Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 березня 2019 року

Київ

справа №826/751/16

адміністративне провадження №К/9901/22373/18, К/800/22377/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Бевзенка В.М., Білоуса О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 листопада 2016 року (суддя Арсірій Р.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року (колегія суддів у складі: головуючої судді - Твердохліб В.А., суддів - Костюк Л.О., Троян Н.М.) у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Печерського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі,

установив:

У січні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду із адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі - ГУ МВС України в місті Києві), Печерського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Головного управління Національної поліції у місті Києві (далі - ГУ НП у місті Києві), в якому просила: визнати протиправним та скасувати наказ ГУ МВС України в місті Києві від 6 листопада 2015 року № 1021 о/с в частині звільнення позивача через скорочення штатів з посади старшого слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого відділу Печерського районного управління; зобов'язати ГУ НП у місті Києві поновити позивача на посаді; зобов'язати ГУ НП у місті Києві видати дублікат трудової книжки без внесення до неї запису про звільнення позивача та внести до трудової книжки відомості про прийняття її на службу до Національної поліції.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України в місті Києві від 6 листопада 2015 року № 1021 о/с в частині звільнення позивача з посади за пунктом «г» статті 64 (через скорочення штатів); поновлено позивача на посаді старшого слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи слідчого відділу Печерського районного управління ГУ МВС України в місті Києві з 7 листопада 2015 року; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на зазначені судові рішення, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить ухвалу апеляційного суду скасувати, а постанову суду першої інстанції - змінити та викласти резолютивну частину рішення таким чином: «Поновити ОСОБА_2 на посаді старшого слідчого Печерського управління поліції ГУ НП у місті Києві». В обґрунтування вимог касаційної скарги заявниця посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі заявлених позовних вимог та вирішив поновити позивача в ГУ МВС України в місті Києві, не врахувавши при цьому, що штат зазначеного управління скорочено, а поновлення позивача у цій установі - є неможливим. За таких обставин, скаржниця вважає, що задовольнивши позов у встановлений судами спосіб, останні фактично позбавили її можливості бути прийнятою на службу до органів поліції.

ГУ МВС України в місті Києві також подало касаційну скаргу, у якій просить скасувати постановлені судами у цій справі судові рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити повністю. Касаційну скаргу заявник мотивує неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає, що з 6 листопада 2015 року усі штати ГУ МВС скасовані, посада, яку обіймала позивач, скоротилася, а тому її звільнення у зв'язку із фактичним припиненням діяльності державного органу є виправданим та законним.

Від ОСОБА_2 надійшли заперечення на касаційну скаргу ГУ МВС України в місті Києві, у яких вона просить залишити скаргу відповідача без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 перебувала на службі в органах внутрішніх справ України з 1 вересня 2003 року, остання займана посада - старший слідчий відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого відділу Печерського районного управління.

Згідно з наказом ГУ МВС України в місті Києві від 15 липня 2014 року № 383 позивачу надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 16 травня 2014 по 3 лютого 2017 відповідно до статті 18 Закону України «Про відпустки».

Наказом ГУ МВС України в м. Києві від 6 листопада 2015 року № 1021 о/с згідно з пунктами 10, 11 Розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, майора міліції ОСОБА_2, старшого слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого відділу Печерського районного управління, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів).

Задовольняючи позов частково суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідачі були зобов'язані застосовувати при звільненні позивача норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), зокрема, в частині гарантій щодо звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років.

Колегія суддів КАС ВС погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Порядок та умови проходження служби в органах внутрішніх справ регламентовано Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114), згідно з пунктом 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв'язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

Відповідно до пункту 64 «г» Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

2 липня 2015 року прийнято Закон України № 580-VIІI «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIІI).

Відповідно до пункту 1 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIІI, останній набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Закон № 580-VIІI опубліковано в газеті «Голос України» 6 серпня 2015 року, відтак, він набрав чинності з 7 листопада 2015 року, а пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17- 18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону набрали чинності з 7 серпня 2015 року.

Пунктом 8 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 580-VIІI передбачено, з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Згідно з пунктом 9 Розділу XI «Прикінцевих та Перехідних положень» Закону № 580-VIІI працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Пунктом 10 Розділу XI «Прикінцевих та Перехідних положень» Закону № 580-VIІI обумовлено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Судами встановлено, що звільнення позивача відбулось у зв'язку зі скороченням штатів.

В той же час, за змістом пункту 64 «г» Положення № 114 звільнення у такому випадку допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі працівника міліції.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 статті 40 КзпП правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП обумовлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

За правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 1 квітня 2015 року (справа № 6-40цс15), власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Отже, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Відповідно до пункту 10 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Разом з тим, відповідачами не надано жодних доказів, які б свідчили про виконання останніми обов'язку запропонувати позивачці іншу роботу, відсутності можливості її подальшого використання на службі.

Згідно з пунктом 17 Положення № 114 вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

За приписами частини третьої статті 184 КЗпП звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Отже, зазначена норма чітко встановлює гарантію обмеження звільнення для жінок, які мають дітей віком до трьох років, та передбачає можливість такого звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства й за умови обов'язкового працевлаштування.

У зв'язку з цим суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що відповідачі були зобов'язані застосовувати при звільненні позивача норми КЗпП, зокрема, в частині порядку вивільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років.

Враховуючи викладене, колегія суддів КАС ВС погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про незаконність звільнення ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ та необхідність її поновлення на роботі.

Що стосується посади, на якій позивач підлягає поновленню, колегія суддів виходить з наступного.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 обіймала посаду старшого слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого відділу Печерського районного управління.

Відповідно до пункту 24 Положення № 114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді.

Положення аналогічного змісту містяться й у частині першій статті 235 КЗпП, відповідно до якої у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі.

Отже, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Враховуючи викладене, суди правильно поновили позивача на посаді старшого слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого відділу Печерського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 щодо необхідності її поновлення в Головному управління Національної поліції у місті Києві колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суд не вправі поновити її на посаді в органі, в якому вона не працювала, і до якого не була переведена у встановленому законом порядку.

Суд враховує, що станом на час розгляду даної справи судами попередніх інстанцій були відсутні докази внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві, де позивач обіймала посаду.

Посилання ГУ МВС України в місті Києві у своїй касаційній скарзі на те, що з 6 листопада 2015 року усі штати ГУ МВС скасовані, посада, яку обіймала позивач, скоротилася, а тому її звільнення у зв'язку із фактичним припиненням діяльності державного органу є законним, - є необґрунтованими, з огляду на наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» було ліквідовано як юридичну особу публічного права Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві та його структурні підрозділи і одночасно утворено як юридичну особу публічного права, зокрема, Головне управління Національної поліції у м. Києві.

Преамбулою Закону України «Про міліцію» визначалось, що міліція - це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Отже, держава, ліквідувавши один державний орган, - міліцію, створила інший державний орган, - Національну поліцію, поклавши на останній, у тому числі, виконання завдань і функцій ліквідованого органу.

Верховний Суд України неодноразово наголошував на тому, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Отже, доводи касаційних скарг не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, та зводяться до переоцінки встановлених у справі обставин.

Суди не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б привести до ухвалення незаконних рішень, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постановлені у цій справі судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

постановив:

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року залишити без змін, а касаційні скарги ОСОБА_2 та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх

Судді В.М. Бевзенко

О.В. Білоус