ПОСТАНОВА

Іменем України

14 лютого 2019 року

Київ

справа №803/674/16

адміністративне провадження №К/9901/28064/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Обрізко І.М., суддів Левицької Н.Г., Сапіги В.П. від 31 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області, третя особа Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2016 року ОСОБА_2 (надалі - позивач, ОСОБА_2) звернувся з адміністративним позовом до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - відповідач, ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18 січня 2016 року №0000471702.

Обґрунтовуючи позовну заяву, посилався на безпідставність висновків відповідача про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб від отриманого доходу у вигляді додаткового блага за 2014 рік, так як відповідно до положень Податкового кодексу України (далі - ПК України) таким є фактичне отримання доходу платником податку в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формі.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 22 липня 2016 року позовні вимоги задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18 січня 2016 року №0000471702.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податків як додаткове благо у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, та процентів, які позичальник зобов'язаний повернути за договором, а тому анульована (прощена) кредитором сума пені, штрафу, комісій, нарахована за прострочення виконання грошового зобов'язання, не є додатковим благом й, як наслідок, не підлягає включенню до загального оподатковуваного доходу платника податку. За висновком суду в ході розгляду справи не знайшло свого підтвердження та відповідачем не доведено те, що прощена (анульована) за додатковим договором від 11 січня 2014 року до договору про надання споживчого кредиту №11051586000 від 05 жовтня 2006 року заборгованість в сумі 1586394,32 грн. є основною сумою боргу (тілом кредиту) й такі кошти є додатковим благом та об'єктом оподаткування в розумінні підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року скасовано постанову Волинського окружного адміністративного суду від 22 липня 2016 року й ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що анульована банком сума заборгованості за кредитом у розмірі 1586394,32 грн. є основною сумою боргу (тілом кредиту), кредитором письмово повідомлено позивача про прощення (анулювання) такого боргу, а тому такі кошти у відповідності до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України є додатковим благом й підлягають включенню до загального річного оподатковуваного доходу платника податку, у зв'язку з чим визначення позивачу грошових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб є правомірним.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

У поданій касаційній скарзі посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права, вирішення спору без повного, належного та всебічного дослідження всіх обставин справи, що призвело до неправильного застосування й матеріальних норм, зокрема підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України. Зазначає, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами обставин анулювання банком саме основної суми боргу (тіла кредиту) у розмірі 1586394,32 грн., адже згідно договору споживчого кредиту №11051586000 від 05 жовтня 2006 року позивач отримав кредит в розмірі 75000 швейцарських франків, що дорівнювало еквіваленту 302370,68 грн. за курсом НБУ на день укладення договору, й саме цю суму, як вважає ОСОБА_2, слід вважати основною сумою боргу, прощеною кредитором. До того ж вважає, що довідка банку про розрахунок анульованої (прощеної) суми заборгованості не є належним та допустимим доказом на підтвердження складових такої заборгованості й суперечить іншим матеріалам справи.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Відповідач у запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанцій, яке просить залишити без змін, - обґрунтованим та законним.

Справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, касаційний суд дійшов такого висновку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05 жовтня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір про надання споживчого кредиту №11051586000, відповідно до умов якого, зокрема, банк зобов'язується надати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 75000 швейцарських франків та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором; вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 302370,68 грн. за курсом НБУ на день укладення цього договору; надання кредиту (грошових коштів) здійснюється у термін з 05 жовтня 2006 року по 05 жовтня 2017 року.

В подальшому, 08 грудня 2011 року, між ПАТ «УкрСиббанк» (продавець) та ПАТ «Дельта Банк» (покупець) укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, за яким продавець погоджується продати (відступити) право вимоги за кредитами та передати їх покупцеві, а покупець цим погоджується придбати права вимоги за кредитами та прийняти їх та сплатити ціну купівлі; згідно витягу з додатку №1 до вказаного договору покупець придбав право вимоги за договором №11051586000, укладеним з ОСОБА_2, із загальним розміром грошового зобов'язання за кредитним договором у валюті кредиту 160110,32 швейцарських франків, фактичним розміром невиконаного грошового зобов'язання за кредитним договором у гривневому еквіваленті станом на 16 грудня 2011 року в сумі 1526789,27 грн.

11 січня 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» (кредитор) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено додатковий договір до договору про надання споживчого кредиту №11051586000 від 05 жовтня 2006 року, згідно із пунктом 1 якого сторони домовилися змінити валюту виконання зобов'язання за договором з відповідним переведенням заборгованості з повернення кредиту та сплати інших плат за договором, розмір якої станом на дату укладення цього додаткового договору складає 217653,18 швейцарських франків, з франків на гривні. Згідно із пунктом 3 додаткового договору сторони домовилися викласти пункт 1.1 розділу 1 договору в такій редакції: « 1.1. Кредитор зобов'язується надати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути кредитору кредит (грошові кошти) в національній валюті в сумі 1915194,32 грн. та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором». Відповідно до пунктів 5, 6 додаткового договору «сторони домовилися, що пункти 1 та 3 цього додаткового договору починають застосовуватися з моменту здійснення позичальником сплати заборгованості за договором в розмірі не менше ніж гривневий еквівалент суми 40000,00 доларів США за готівковим курсом на дату сплати на рахунок НОМЕР_1, відкритий в АТ «Дельта Банк». Як наслідок перерахунку боргу на умовах, зазначених в пункті 1 цього додаткового договору, кредитор здійснює прощення боргу позичальника за договором на суму 1586394,32 грн. у відповідності до статті 605 Цивільного кодексу України. Підписанням цього договору позичальник стверджує, що він повідомлений про те, що згідно з підпунктом «д» підпункту 164.2.17 ПК України позичальник зобов'язаний самостійно сплатити податок з доходів, сума яких складає прощену кредитором суму боргу за договором в розмірі 1586394,32 грн., та відобразити їх в своїй річній податковій декларації».

ОСОБА_2 вніс на власний транзитний рахунок кошти в сумі 328000,00 грн. (кошти, еквівалентні 40000,00 доларів США) з призначенням платежу «погашення кредитної заборгованості по кредитному договору №11051586000 від 05 жовтня 2006 року», що підтверджується квитанцією №1949259 від 11 січня 2014 року.

Цього ж дня ПАТ «Дельта Банк» письмово повідомило ОСОБА_2 про анулювання (прощення) частини боргу за кредитним договором №11051586000 від 05 жовтня 2006 року в розмірі 1586394,32 грн.

07 травня 2014 року ПАТ «Дельта Банк» подало податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, за перший квартал 2014 року (форма №1ДФ), у якому зазначено про нарахований позивачу дохід в сумі 1586394,32 грн.

У довідці від 13 червня 2016 року вих. №5116 ПАТ «Дельта Банк» зазначило, що відповідно до укладеного 11 січня 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» (кредитор) та ОСОБА_2 (позичальник) додаткового договору останньому анульовано (прощено) частину заборгованості з тіла кредиту за кредитним договором №11051586000 від 05 жовтня 2006 року у розмірі 1586394,32 грн.

У подальшому відповідачем за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки позивача складено акт від 31 грудня 2015 року №272/17-2710716955, яким встановлено порушення ОСОБА_2 пункту 54.1 статті 54, підпункту 163.1.1 пункту 163 статті 163, підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, а саме заниження доходу в сумі 1586394,32 грн., отриманого у 2014 році як додаткове благо від ПАТ «Дельта Банк», та податку з доходів фізичних осіб в сумі 266763,85 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 18 січня 2016 року №0000471702, яким збільшено позивачу грошове зобов'язання за платежем «податок з доходів фізичних осіб» на загальну суму 333454,81 грн., в тому числі за основним платежем - 266763,85 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 66690,96 грн.

Верховний Суд не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про відповідність вимогам законодавства оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, виходячи з наступного.

Згідно з підпунктами 163.1.1 та 163.1.2 пункту 163.1 статті 163 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Відповідно до абзацу другого пункту 164.1 статті 164 ПК України загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

За правилами підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу).

Відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України є вичерпним.

Так, відповідно до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України (в редакції, чинній до 1 січня 2015 року) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку - боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощено), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

Згідно з підпунктом «б» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов'язання.

У той же час відносини, що виникають між банком та клієнтом з питань надання кредиту є цивільно-правовими відносинами, які регулюються актами цивільного законодавства України.

Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 605 ЦК України зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що додаткове благо визначається як доход у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує доход платника податку. Водночас в разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.

Таким чином сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує доход платника податку і включається в його оподатковуваний доход. Разом з тим сума процентів, нарахованих банком за умовами договору за користування кредитом, комісій та/або штрафних санкцій (пені) не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів, комісій та/або штрафних санкцій (пені), нарахованих за користування кредитом й за прострочення виконання грошового зобов'язання, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку.

Відсутність в підпункті «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України точності щодо визначення додаткового блага у вигляді суми боргу платника податку (процентного), анульованого кредитором за його самостійним рішенням, була усунена шляхом внесення змін Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, який набрав чинності з 1 січня 2015 року.

Згідно з підпунктом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України (в редакції, чинній з 1 січня 2015 року) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Отже законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, комісії та/або штрафні санкції (пеню), прощені (анульовані) кредитором.

Наведене підтверджується і змінами, які в подальшому внесені до законодавства, зокрема, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов'язань» від 09 квітня 2015 року №321-VIII, який набрав чинності 07 травня 2015 року, редакція підпункту 165.1.55 пункту 165.1 статті 165 ПК України була доповнена абзацом другим, у зв'язку з чим сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності не підлягали включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

В контексті наведеного слід враховувати й положення пункту 56.21 статті 56 ПК України, якими встановлено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Таке застосування норм відповідає й основним засадам податкового законодавства, проголошеним у статті 4 ПК України.

Відтак оподатковуваним доходом є лише основна заборгованість за кредитом, прощена (анульована) банком. Прощені (анульовані) банком проценти за користування кредитом, комісії та/або штрафні санкції (пеня) не є доходом платника податків, а тому база оподаткування повинна визначатись лише з суми, прощеної (анульованої) банком, яку позивач фактично отримав за банківським кредитом, без врахування таких платежів.

У справі, яка розглядається, суд першої інстанції виходив з того, що ПАТ «Дельта Банк» та відповідачем на неодноразову вимогу суду не надано належних доказів на підтвердження складових суми прощеної (анульованої) кредитором боргу. Натомість, дослідивши зміст укладених ОСОБА_2 із АКІБ «УкрСиббанк» договору від 05 жовтня 2006 року №11051586000 про надання позивачу споживчого кредиту в сумі 75000 швейцарських франків, яка дорівнювала еквіваленту у 302370,68 грн. за курсом НБУ на день укладення цього договору, із ПАТ «Дельта Банк» додаткового договору від 11 січня 2014 року, відповідно до положень якого розмір непогашеної позивачем заборгованості на момент його укладення складав 217653,18 швейцарських франків, що в національній валюті дорівнювало сумі 1915194,32 грн. з урахуванням процентів та комісій, а також врахувавши сплату ОСОБА_2 коштів в сумі 328000,00 грн., як передумови для здійснення прощення боргу позичальника за договором від 05 жовтня 2006 року №11051586000, суд дійшов висновку, що сума прощеного (анульованого) банком боргу у розмірі 1586394,32 грн. включає в себе не тільки основну заборгованість за кредитом (тіло кредиту), а й інші платежі, які в розумінні підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України не є доходом та не підлягають включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Касаційний суд погоджується з судом першої інстанції, що наявна у справі довідка ПАТ «Дельта Банк» від 13 червня 2016 року вих. №5116, не може вважатися належним та допустимим доказом при розгляді цієї справи в розумінні статті 70 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду справи), оскільки наведена у ній інформація про те, що анульована (прощена) частина заборгованості за кредитним договором №11051586000 від 05 жовтня 2006 року у розмірі 1586394,32 грн. складається з тіла кредиту, не підтверджується будь-якими документами, які б розкривали зміст взаємовідносин сторін за кредитним договором, історію платежів, нарахування процентів за користування кредитом, комісій та/або штрафних санкцій (пені) та достовірно свідчили б про правовий статус прощеного боргу, а також суперечить та не узгоджується із іншими доказам, що містяться у справі.

Враховуючи наведене, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем - суб'єктом владних повноважень, на якого положеннями частини 2 статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій) покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, якщо він заперечує проти адміністративного позову, не доведено дійсного обсягу податкових зобов'язань, обов'язок щодо декларування та сплати яких, на думку ОДПІ, виник у позивача після прощення (анулювання) суми боргу за кредитним договором №11051586000 від 05 жовтня 2006 року, й, як наслідок, правомірності визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб.

Відтак Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення, а тому прийняв рішення за правильного застосування норм матеріального права і з дотриманням процесуальних норм.

Натомість суд апеляційної інстанції всупереч вимогам статей 11, 159 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення) обмежився лише доводами відповідача, наведеними у акті перевірки та в апеляційній скарзі, не врахувавши усю сукупність обставин, що мають значення для оцінки поведінки платника (позивача) у сфері оподаткування, а також мотивів, з яких виходив суд першої інстанції при ухваленні свого рішення.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 352, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року скасувати, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 22 липня 2016 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду