Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 лютого 2020 року

Київ

справа №595/285/19

адміністративне провадження №К/9901/35281/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів - Шишова О. О., Яковенка М. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2019 року у справі №595/285/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Головного управління національної поліції Тернопільській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, від 06 лютого 2019 року серії ДПО18 №232294, мотивуючи тим, що постанова була прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, висновки інспектора є несправедливими, необґрунтованими. Із зазначеною постановою не згідний, оскільки згідно постанови інспектора він, 06 лютого 2019 року, о 08 год 35 хв, в м. Бучачі на площі Майдан Волі, здійснив зупинку транспортним засобом VOLKSWAGEN GOLF, д.н.з НОМЕР_1 , в зоні дії дорожнього знаку 3.34 «Зупинка заборонена», чим порушив пункт 8.4(в) ПДР України. Дані, викладені в постанові, не відповідають дійсності, оскільки він здійснив зупинку транспортним засобом у відповідності з правилами дорожнього руху, а саме п.3.34 «Зупинку заборонено» - дія знаку поширюється лише на той бік дороги, на якому він встановлений. Окрім того, згідно з пунктом15.3 ПДР України у населених пунктах зупинка і стоянка транспортних засобів дозволяється на лівому боці дороги, що має по одній смузі для руху в кожному напрямку (без трамвайних колій посередині) і не розділена розміткою 1.1, а також на лівому боці дороги з одностороннім рухом. Він ПДР України не порушував, тому просить постанову скасувати.

Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 05 квітня 2019 року адміністративний позов задоволено повністю. Постанову серії ДПО18 №232294, винесену 06 лютого 2019 року інспектором СРПП Бучацького ВП лейтенантом поліції Головецькою М. І., про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у справі про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення скасовано.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Головне управління Національної поліції в Тернопільській області подало апеляційну скаргу.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2019 року апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 05 квітня 2019 року у справі № 595/285/19 повернуто скаржнику.

На обґрунтування такого рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що апеляційна скарга підписана особою, яка не підтвердила свої повноваження щодо підписання такої скарги.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2019 року та направити справу для продовження розгляду в суд апеляційної інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, зокрема, що на момент подання апеляційної скарги, копія довіреності представника Головного управління Національної поліції в Тернопільській області Крайника Н. В. від 08 січня 2019 року №6/27/01-2019 перебувала в матеріалах справи, оскільки 01 квітня 2019 року на адресу суду першої інстанції було надіслано клопотання про відкладення розгляду справи та належним чином завірену копію вказаної довіреності. Крім того, 05 квітня 2019 року відповідачем, на адресу суду першої інстанції, направлено відзив на позов.

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2019 року у справі №595/285/19.

Ухвалою Верховного Суду підготовчі дії закінчено, справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами у відповідності до пункту 3 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

За правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Цим конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною першою статті 293 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.

Статтею 55 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право сторони, третьої особи в адміністративній справі, а також особі, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що юридична особа, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

При цьому за змістом частини першої статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України повноваження представників сторін та інших учасників справи - юридичних осіб мають бути підтверджені довіреністю юридичної особи.

Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами (частина третя статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно із частинами п`ятою та шостою вказаної статті Кодексу адміністративного судочинства України відповідність копії документа, що підтверджує повноваження представника, оригіналу може бути засвідчена підписом судді. Оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи.

Отже у разі участі юридичної особи у судовому процесі через представника, на підтвердження повноважень останнього має бути подано оригінал довіреності або ж її копія, засвідчена у визначеному законом порядку, в іншому випадку така апеляційна скарга повертається особі, що її подала.

Разом з тим, частина восьма статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що у разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право на подання і підписання апеляційної скарги має особисто керівник або представник, повноваження якого мають бути визначені у відповідному документі, що посвідчує такі повноваження. При цьому, суду має бути наданий оригінал такого документа або його копія, що засвідчена суддею або у визначеному законом порядку.

Згідно з частиною першою статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до частин першої, третьої статті 244 Цивільного кодексу України представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Довіреність може бути видана як на укладення правочину, так і на здійснення інших юридично значимих дій. Довіреність є правочином і, як будь-який правочин, має відповідати всім вимогам, встановленим діючим законодавством до правочинів. Так, довіреність може бути видана тільки на виконання правомірних юридичних дій. Воля довірителя повинна відповідати його волевиявленню.

Отже, суд виходить з потреби перевірки саме наявності волевиявлення особи, що її видала.

У той же час посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що представник Крайник Н. В. вже здійснював представництво інтересів у цій справі у суді першої інстанції, подавав відповідні клопотання та відзив на позов і в матеріалах справи міститься документ, що підтверджує його повноваження, не приймаються касаційним судом до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутня така довіреність або її належним чином засвідчення копія. Відтак, суд апеляційної інстанції не мав процесуальної можливості пересвідчитись у наявності в особи повноважень на представництво інтересів Головного управління Національної поліції в Тернопільській області.

Враховуючи викладене, Верховний Суд констатує, що судом апеляційної інстанції обґрунтовано повернуто апеляційну скаргу відповідача на підставі пункту 1 частини четвертої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2019 року.

Доводи ж касаційної скарги за наведеного та обставин даної справи не дають підстав для висновку, що суд апеляційної інстанції при ухваленні судового рішення допустив порушення норм процесуального права, а тому підстави для його скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм процесуального права.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» та статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області залишити без задоволення.

Ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді О. О. Шишов

М. М. Яковенко