ПОСТАНОВА

Іменем України

13 грудня 2018 року

Київ

справа №810/6689/14

адміністративне провадження №К/9901/5866/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Дім зерна» на постанову Київського окружного адміністративного суду у складі судді Лиска І.Г. від 13 січня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Ісаєнко Ю.А., суддів Оксененка О.М., Федотова І.В. від 21 квітня 2015 року у справі за позовом Приватного підприємства «Дім зерна» до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Астера торг», про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2014 року Приватне підприємство «Дім Зерна» (далі - позивач/Підприємство) звернулось до суду з позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач/Інспекція), в якому просило: 1) визнати протиправними дії щодо складання акту від 14 листопада 2014 року №539/22-1/37135575 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Дім зерна» з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Астера Торг» за квітень 2014 року»; 2) визнати протиправними дії щодо коригування (зменшення до нуля) на підставі вказаного акту задекларованих зобов'язань та податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентами - покупцями та контрагентами - продавцями; 3) зобов'язати вилучити з системи «Податковий блок» інформацію, внесену на підставі акту перевірки; 4) зобов'язати поновити в системі «Податковий блок» інформацію щодо податкових зобов'язань та податкового кредиту, яка існувала до оформлення акту перевірки.

Обґрунтовуючи позовну заяву, посилалось на протиправність дій відповідача щодо викладення в акті перевірки висновків про нікчемність угод, укладених позивачем із підприємствами-контрагентами, оскільки такі дії вчинені з порушенням вимог податкового законодавства, а висновки, викладені у акті перевірки, базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними. Тому, оскільки за результатами проведення перевірки податкові повідомлення-рішення не приймалися й, відповідно, не узгоджувалися, вважає дії відповідача по внесенню до зазначеної вище інформаційної системи даних на підставі висновків акту перевірки протиправними.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2015 року, у задоволенні позову Підприємства відмовлено.

Ухвалюючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що дії по складанню акта перевірки, у тому числі щодо викладених у ньому висновків, є способом реалізації наданої контролюючому органу компетенції, сам акт перевірки є лише носієм доказової інформації та не є рішенням (актом індивідуальної дії) в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не породжує для суб'єкта господарювання юридичних наслідків та не змінює фінансово-економічне становище платника податків. Також суди дійшли висновку, що включення суб'єктом владних повноважень до бази даних інформації про перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника податку, для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла за результатами податкового контролю і остання не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилався на помилковість позиції судів попередніх інстанцій, оскільки відповідач при складанні акту перевірки та зазначенні висновків, які не узгоджуються з положеннями чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав угоди, укладені між позивачем та його контрагентами, недійсними; вважає, що будь-які зміни до облікових даних платника податків, а також до інформаційних баз, мають визнаватися протиправними, якщо відповідні дані не співпадають із узгодженими сумами грошових зобов'язань.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 травня 2015 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.

В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки Підприємства з питань документального підтвердження господарських відносин, їх реальності та повноти відображення в обліку з ТОВ «Астера Торг» за квітень 2014 року складено акт від 14 листопада 2014 року №539/22-1/37135575, у якому відповідач прийшов до висновку про відсутність реального здійснення операцій Підприємства при придбанні та продажу товарів (робіт, послуг) із ТОВ «Астера Торг» та ТОВ «Комплекс Агромарс».

Незгода із такими висновками акта перевірки, а також діями по внесенню змін до аналітично-інформаційної системи «Податковий блок», коригуванням до нуля задекларованих позивачем суми податкового кредиту та податкових зобов'язань слугувала підставою для звернення до суду з даним позовом.

Касаційний суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Так, відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із даним позовом та розгляду справи судами попередніх інстанцій) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

<...> поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Таким чином обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, урегульовані положеннями Податкового кодексу України (далі - ПК України).

У пункті 61.1 статті 61 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено, що податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

За правилами пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до пункту 86.1 статті 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.

У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

Загальне поняття акта перевірки наведено у пункті 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22 грудня 2010 року №984 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 року за №34/18772), положення якого були чинними на момент виникнення спірних відносин, згідно з яким - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

У цьому випадку акт перевірки, в якому відображено узагальнений опис виявлених перевіркою порушень законодавства, що, в свою чергу, відповідає встановленим правилам складання акта перевірки, не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб'єкта господарювання та, відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні КАС України.

Дії службової особи щодо включення до акта певних висновків не можуть бути предметом розгляду у суді. Заперечення, зауваження до акта перевірки (за їх наявності) та висновки на них є невід'ємною частиною акта. Це свідчить про те, що дії, пов'язані з включенням до акта висновків, є обов'язковими, тоді як самі висновки такими не є.

Обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язків характер. Висновки, викладені у акті, не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Водночас судження контролюючого органу про нікчемність окремих угод є висновками тільки контролюючого органу, зазначення яких в акті перевірки не суперечить чинному законодавству. Такі твердження акта можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладені згадувані висновки акта.

Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, діяльність яких перевірялася, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 10 вересня 2013 року по справі №21-237а13, а також Верховним Судом у постанові від 10 травня 2018 року по справі №811/119/13-а.

Стосовно ж оскарження дій контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок здійснення заходів податкового контролю, слід зазначити таке.

Способом здійснення податкового контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів (підпункт 62.1.2 пункту 62.1 статті 62 ПК України).

Відповідно до статті 71 ПК України Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Згідно з приписами підпункту 72.1.1 пункту 72.1 статті 72 ПК України для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла, зокрема: від платників податків та податкових агентів, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків.

Відповідно до статті 74 ПК України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 74.1); зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань (пункт 74.2).

Отже дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок здійснення заходів податкового контролю, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов'язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження даних податкового обліку платників податків, які не створюють для платника податків самостійного юридичного наслідку. Інформація, отримана податковим органом за результатами податкового контролю, використовується для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу. Це в однаковій мірі стосується і дій податкового органу щодо внесення такої інформації до існуючих інформаційних систем.

Відповідно, інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку.

Правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права неодноразово була висловлена Верховним Судом України у постановах від 03, 10 та 17 листопада 2015 року (справи №№ 21-99а15, 2479а15 та 2944а15 відповідно), а також Верховним Судом у постановах від 07 березня 2018 року та 25 квітня 2018 року (справи №№ 808/3720/14, 826/1902/15 та 813/8411/13-а відповідно).

З огляду на викладене та відсутність доказів визнання протиправними дій відповідача щодо здійснення відповідного податкового контролю, а також доказів прийняття податкових повідомлень-рішень про визначення позивачу зобов'язань на підставі згаданого акта перевірки, підстави для виключення з вказаних інформаційних баз контролюючих органів інформації, внесеної на підставі такого акта, відсутні, позаяк внесення інформації до баз даних само по собі не зумовлює для платника податків будь-яких юридичних наслідків та не порушує права позивача.

Таким чином висновок судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні вказаних норм матеріального права.

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм при ухваленні рішень, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Дім зерна» залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду