Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 лютого 2019 року

Київ

справа №809/1904/16

адміністративне провадження №К/9901/38501/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2017 року (суддя Остап'юк С.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року (судді - Попко Я.С., Хобор Р.Б., Сеник Р.П.) у справі № 809/1904/16 за позовом відділення Фонду до фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

встановив:

23 грудня 2016 року відділення Фонду звернулося до суду з позовом до ФОП ОСОБА_1, в якому просило стягнути з відповідача на користь відділення Фонду суму адміністративно-господарських санкцій в розмірі 14 800,00 грн та пеню в розмірі 4 551,00 грн, а всього 19 351,00 грн.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 02 лютого 2017 року відмовив у задоволенні позову.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 20 червня 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що відповідач здійснив усі передбачені чинним законодавством заходи щодо створення умов для працевлаштування інвалідів та заходи щодо інформування визначених Законом України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 875-XII) органів про наявну можливість на підприємстві для працевлаштування інвалідів, чим надавав можливість виконання органами, зазначеними в указаному Законі, свого обов'язку стосовно безпосереднього працевлаштування інвалідів.

Відділення Фонду не погодилося із цими рішеннями і звернулося з касаційною скаргою про їх скасування та прийняття нової постанови про задоволення позову.

Висловлені в касаційній скарзі доводи позивача, аналогічні наведеним ним в апеляційній скарзі, зводяться до його незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з огляду на порушення, на його думку, судами норм матеріального права та неправильної оцінки фактичних обставин справи.

Верховний Суд переглянув судові рішення в межах касаційної скарги, перевірив повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи, правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права і дійшов висновку про таке.

Суди у цій справі встановили, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у ФОП ОСОБА_1 становить 15 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України № 875, становить 1 особа, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становить 0 осіб.

Відповідач зареєстрований у відділенні Фонду у встановленому порядку.

Поряд з тим, встановлено, підтверджено матеріалами справи, що відповідач на виконання встановлених законом обов'язків виділив та створив робочі місця для працевлаштування інвалідів на посади укладальника-пакувальника, бухгалтера, водія-експедитора, торгового агента, що перевищує кількість робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, згідно з нормативом.

Також відповідач щоквартально надавав на вакантні посади державній службі зайнятості інформацію, необхідну для працевлаштування інвалідів, що підтверджується поданими звітами про наявність вакансій форми № 3-ПН.

Крім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу, що Івано-Франківський міський центр зайнятості протягом звітного 2014 року направив до відповідача особу з інвалідністю - ОСОБА_2 на працевлаштування на робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда на посаду бухгалтера, однак вказана особа не відповідала вимогам у зв'язку із відсутністю навиків професійної діяльності.

Також відповідач самостійно вжив заходів для працевлаштування інвалідів в 2014 році та повідомив органи місцевого самоврядування про можливість такого працевлаштування.

Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 16 квітня 2013 року (справа № 21-81а13) з посиланням на норми Закону № 875-ХІІ дійшов висновку про те, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. У зв'язку з тим, що відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Оцінюючи висновки рішень судів першої та апеляційної інстанцій в аспекті доводів касаційної скарги, слід зазначити, що суди правильно встановили обсяг та зміст фактичних обставин справи, та не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Наведені ж у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів, а тому правового значення не мають та правильності висновків судів не спростовують.

Верховний Суд не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (стаття 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи наведене, Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційну скаргу відділення Фонду слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 341- 343, пунктом 1 частини першої статті 349, статтями 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

Касаційну скаргу Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Гриців

Судді : Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко