Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.02.2018 Київ К/9901/5626/17 804/1675/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шарапи В.М.,

суддів Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу за позовом:

ОСОБА_2

до Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України), Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_2

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Бартош Н.С. (головуючий), суддів Курило Л.В., Присяжнюк О.В. від 29 листопада 2017 року,

встановив:

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зазначеним позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила:

визнати протиправною бездіяльність ДСА України щодо не перерахування коштів, на адресу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року відповідно до статті 144 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції після внесення змін Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VІІ); далі - Закон № 2453-VІ) та за період з 29 березня 2015 року по 9 вересня 2015 року, відповідно до статті 147 Закону № 2453-VІ (у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII);

зобов'язати ДСА України перерахувати кошти, з урахуванням встановленого законом розміру посадового окладу, на адресу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року відповідно до статті 144 Закону № 2453-VІ та за період з 29 березня 2015 року по 9 вересня 2015 року, відповідно до статті 147 Закону № 192-VIII;

визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в частині не нарахування та невиплати позивачці заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня .2015 року відповідно до статті 144 Закону № 2453-VІ та за період з 29 березня 2015 року по 9 вересня 2015 року, відповідно до статті 147 Закону № 192-VIII;

зобов'язати Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд зробити перерахунок заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року відповідно до статті 144 Закону № 2453-VІ та за період з 29 березня 2015 року по 9 вересня 2015 року, відповідно до статті 147 Закону № 192-VIII та виплатити її в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу (місячна премія, надбавка за високі досягнення, надбавка за вислугу років, тощо).

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 13 червня 2017 року позов задовольнив.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 29 листопада 2017 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким відмовив у задоволенні позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судом порушення норм частини першої статті 144 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 1697-VII та абзацу другого частини першої статті 147 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIII., ОСОБА_2 просить скасувати це рішення суду та прийняти нове, яким задовольнити позов.

У відзивах на касаційну скаргу Дніпропетровський апеляційний адміністративний та ДСА України, посилаючись на законність постанови Харківського апеляційного суду від 29 листопада 2017 року, просять залишити її без змін, обґрунтовуючи, зокрема, відсутністю механізму при здійсненні нарахування та виплати заробітної плати позивачу, так як, не приведення Кабінетом Міністрів України нормативно-правових актів у відповідність до Закону № 192-VIII, на час виникнення спірних правовідносин також унеможливлює виплату заробітної плати у визначеному законом розмірі.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, суд приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції ? без змін.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон № 1697-VII, яким внесено зміни до статті 144 Закону № 2453-VІ, зокрема, передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Абзацом другим підпункту 1 і абзацом третім підпункту 2 пункту 13 розділу XIII Закону № 1697-VII Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом № 2453-VІ.

З 28 березня 2015 року Законом № 192-VІІІ затверджено нову редакцію Закону № 2453-VІ, статтею 147 якого встановлено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, ДСА України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Наведене узгоджується із положеннями частин сьомої, восьмої статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 3723-XII), згідно з якими умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Аналогічні положення закріплено також частиною другою статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 108/95-ВР), яка передбачає, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону № 108/95-ВР).

За правилами статті 142 Закону № 2453-VІ (у редакції до 28 березня 2015 року) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, ДСА України. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (далі - БК) (стаття 143 Закону № 2453-VІ). Аналогічні правила закріплені і у статтях 145, 146 Закону № 2453-VІ у редакції з 28 березня 2015 року.

З 1 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України від 28 грудня 2014 року № 80-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2015 рік» (далі - Закон № 80-VІІІ) визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року установлено, що норми і положення Закону № 2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» (далі - постанова № 268), зокрема Додатком 47, який залишався незмінним до 9 вересня 2015 року. Отже, Кабінет Міністрів України покладені на нього абзацом другим підпункту 1 пункту 13 розділу XIII Закону № 1697-VII та підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ обов'язки щодо приведення його нормативно-правових актів у відповідність із цими законами у тримісячний строк не виконав.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 БК, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 БК керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

У Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII &quot;Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" Конституційний Суд України зазначив, що < «передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави»>.

Ураховуючи наведене, оскільки з 26 жовтня 2014 року по 9 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до постанови № 268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а законами України від 16 січня 2014 року № 719-VІІ «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та № 80-VІІІ видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ, частини першої статті 147 Закону № 2453-VІ (у редакції з 28 березня 2015 року) не передбачено, ДСА України як головний розпорядник бюджетних коштів та Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд не мали правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України постановою від 2 вересня 2015 року № 644 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" вніс зміни до додатку 47 до постанови № 268, виклав у новій редакції схему посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих (загальних, спеціалізованих) судів, з приміткою про те, що у 2015 році місячний посадовий оклад застосовується з урахуванням 50 - відсоткового зменшення; інші виплати працівникам апарату судів, передбачені цією постановою, здійснюються виключно в межах фонду оплати праці суду.

У Державному бюджеті України були відсутні кошти на фінансування посадових окладів у розмірах без 50-відсотковго зменшення; правові акти, видані на виконання Державного бюджету (кошториси, щомісячні розписи видатків тощо) не передбачали фінансового механізму реалізації згаданого права.

ДСА України та Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд не наділені правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості здійснювати перерахунок посадового окладу позивачу та виплату заробітної плати у відповідному розмірі, у спірний період посадові оклади працівників апаратів місцевих судів Кабінетом Міністрів України були змінені та застосовувались з урахуванням 50-відсоткового зменшення.

Аналогічний висновок щодо застосування зазначених норм матеріального права міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 12 липня 2016 року (№ 21-1726а16).

Посилання позивача на постанову Вищого адміністративного суду України від 3 березня 2016 року (справа № 825/2609/15-а), де суд задовольняючи позов виходив із того, що відсутність бюджетного фінансування не може бути тією обставиною, яка виключає відповідальність суб'єкта владних повноважень перед особою, не може бути прийнято до уваги, оскільки ця постанова скасована постановою Верховного Суду України від 20 вересня 2016 року (справа № 21-1623а16), а постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року про відмову у задоволенні позову залишена в силі.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про правомірность дій ДСА України щодо виплати позивачу заробітної плати в межах видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників та у розмірах встановлених Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року - залишенню без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року по справі № 804/1675/16 за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Суддя-доповідач В.М. Шарапа

Судді В.М. Бевзенко

Н.А. Данилевич