Історія справи

Ухвала КАС ВП від 10.01.2019 року у справі №814/48/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 814/48/18

адміністративне провадження № К/9901/69318/18, К/9901/17568/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Данилевич Н. А.,

суддів: Мацедонської В. Е., Шевцової Н. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито за касаційними скаргами Державної фіскальної служби України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 травня 2018 року (головуючий суддя - Мороз А. О.) та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року (головуючий суддя - Шевчук О. А., судді - Бойко А. В., Осіпов Ю. В. ), а також на додаткове рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року (головуючий суддя - Мороз А. О.) та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2019 року (головуючий суддя - Шевчук О. А., судді - Бойко А. В., Осіпов Ю. В. ) у справі №814/48/18, -

установив:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся із адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач), в якому просив суд:

- стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 12 квітня до 17 травня 2013 року в сумі 13 335,42 грн. та за період з 18 травня 2013 року до 20 березня 2015 року в сумі 294 649,04 грн., а всього 307
984,46 грн. ;

- зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити компенсацію за невикористану відпустку за період з 13 квітня 2013 року до 20 березня 2015 року;

- допустити рішення до негайного виконання.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач протиправно звільнив його з посади начальника Черкаської митниці. В судовому порядку наказ про його звільнення був скасований, але поновлення на посаді не відбулось внаслідок того, що відповідач не видав наказ про поновлення позивача на займаній посаді. Позивач наголошує на наявності у нього права на відшкодування середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з моменту незаконного звільнення і до ухвалення судового рішення, а також з часу невиконання рішення суду і до дня досягнення ним 65-річного віку.

Також, позивач зазначає, що мав право на щорічну основну відпустку, яку не використав, а тому просить виплатити компенсацію за таку невикористану відпустку.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 травня 2018 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року, адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Державної фіскальної служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код 39292197) задоволено.

Стягнуто з Державної фіскальної служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код 39292197) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 квітня 2013 року до 17 травня 2013 року в сумі 13 335,42 грн. (тринадцять тисяч триста тридцять п'ять гривень сорок дві копійки).

Стягнуто з Державної фіскальної служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код 39292197) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 травня 2013 року до 20 березня 2014 року в сумі 116 208,66 грн. (сто шістнадцять тисяч двісті вісім гривень шістдесят шість копійок).

Стягнуто з Державної фіскальної служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код 39292197) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, в розмірі 19 050,60 грн. (дев'ятнадцять тисяч п'ятдесят гривень шістдесят копійок). В цій частині рішення суду звернуто до негайного виконання.

Ухвалюючи судові рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що резолютивна частина постанови Миколаївського окружного адміністративного суду, окрім визнання протиправним і скасування наказу від 11 квітня 2013 року №555-к, містить окремий п. 3, яким на відповідача покладено обов'язок поновити позивача на посаді начальника Черкаської митниці. Разом із тим, відповідач, окрім видання наказу від 5 серпня 2013 р. № 1073-к, який по суті правового значення не мав, не вжив жодних інших заходів для поновлення позивача на посаді відповідно до рішення суду. Суди врахували, що позивач після прийняття відповідачем наказу від 5 серпня 2013 р. № 1073-к повідомляв останнього про неможливість приступити до роботи на посаді начальника Черкаської митниці, у зв'язку із тим, що на цю посаду була призначена інша особа, та просив вжити заходи для допущення його до роботи, на що відповідач надіслав листа, в якому повідомив позивача, що із скасуванням наказу від 11 квітня 2013 р. № 555-к трудові правовідносини між ним та позивачем фактично поновлені, а також помилково зазначив, що судами не приймалось рішення про поновлення позивача на посаді начальника Черкаської митниці. Вищенаведені обставини суди визнали такими, що свідчать про невжиття відповідачем всіх заходів для реалізації судового рішення, адже позивач так і не приступив до роботи і 20 березня 2014 року досяг граничного 65-річного віку перебування на державній службі. Враховуючи, що в судовому порядку встановлена протиправність рішення відповідача про звільнення позивача і КЗпП України передбачає обов'язковість присудження незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди визнали наявність підстав для присудження позивачу 13 335,42 грн. Стосовно іншої частини заробітної плати за час вимушеного прогулу, тобто з наступного дня після ухвалення судового рішення до дня досягнення позивачем 65-річного віку, суди вказали, що оскільки позивач не з власної вини так і не приступив до роботи на посаді начальника Черкаської митниці, і доказів звільнення позивача з 12 квітня 2013 року відповідач суду не подав, позивач має право на виплату середньої заробітної плати за цей період. З приводу обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд приймає до уваги висновок судового експерта №349/3050 судової-економічної експертизи (а. с. 61-71), відповідно до якого за перший період (з 12 квітня 2013 р. і до 17 травня 2013 р. ) середній заробіток позивача склав 13 335,42 грн., а за другий період (з 18 травня 2013 р. до 20 березня 2014 р. ) - 135 259,26 грн. Також суди вказали, що за період, який минув після ухвалення Миколаївським окружним адміністративним судом свого рішення і до досягнення позивачем 65-річного віку, який складає майже 1 рік, позивач, на підставі норм Закону України "Про відпустки", мав право на щорічну основу відпустку, яку він не міг використати з об'єктивних причин, відповідно, на теперішній час на підставі Закону України "Про відпустки", позивач має право вимагати від відповідача компенсацію за таку відпустку.

Додатковим рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2019 року, заяву ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) про ухвалення додаткового судового рішення задоволено.

Ухвалено додаткове судове рішення в адміністративній справі №814/48/18, яким задоволено позовну вимогу ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) про зобов'язання Державну фіскальну службу України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, ЄДРПОУ 39292197) нарахувати і виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період з 13 квітня 2013 року до 20 березня 2014 року.

Зобов'язано Державну фіскальну службу України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, ЄДРПОУ 39292197) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період з 13 квітня 2013 року до 20 березня 2014 року.

Ухвалюючи додаткове рішення у справі суди попередніх інстанцій вказали, що в мотивувальній частині ухваленого рішення в цій справі судом було вказано, що за період, який минув після ухвалення Миколаївським окружним адміністративним судом свого рішення про поновлення позивача на посаді і до досягнення ним 65-річного віку, який складає майже 1 рік, позивач, на підставі норм Закону України "Про відпустки", мав право на щорічну основу відпустку, яку він не міг використати з об'єктивних причин, відповідно, на підставі ст. 24 Закону України "Про відпустки", позивач має право вимагати від відповідача грошову компенсацію за таку відпустку. В той же час, дослідивши докази щодо цієї вимоги, суд в резолютивній частині рішення не вирішив її, а тому маються підстави для ухвалення додаткового судового рішення в цій частині.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

27 грудня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державної фіскальної служби України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 травня 2018 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року, в якій відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує, що у нього відсутні підстави здійснювати виплати особам, які не є і не були працівниками ДФС України. Вказує, що ДФС України не має жодного відношення до нарахування та виплати позивачу заробітної плати, адже табелювання використання робочого часу, нарахування та виплата заробітної плати начальнику Черкаської Митниці здійснювалось Черкаською Митницею, яка і повинна бути належним відповідачем у справі. Також зазначає, що позивач після скасування на виконання судового рішення наказу про його звільнення з власної ініціативи не приступив до виконання своїх обов'язків на посаді начальника Черкаської митниці, не з вини ДФС. Вважає, що Міністерством доходів і зборів було вжито всіх заходів щодо відновлення трудових відносин з ОСОБА_1, проте останній не виявив бажання здійснювати трудову діяльність. Отже, враховуючи відсутність позивача на робочому місці, ДФС України вважає відсутніми підстави для нарахування і виплати позивачу грошової винагороди за період з 18.05.2013 по 10.03.2015 за виконання ним службових обов'язків на посаді начальника Черкаської митниці. Також скаржник посилається на те, що ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від
18.05.2017 у справі №814/1847/13-а позивачу відмовлено у прийнятті додаткового судового рішення щодо стягнення на його користь заробітної плати за період з
13.04.2013 по 20.03.2014.

24 червня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державної фіскальної служби України на додаткове рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2019 року, в якій відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування вказаної касаційної скарги відповідач посилається на доводи, аналогічні наведеним при поданні касаційної скарги на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 травня 2018 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року.

Позивачем до Суду надано відзив на касаційну скаргу ДФС України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 травня 2018 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року, в якому вказує на відсутність правових підстав для її задоволення.

Зазначає, що ДФС України є правонаступником Міністерства доходів і зборів, а отже саме у нього наявні повноваження на прийняття на роботу та звільнення з роботи керівників територіальних органів Міндоходів України. Вказує, що визначення розміру окладу, виділення коштів на виплату заробітної плати начальнику Черкаської митниці згідно кошторису також є компетенцією відповідача.

Також позивач посилається на фактичне виконання відповідачем рішень судів попередніх інстанцій в цій справі в частині нарахування і виплати йому грошової компенсації за невикористану відпустку за період 13.03.2013-20.03.2014 у сумі 13491,12грн.

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2021 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до записів у трудовій книжці позивача, з 18 квітня 2011 року і до 12 квітня 2013 року він займав посади виконуючого обов'язки та начальника Черкаської митниці (а. с. 21-22).

12 квітня 2013 року відповідач своїм наказом від 11 квітня 2013 року №555-к звільнив позивача із займаної посади на грубе порушення службових обов'язків.

Позивач оскаржив цей наказ в судовому порядку і 17 травня 2013 року у справі № 814/1847/13-а Миколаївським окружним адміністративним судом прийнято рішення, яким визнано протиправним і скасовано наказ від 11 квітня 2013 року №555-к та зобов'язано поновити позивача на посаді начальника Черкаської митниці (а. с. 10). Рішення суду переглядалось в апеляційному та касаційному порядку і залишено без змін.

На виконання рішення суду, відповідач видав наказ від 5 серпня 2013 року №1073-к, яким скасував наказ від 11 квітня 2013 року №555-к про звільнення позивача (а. с. 83).

Позивач після прийняття відповідачем наказу від 5 серпня 2013 року №1073-к повідомляв останнього про неможливість приступити до роботи на посаді начальника Черкаської митниці, у зв'язку із тим, що на цю посаду була призначена інша особа та просив вжити заходів для допущення його до роботи, на що відповідач надіслав листа, в якому повідомив позивача, що із скасуванням наказу від 11 квітня 2013 року №555-к трудові правовідносини між ним та позивачем фактично поновлені, а також зазначив, що судами не приймалось рішення про поновлення позивача на посаді начальника Черкаської митниці (а. с. 86-87).

Із постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 березня 2013 р. у справі №814/542/14 вбачається, що позивач звернув виконавчий лист, виданий у справі №814/1847/13-а, до примусового виконання і в рамках виконавчого провадження відповідач був двічі оштрафований за невиконання рішення суду про поновлення позивача на посаді начальника Черкаської митниці (а. с. 11-13).

20 березня 2014 року позивач досяг граничного 65-річного віку перебування на державній службі.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.2 ст. 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Статтею 236 КЗпП України передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Пункт 1 Порядку №100, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, встановлює, що цей нормативний акт застосовується до правовідносин, що стосуються розрахунку заробітної плати, яку належить виплатити у випадку, зокрема, вимушеного прогулу.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), внесені Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення".

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

Як встановили суди попередніх інстанцій, сума, яку позивач просив стягнути в цій адміністративній справі, складається з двох частин:

1) заробітна плата за час вимушеного прогулу з моменту незаконного звільнення (12 квітня 2013 року) і до ухвалення рішення в адміністративній справі №814/1847/13-а (17 травня 2013 року), яка складає 13 335,42 грн. ;

2) заробітна плата за час вимушеного прогулу з наступного дня після ухвалення судового рішення у справі №814/1847/13-а (18 травня 2013 року) до моменту досягнення позивачем 65-річного віку (20 березня 2014 року), яка складає 135
259,26 грн.

Суд зазначає, що скаржником не наведено жодних аргументів щодо неналежного або невірного розрахунку судом суми середнього заробітку, стягнутого на користь позивача.

Колегія суддів критично оцінює доводи скаржника щодо відсутності у нього підстав для здійснення виплат позивачу через те, що він не є і не був працівником ДФС України.

Як встановили суди під час розгляду цієї справи позивач був незаконно звільнений наказом відповідача від 11 квітня 2013 року №555-к.

Пунктом 9 ч. 11 чинного на час звільнення позивача Положення про Міністерство доходів і зборів України, затвердженого Указом Президента України від 18 березня 2013 року №141/2013, було передбачено, що Міністр як керівник Міністерства призначає на посади за погодженням із головами відповідних місцевих державних адміністрацій та звільняє з посад керівників територіальних органів Міндоходів України, призначає на посади та звільняє з посад заступників керівників територіальних органів Міністерства.

Оскільки ДФС України є правонаступником Міністерства доходів і зборів України, тобто є органом призначення на звільнення позивача із займаної посади, стягнення сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача саме з ДФС України не суперечить вимогам чинного законодавства.

Окрім того, Суд враховує наведені позивачем обставини фактичного виконання саме відповідачем ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень в частині нарахування і виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку за період з 13 квітня 2013 року до 20 березня 2014 року, що, в свою чергу, ставить під сумнів твердження скаржника про неможливість виконання судових рішень щодо позивача.

Також Суд критично оцінює твердження скаржника про нібито вжиття всіх заходів щодо відновлення трудових відносин з ОСОБА_1 та небажання самого позивача здійснювати трудову діяльність.

Суд зазначає, що добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.

Враховуючи те, що після прийняття відповідачем наказу від 05 серпня 2013 року №1073-к права позивача не були відновлені внаслідок того, що останній не зміг приступити до роботи на посаді начальника Черкаської митниці у зв'язку з призначенням на цю посаду іншої особи, Суд вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку з ДФС України за період до набуття ним граничного віку перебування на державній службі.

Також Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на нібито безпідставну відсутність позивача на робочому місці після скасування наказу про його звільнення, адже, як правомірно звернув увагу суд першої інстанції, ДФС України не здійснювалось відповідного реагування шляхом оформлення прогулу у встановлений законодавством спосіб, з огляду на що такі посилання не підтверджуються жодними доказами.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставним твердження ДФС України про те, що ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2017 у справі №814/1847/13-а позивачу вже відмовлено у прийнятті додаткового судового рішення щодо стягнення на його користь заробітної плати за період з 13.04.2013 по
20.03.2014.

Постановляючи вказану ухвалу, Одеський апеляційний адміністративний суд виходив з того, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, і суд першої інстанції не мав процесуального права вирішувати питання щодо стягнення середнього заробітку за час невиконання судового рішення про поновлення на роботі шляхом прийняття ухвали, адже зазначений спір мав бути розглянутий за правилами КАС України в порядку позовного провадження, норми якого є спеціальними, а не відповідно до норм КЗпП України.

Отже, зазначені позовні вимоги не були предметом розгляду в іншій справі.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено.

Суд вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, а зводяться до переоцінки встановлених судами обставин.

Частиною 1 статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Державної фіскальної служби України залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 травня 2018 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року, а також додаткове рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2019 року у справі №814/48/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіН. А. Данилевич В. Е. Мацедонська Н. В. Шевцова