Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.11.2019 року у справі №480/631/19

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 серпня 2020 року

Київ

справа №480/631/19

адміністративне провадження №К/9901/31064/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М. М. (суддя-доповідач),

суддів: Гусака М. Б., Желтобрюх І. Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №480/631/19 за позовом Приватного акціонерного товариства "УНІВЕРМАГ "ЛУЦЬК" до Сумської міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення в частині, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Сумської міської ради на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19 червня 2019 року (суддя Кунець О. М. ) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2019 року (головуючий суддя - Перцова Т. С., судді: Жигилій С. П., Чалий І. С. ),-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2019 року Приватне акціонерне товариство "УНІВЕРМАГ "ЛУЦЬК" (далі за текстом - позивач, ПрАТ "УНІВЕРМАГ "ЛУЦЬК") звернулося до суду з позовом до Сумської міської ради (далі за текстом- відповідач), в якому просило визнати протиправним та нечинним рішення Сумської міської ради від 20 червня 2018 року №3577-МР "Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Суми" в частині встановлення диференційованої ставки податку залежно від місця основної податкової реєстрації (юридичної адреси) суб'єктів господарювання (далі - рішення №3577-МР).

В обґрунтування вимог адміністративного позову позивач зазначив, що встановлення диференційованого податку для торгових центрів, універмагів та магазинів за принципом місцезнаходження або реєстрації власника є незаконним та створює несприятливі та дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами. ПрАТ "УНІВЕРМАГ "ЛУЦЬК" у зв'язку з порушенням своїх прав зверталось до Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, яке за наслідками розгляду звернення позивача у рекомендаціях №02-08/211 від 28 січня 2019 року встановило наявність ознак порушення Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, внаслідок чого окремим групам суб'єктів господарювання створюються дискримінаційні умови порівняно з конкурентами. Незважаючи на це, відповідачем зміни до рішення міської ради від 20 червня 2018 року №3577-МР внесені не були.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 19 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2019 року, адміністративний позов задоволено. Визнано незаконним та нечинним рішення Сумської міської ради від 20 червня 2018 року №3577-МР "Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Суми" в частині встановлення диференційованої ставки податку залежно від місця основної податкової реєстрації (юридичної адреси) суб'єктів господарювання, а саме - визнати незаконним та нечинним пункт
1230.1.1. (найменування класифікації будівель та споруд - "Торгові центри, універмаги, магазини, власники яких мають місце основної податкової реєстрації (юридична адреса) за межами міста Суми") Додатку 1 до рішення Сумської міської ради №3577-МР від 20 червня 2018 року, яким визначено ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 1 кв. м. (відсотків розміру мінімальної заробітної плати) в розмірі 1,5 відсотки для юридичних осіб.

Вирішуючи спір, суди встановили, що ПрАТ "УНІВЕРМАГ "ЛУЦЬК" є юридичною особою, яка зареєстрована за адресою: проспект Волі, 1, м. Луцьк, Волинська область.

З 12 січня 2018 року позивач є власником об'єкту нерухомості - Торгівельно-розважальний центр "Мануфактура" (далі - ТРЦ "Мануфактура"), що знаходиться за адресою: вул. Харківська, 2/2, м. Суми, Сумська область (а. с.27-36).

20 червня 2018 року Сумською міською радою було прийнято рішення №3577-МР "Про встановлення ставок та пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Суми" (а. с.11-26). Ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки встановлені Додатком №1 до Рішення (а. с.15-23).

Ставка податку визначається у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 квадратний метр бази оподаткування, якою є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Відповідно до Додатку 1 до спірного рішення встановлені наступні ставки податку:

- код 1230.1, найменування: "торгові центри, універмаги, магазини, крім вказаних в підпункті 1230.1.1": зона 1-0,25; зона 2-0,24; зона 3-0,23; зона 4-0,2;

- код 1230.1.1, найменування: "торгові центри, універмаги та магазини, власники яких мають місце основної податкової реєстрації (юридична адреса) за межами міста Суми": 1 зона - 1,5; 2 зона - 1,5; 3 зона - 1,5; 4 зона - 1,5.

Суди встановили, що відповідно до рішення №3577-МР ТРЦ "Мануфактура" як об'єкт оподаткування віднесений до 2 зони за кодом 1230.1.1.

З урахуванням положень вищезазначеного рішення Сумської міської ради, розмір ставки податку, яка має бути сплачена позивачем становить 1,5 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв. м.

Вбачаючи у вказаному рішенні міської ради ознаки порушення прав суб'єкта господарювання щодо створення дискримінаційних умов порівняно з конкурентами, позивач 20 грудня 2018 року звернувся до Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - АМК України) із заявою про ознаки порушення в діях Сумської міської ради, що полягають у прийнятті рішення від 20 червня 2018 року №3577-МР "Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Суми", в якому, серед іншого, диференційовано ставки податку залежно від місця основної податкової реєстрації (юридичної адреси) суб'єктів господарювання.

За наслідками розгляду вказаної заяви Сумське обласне територіальне відділення АМК України 28 січня 2019 року надало міському голові м. Суми Лисенку О. М. рекомендації №02-08/211, у яких встановлено наявність ознак порушення норм чинного законодавства України, а саме Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим групам суб'єктів господарювання створюються дискримінаційні умови порівняно з конкурентами. Зокрема, територіальний орган АМК України відмітив, що встановлення різних ставок податку в залежності від місця основної податкової реєстрації (юридичної адреси) суб'єкта оподаткування чинним законодавством не передбачено. Сумська міська рада, встановивши різні ставки податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки в залежності від власної податкової реєстрації (юридичної адреси) власника нерухомості, ущемляє тих суб'єктів господарювання, які повинні сплачувати зазначений податок за вищою ставкою, та відповідно, нести більші втрати, порівняно з конкурентами.

Сумській міській раді надано обов'язкові до розгляду рекомендації, а саме у місячний строк з дня отримання цих рекомендацій припинити дії, які містять ознаки порушення конкурентного законодавства, шляхом встановлення однакових ставок податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на 2019 рік як для місцевих, так і немісцевих власників нерухомості (а. с.39-43).

У листі від 7 лютого 2019 року №06.01.-18/850 "Про розгляд рекомендацій адміністративної колегії" Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради вказав, що граничний розмір встановленої спірним рішенням ставки не перевищено, а повноваження щодо встановлення таких ставок належить до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад. Крім того, враховуючи вимоги податкового законодавства щодо строків оприлюднення органом місцевого самоврядування рішення про встановлення податків і зборів, часу, необхідного для підготовки відповідного проекту рішення, його оприлюднення, включення у порядок денний для розгляду на пленарному засіданні сесії міської ради, виконання вимог рекомендацій у запропонований місячний строк не видається за можливе (а. с.110).

Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем при прийнятті рішення в оскарженій частині принципів рівності, недопущення дискримінації, нейтральності оподаткування, єдиного підходу до встановлення податків і зборів, що закріплені у підпункті
4.1.2 пункту 4.1 статті 4 ПК України. Внаслідок прийняття рішення №3577-МР суб'єктам господарювання, які зареєстровані або мають юридичну адресу за межами м. Суми та мають торгові центри, універмаги чи магазини у м. Суми, створено дискримінаційні та несприятливі умови порівняно з конкурентами на ринку роздрібної торгівлі у м. Суми.

Суд першої інстанції зауважив, що при прийнятті рішення №3577-МР відповідач керувався постановою Кабінету Міністрів України від 24 травня 2017 року №483 "Про затвердження форм типових рішень про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (далі - Постанова КМУ №483), якою встановлено, що класифікація будівель та споруд, код найменування зазначаються відповідно до Державного класифікатора будівель і споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту від 17 серпня 2000 року №507 (далі - ДК 018-2000). Водночас, у наведеному ДК 018-2000 поділ підкласу 1230.1 відсутній.

Апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції, повністю погодившись із викладеними у ньому висновками та додатково зазначив, що реалізація Сумською міською радою покладених на неї повноважень має здійснюватись з дотриманням вимог чинного законодавства, у тому числі і Закону України "Про захист економічної конкуренції". Відповідач залишив поза увагою рекомендації Сумського обласного територіального відділення АМК України, викладені у листі від 28 січня 2019 року №02-08/211, хоча в них чітко встановлено наявність ознак вчинення Сумською міською радою антиконкурентних дій при встановленні різних ставок податку в залежності від адреси платника податку.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Сумська міська рада подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення і прийняти нове рішення про відмову в позові.

В обґрунтування вимог касаційної скарги вказано, що конструкція норми, що міститься у підпункті 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України передбачає лише верхню межу податку, яка не має перевищувати 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, тоді як встановлення розміру ставки податку у цих межах залежно від типу нерухомості відповідно до вимог пункту 12.3 статті 12 ПК України належить до повноважень органу місцевого самоврядування. Скаржник наголошує, що відповідно до рішення Антимонопольного комітету України від 27 вересня 2018 року №524-р (пункти 30, 31, 32) встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у меншому за максимальний розмірі, що визначений ПК України, не надає переваг суб'єктам господарювання та не має вибіркового характеру.

Скаржник вважає безпідставним висновок апеляційного суду про недотримання відповідачем вимог Закону України "Про захист економічної конкуренції", оскільки для такого твердження необхідним є встановлення та належним чином доведення того, що здійснюється певний негативний вплив на конкуренцію. Суди попередніх інстанцій не досліджували стан позивача на ринку, не з'ясовували, на якому саме ринку товару він здійснює діяльність та яке його коло конкурентів.

На думку відповідача, суди безпідставно послались на ДК 018-2000, оскільки вказаний класифікатор укладено не на підставі ПК України та не з метою визначення об'єктів оподаткування. Крім того, ДК 018-2000 не зареєстрований Міністерством юстиції України у встановленому законом порядку, отже, не є нормативно-правовим актом, положення якого можуть бути застосовані до правовідносин, що регулюються нормами ПК України. Скаржник також доводить, що суди залишили поза увагою, що позивач, оскаржуючи рішення №3577-МР в частині застосування ставок податку залежно від місця податкової реєстрації суб'єкта господарювання, поряд з цим не вбачає порушення у диференціації ставок податку залежно від місця розташування нерухомого майна суб'єкта господарювання (зокрема, позивач перебуває у 2 зоні), незважаючи на те, що суб'єкти господарювання діють в межах однієї адміністративно-територіальної одиниці - м.

Суми.

У поданому відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін як законні та обґрунтовані. На думку позивача, відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції перевищив повноваження, надаючи оцінку при вирішенні даного спору рішенню Антимонопольного комітету України від 27 вересня 2018 року №524-р та рекомендаціям Сумського обласного територіального відділення АМК України, викладені у листі від 28 січня 2019 року №02-08/211. Позивач наголошує, що законодавець допускає диференціацію розміру податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виключно залежно від зони розташування, а не залежно від місця податкової реєстрації платника податку за межами адміністративно-територіальної одиниці. Щодо посилань відповідача на відсутність підстав для застосування ДК 018-2000 ПрАТ "УНІВЕРМАГ "ЛУЦЬК" вказує, що ні підпункти 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, ні положення ДК 018-2000 не передбачають існування типу нежитлової нерухомості, зазначеної у Додатку до рішення №3577-МР за кодом 1230.1.1, тоді як підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України передбачає встановлення окремих ставок саме за окремими типами нерухомості.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" ця касаційна скарга розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (до 8 лютого 2020 року).

Відповідно до пунктів 7.3 та 7.4 статті 7 ПК України будь-які питання щодо оподаткування регулюються пунктів 7.3 та 7.4 статті 7 ПК України і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до пунктів 7.3 та 7.4 статті 7 ПК України та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Елементи податку, визначені в пункті 7.1 цієї статті, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування визначаються виключно пунктів 7.3 та 7.4 статті 7 ПК України.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо встановлення податків і зборів передбачені пунктом 12.3. статті 12 ПК України, згідно з яким сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному пунктом 12.3. статті 12 ПК України.

Згідно з пунктом 12.4.1 пункту 12.4 статті 12 ПК України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належить встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених пунктом 12.4.1 пункту 12.4 статті 12 ПК України.

Підпунктом 265.1.1 пункту 265.1 статті 265 ПК України визначено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Згідно з положеннями статті 10 ПК України податок на майно належить до місцевих податків. Місцеві ради в межах повноважень, визначених статті 10 ПК України, вирішують питання відповідно до вимог статті 10 ПК України щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України).

Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).

Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Таким чином, відповідно до приписів пункту 12.4.1 пункту 12.4 статті 12 ПК України органи місцевого самоврядування, серед іншого, встановлюють ставки податку на нерухоме майно, а саме для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. При цьому у підпункті 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України законодавець встановив максимальну межу розміру такого податку (1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування) та надав право органу місцевого самоврядування на диференціацію розміру ставки податку залежно від (1) місця розташування (зональності), (2) виду нерухомості, (3) особи платника податку.

Підпункт 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає, що до об'єктів нежитлової нерухомості відносяться будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють:

а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;

б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;

в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;

г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;

ґ) будівлі промислові та склади;

д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);

е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;

є) інші будівлі.

Отже, згідно з підпунктом в) підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України до будівель торговельних законодавцем віднесено торгові центри, не здійснюючи при цьому поділ останніх на певні види/типи.

Суди попередніх інстанцій встановили, що Сумська міська рада при прийнятті рішення №3577-МР керувалась постановою КМУ №483, у якій наведено Типове рішення про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки з Додатком 1 до нього "Ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки".

Згідно з указаним Додатком 1 Кабінетом Міністрів України передбачено диференціацію ставок зазначеного податку залежно від: 1) класифікації будівель та споруд із зазначення коду та найменування; 2) особи платника - юридичні та фізичні особи; 3) зони, в якій знаходиться відповідне нерухоме майно. Колегія суддів зазначає, що такий поділ у повній мірі відповідає приписам підпункту
266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України та не суперечить положенням пункту
7.3 та 7.4 статті 7 ПК України.

У примітках до Додатку 1 вказано, що класифікація будівель та споруд, код та найменування зазначається відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту від 17 серпня 2000 року № 507.

Суди попередніх інстанцій правильно вказали, що ДК 018-2000 не містить поділу підкласу 1230.1 "Торгові центри, універмаги, магазини" на будь-які інші підвиди.

Відсутнє таке розмежування щодо торгових центрів і в підпункті в) підпункту
14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, що встановлення відповідачем за власною ініціативою типу нерухомості
1230.1.1 "Торгові центри, універмаги, магазини, власники яких мають місце основної податкової реєстрації (юридична адреса) за межами міста Суми" і здійснення поділу нерухомості за невстановленим законодавством критерієм - місцем податкової реєстрації власника майна, є таким, що суперечить приписам ПК України.

Доводи скаржника про безпідставність застосування при вирішенні даного спору ДК 018-2000 як такого, що не зареєстрований у Міністерстві юстиції України, колегія суддів відхиляє, оскільки застосування саме вказаного акта як джерела класифікації об'єктів нерухомості передбачене постановою КМУ №483. Орган місцевого самоврядування наділений дискрецією із встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та відповідних пільг лише в межах, встановлених підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України, при цьому, як уже зазначалось, підпунктом 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено чіткий перелік об'єктів нежитлової нерухомості. Відтак, відсутність державної реєстрації ДК 018-2000 не може слугувати підставою для розширення законної дискреції органу місцевого самоврядування шляхом встановлення нових підстав для класифікації нерухомого майна (залежно від місця податкової реєстрації власника такого майна). Поряд з цим вихід органом місцевого самоврядування при диференціації ставок податку за встановлені законом межі є таким, що суперечить вимогам частини 2 статті 19 Конституції України та пункту 7.3 статті 7 ПК України.

За правилами пункту 3.1 статті 3 ПК України рішення органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими пункту 3.1 статті 3 ПК України, є частиною податкового законодавства.

Відтак, такі рішення мають ґрунтуватися на засадах податкового законодавства, визначених у статті 4 ПК України.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема:

4.1.2. рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

4.1.8. нейтральність оподаткування - установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків.

Суди попередніх інстанцій правильно вказали на порушення відповідачем при встановленні ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у рішенні №3577-МР (в оскарженій частині) наведених принципів податкового законодавства. Так, Сумською міською радою при визначенні ставок податку було застосовано неоднаковий підхід при визначенні ставок податку до тих платників податків, які мають відмінне від м. Суми місце податкової реєстрації.

Щодо аргументів скаржника про перевищення судами повноважень в частині формування у межах даної справи висновків про порушення відповідачем положень Закону України "Про захист економічної конкуренції", оскільки для такого твердження необхідним є встановлення та належним чином доведення того, що здійснюється певний негативний вплив на конкуренцію, колегія суддів зазначає, що можливість настання наслідків у вигляді недопущення, усунення, обмеження або спотворення конкуренції є достатньою для визнання дій органу місцевого самоврядування антиконкурентними (стаття 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції"). За таких обставин, дослідження стану платника податку на ринку, кола його конкурентів тощо не завжди є обов'язковим, якщо із сукупності інших обставин об'єктивно можна встановити вплив дій органу самоврядування на конкурентоздатність такого платника.

У питанні доведеності обставин порушення відповідачем Закону України "Про захист економічної конкуренції" колегія суддів також враховує постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 травня 2020 року (справа №920/768/19) за позовом Сумської міської ради до Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "УНІВЕРМАГ "ЛУЦЬК", про скасування рішення адміністративної колегії Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 29 травня 2019 року у справі №06-06/02-2019, яким у задоволенні позову відмовлено.

Предметом розгляду у вказаній справі було рішення АМК України, яким визнано, що Сумська міська рада своїми діями, які полягали у встановленні ставок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для окремого типу нерухомості, а саме: торгові центри, універмаги та магазини, власники яких мають місце основної податкової реєстрації (юридична адреса) за межами м. Суми, у більшому розмірі у порівнянні із аналогічним типом нерухомості, власники якої мають місце основної податкової реєстрації у межах м. Суми, вчинила порушення, передбачене пунктом 3 статті 50 та абзацом 8 частини 2 статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим групам суб'єктів господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у справі №920/768/19 в повній мірі підтримав висновок судів попередніх інстанцій про правомірність рішення АМК України та вказав, що дії Сумської міської ради щодо застосування дискримінаційних ставок податку на нерухоме майно для суб'єктів господарювання, які зареєстровані за межами м. Суми, що у 6,25 разів більше за ставку податку на нерухоме майно для суб'єктів господарювання, які зареєстровані у м. Суми, має негативний вплив на здатність таких суб'єктів господарювання конкурувати на ринку із суб'єктами, для яких згідно з рішенням №3577-МР встановлюються привілейовані умови оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки. Такі дії свідчать про порушення Сумською міською радою законодавства про захист економічної конкуренції.

Колегія суддів також відхиляє посилання скаржника на рішення Антимонопольного комітету України від 27 вересня 2018 року №524-р, яким розглядалось відповідність рішення №3577-МР на відповідність вимогам Закону України "Про державну допомогу суб'єктам господарювання". У вказаному рішенні АМК України зазначив, що саме встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у меншому розмірі за максимальний, що визначений ПК України в межах територіальної громади міста Суми, не надає переваг суб'єктам господарювання та не має вибіркового характеру. Водночас, такі висновки не вказують на відсутність переваг для суб'єктів господарювання при визначенні ставок податку в залежності від місця податкової реєстрації (юридичної адреси).

Також колегія суддів зазначає, що диференціація ставок податку залежно від місця розташування нерухомого майна в межах однієї адміністративно-територіальної одиниці не є тотожним такій диференціації залежно від місця податкової реєстрації суб'єкта господарювання, при цьому в першому випадку розмежування здійснюється залежно від місцезнаходження об'єкта нерухомості, що прямо передбачено приписами підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України, тоді як в другому випадку такий поділ здійснюється залежно від місцезнаходження платника податку. Відтак, доводи скаржника в цій частині є неспроможними.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення вимог адміністративного позову колегія суддів вважає такими, що ґрунтуються на фактичних обставинах, встановлених відповідно до вимог процесуального закону, на порушення якого особа, що подала касаційну скаргу, вмотивовано не посилається.

Обґрунтування касаційної скарги Сумської міської ради аналогічні доводам, викладеним у відзиві на позов та апеляційній скарзі і зводяться виключно до непогодження з оцінкою, наданою судами повно і всебічно встановленим обставинам справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено. Фактично відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у справі, проте це знаходиться за межами касаційного перегляду, встановлених частиною 1 статті 341 КАС України.

Відповідно до частин 1 -3 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення у цій справі відповідають, а доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у відзиві на адміністративний позов, апеляційній скарзі та з урахуванням яких суди попередніх інстанцій вже надавали оцінку встановленим обставинам справи. У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі статті 9 КАС України.

В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сумської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19 червня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2019 року у справі №480/631/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.

СуддіМ. М. Гімон М. Б. Гусак І. Л. Желтобрюх