - Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №815/4951/16

за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання рішення неправомірним та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Гусева О.Г., суддів: Катаєва Е.В., Бойко О.Я.) та на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Зуєвої Л.Є., суддів: Шевчук О.А., Федусика А.Г.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив

- визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС України від 22 серпня 2016 року №451-16 про скасування рішення про визнання біженцем громадянина ОСОБА_1;

- зобов'язати ДМС України повернути ОСОБА_1 посвідчення біженця.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем, під час винесення оскаржуваного рішення №451-16 від 22 серпня 2016 року, не було враховано небезпечну для життя ситуацію по країні походження позивача - Афганістану, обґрунтовані побоювання за життя та можливі переслідування позивача. У випадку повернення позивача до Афганістану його життю буде загрожуватиме небезпека, що суперечить вимогам статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, де вказано, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. Вважає оскаржуване рішення незаконним, оскільки ОСОБА_1 зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву, повідомив всі важливі факти, що були в його розпорядженні; позивач заслуговує на довіру, оскільки щодо нього не виявлено компрометуючої інформації.

Короткий зміст рішення суду І інстанції

3. 21 лютого 2017 року Одеський окружний адміністративний суд вирішив:

Відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення від 22 серпня 2016 року №451-16, зобов'язання повернути посвідчення біженця.

4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що заява позивача до управління у справах національностей та міграції Київської державної адміністрації від 22 червня 2000 року, на підставі якої він набув міжнародного захисту в Україні є неправдоподібною, оскільки він навів неправдиві факти щодо виїзду під час звернення в 2000 році. Одночасно, перебуваючи у статусі біженця, який набув шляхом надання недостовірних відомостей, позивач повторно звернувся за захистом під іншими установчими документами в Одеському регіоні та отримав довідку про особу, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання її статусу біженця, що вважається зловживанням процедурою та її використанням у власних інтересах.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що рішення відповідача №451-16 від 22 серпня 2016 року про скасування рішення про визнання біженцем громадянина ОСОБА_1 є законним та обґрунтованим, а тому не підлягає скасуванню.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 19 квітня 2017 року Одеський апеляційний адміністративний суд вирішив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року - без змін.

6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 15 травня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_1.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року. Прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року та на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року.

8. Державна міграційна служба України надала заперечення на касаційну скаргу, в якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

9. 13 лютого 2018 року вказана касаційна скарга надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

10. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (позивач у справі):

Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню.

ОСОБА_1 зазначає, що суди попередніх інстанцій при прийнятті судових рішень не звернули увагу на реальні побоювання позивача за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності - до Афганістану. Зазначає, що у суді першої інстанції він зазначав про те, що звертався за захистом у 2000 році. Після цього жодного разу не виїжджав з України до Афганістану. Особа, яка звернулася за захистом та отримання статусу біженця в 2006 році мала при собі паспорт Ісламської держави Афганістан на ім'я ОСОБА_1, при цьому вказана дата видачі цього паспорта була 16 листопада 2005 року. З наведеного можна зробити висновок, що я та особа, яка звернулася за захистом в 2006 році - це дві різні людини.

11. Доводи, викладені у запереченні на касаційну скаргу (відповідача у справі):

Державна міграційна служба України посилається на те, що рішення №451-15 від 22 серпня 2016 року про скасування рішення про визнання особи біженцем є законним та обґрунтованим. Аналіз особових справ №2015OD0122 (252-О/20) та 06/65 та протокол співбесіди від 31 липня 2015 року свідчать про те, що позивачем надані об'єктивно невірні твердження, які стали підставою для набуття позивачем статусу біженця.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

12. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 22 червня 2000 року ОСОБА_1 звернувся до Управління із заявою про надання статусу біженця, в якій зазначав про неможливість повернення до Афганістану через переслідування з боку представників нерегулярних збройних формувань (афганські моджахеди) усієї родини у зв'язку із членством батька позивача в НДПА.

13. Відповідно до наказу управління у справах національностей та міграції Київської державної адміністрації від 05 липня 2000 року №599 ОСОБА_1 був визнаний біженцем в Україні.

14. На підставі листа-погодження Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України від 19 листопада 2014 року у зв'язку зі зміною місця проживання особову справу позивача було переведено до Управління ДМС у Миколаївській області.

15. Відповідно до наказу №7 від 11 квітня 2015 року Управління ДМС у Миколаївській області знято з обліку в Управлінні ДМС у Миколаївській області особову справу №256-О/20 визнаного біженця, гр. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з передачею за актом до ГУ ДМСУ в Одеській області.

16. Після переведення особової справи громадянина ОСОБА_1 до ГУ ДМСУ в Одеській області було встановлено, що 11 вересня 2006 року заявник звертався до управління міграційної служби в Одеській області та на підставі рішення Державного Комітету України у справах національностей та релігій Україні від 23 листопада 2007 року №1081 йому було відмовлено в наданні статусу біженця. ОСОБА_1 оскаржував вказане рішення. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2009 року у справі №2а-4071/08/1570 адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

17. Наявність двох особових справ громадянина ОСОБА_1 №256-О/20 та №06/65 стала підставою для проведення перевірки та процедури скасування рішення про визнання біженцем.

18. Подальшою перевіркою за особовими справами №256-О/20 та №06/65 встановлено, що фігурантами обох справ є одна й та ж особа під однаковими, окрім року народження, установчими даними та з викладенням різних обставин залишення країни громадянської належності.

19. Під час співбесіди 31 липня 2015 року позивач вказує інші причини залишення Афганістану, ніж ті, які викладені у заяві під час звернення у 2000 році до Управління у справах національностей та міграції Київської міськдержадміністрації і які стали підставою для набуття статусу біженця, та які було викладено у заяві під час звернення у 2006 році до Управління міграційної служби в Одеській області Державного Комітету України у справах національностей та релігій Україні.

20. 22 серпня 2016 року рішенням Державної міграційної служби України №451-16 скасовано наказ Управління у справах національностей та міграції Київської міськдержадміністрації від 05 липня 2000 року №599 про визнання громадянина ОСОБА_1 біженцем у зв'язку із повідомленням ним недостовірних відомостей, що стали підставою для визнання його біженцем.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

21. Конституція України.

21.1. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

22. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)

22.1. Частина друга статті 2. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

22.2. Частина третя статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

23. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року №3671-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

23.1. Пункт перший частини першої статті 1. Біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

23.2. Пункт тринадцять частини першої статті 1. Особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

23.3. Частини1-3 статті 7. Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

Відомості про дітей, які не досягли вісімнадцятирічного віку, наводяться в заяві одного із законних представників особи, яка не досягла повноліття.

23.4. Частина шоста статті 11. Рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, скасовується, якщо вона повідомила недостовірні відомості, пред'явила фальшиві документи, що стали підставою для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

23.5. Частина чотирнадцята статті 11. На основі всебічного вивчення і оцінки документів та матеріалів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, а також про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відсутність підстав для втрати чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

24. Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців.

24.1. Пункти 45, Особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

24.2. Пункт 62. Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців мігрант - це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці, рухома бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїздить виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.

24.3. Пункт 195. У кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

25. Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року №8043/04.

25.1. Пункт п'ятий статті 4. Заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

26. Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 липня 2011 року №649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 5 жовтня 2011 року за №1146/19884.

26.1. Підпункт 7.7. За результатами всебічного вивчення та оцінки документів і матеріалів, що долучені до особової справи, яка надійшла разом з поданням, ДМС приймає одне з таких рішень (додаток 32): а) про втрату статусу біженця або додаткового захисту; б) про позбавлення статусу біженця або додаткового захисту; в) про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; г) про відсутність підстав для втрати чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту або про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

27. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

28. Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

29. Згідно з пунктом 20 параграфа В розділу ІІІ Коментаря УВКБ ООН щодо питання позбавлення статусу біженця (Женева, 22 листопада 2004 року) коли обман розглядається як підстава для позбавлення статусу біженця, компетентні органи відповідної держави послідовним чином повинні встановити наступні ознаки для застосування цього положення: об'єктивно невірні твердження заявника; причинний зв'язок між цими твердженнями і визначенням статусу біженця; намір вчинити обман з боку заявника.

30. Неправдиві твердження часто стосуються особи заявника та основних причин, що призвели до залишення ним країни громадянської належності. Ураховуючи, що завідомо неправдиво викладені факти щодо цих обставин мають важливе значення і породжують питання стосовно достовірності клопотання в цілому, слідує, що вони відіграють важливу роль при визначенні статусу шукача захисту.

31. Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, під час співбесіди, оформленої протоколом від 31 липня 2015 року позивач зазначав, що на територію України він прибув в 2000 році, офіційно, на підставі національного паспорту та української візи, яку він зробив на території Туркменістану (м. Ташкент), авіарейсом Кабул - Ташкент - Київ. За словами позивача, національний паспорт, на підставі якого він здійснив в'їзд до Україні він віддав до управління у м. Києві під час звернення в 2000 році. Причиною свого виїзду з Афганістану позивач назвав переслідування з боку талібів у зв'язку з роботою батька начальником поліції в районі Картесе м. Кабул (Афганістан).

32. Однак в анкеті від 05 липня 2000 року зазначено, що на територію України позивач потрапив в 2000 році, транзитом через Туркменістан, нелегально, без документів. Причиною виїзду під час звернення в 2000 році позивач назвав переслідування з боку талібів через той факт, що його батько був військовим та боровся проти талібів.

33. Під час протоколу співбесіди від 18 вересня 2006 року позивачем зазначено, що на територію України він прибув офіційно, на підставі національного паспорту, таскра та української візи, яку він зробив на території Узбекистану, авіарейсом Кабул - Ташкент - Київ. Причиною свого виїзду з Афганістану позивач назвав його співпрацю з американцями і це було основною причиною його переслідування з боку руху „Талібан".

34. Враховуючи наведені обставини, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що під час останньої співбесіди ОСОБА_1 повідомляв про інші обставини справи, ніж під час звернення із заявою про надання статусу біженця у 2000 році.

35. Обґрунтованими є висновки судів про те, що у 2006 році до управління міграційної служби в Одеській області звертався саме позивач - ОСОБА_1, з огляду на наступне.

36. Під час проведення протоколу співбесіди від 31 липня 2015 року (т. 1. а.с.101-105) року позивач стверджує, що в 2006 році до управління міграційної служби в Одеській області він не звертався. Зазначене звернення здійснював його рідний брат на ім'я ОСОБА_1, дату народження якого він не знає. Згодом позивач назвав імена лише трьох братів: ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які проживають в Афганістані, м. Кабул. Установчі дані ОСОБА_1 позивач не зазначив. Позивач не зміг надати логічного пояснення чому, нібито рідні брати, мають однакове ім'я (ОСОБА_1), але різні по батькові (ОСОБА_2 та ОСОБА_6).

37. До того ж під час проведення співбесіди яка оформлена протоколом від 18 вересня 2006 року (т.1 а.с. 249- т.2 а.с. 3) встановлено, що при зверненні за наданням статусу біженця у 2006 році особа надала національний паспорт на установчі дані ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 та свідоцтво про народження на установчі дані ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3. При цьому повідомивши, що під час оформлення паспортного документа надав неправдиві відомості про свої установчі дані. Також у повідомленні про рідних братів при повторному зверненні за захистом відсутній брат на ім'я ОСОБА_1.

38. Наведені обставини спростовують твердження касатора про те, що у 2006 році він не звертався до управління міграційної служби в Одеській області із заявою про надання статусу біженця.

39. Таким чином, одночасно перебуваючи у статусі біженця, який набув шляхом надання недостовірних відомостей, позивач повторно звернувся за захистом під іншими установчими документами в Одеському регіоні та отримав довідку про особу, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їй статусу біженця. Вищевказане свідчить про зловживання процедурою набуття статусу біженця та її використання у власних інтересах.

40. Судами вірно зазначено, що статус біженця позивачу було надано на підставі недостовірних, неправдивих та суперечливих відомостей, а тому прийняття відповідачем рішення від 22 серпня 2016 року №451-16 відповідає вимогам Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року №3671-VI.

41. Згідно зі статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

42. З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року у справі №815/4951/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Г. Стрелець

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх