Історія справи

Ухвала КАС ВП від 02.12.2020 року у справі №640/7479/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 640/7479/20

адміністративне провадження № К/9901/30109/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О. В.,

суддів - Блажівської Н. Є., Желтобрюх І. Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2020 року (головуючий суддя Клочкова Н. В. ) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року (головуючий суддя Чаку Є. В., судді - Мєзєнцев Є. І., Коротких А. Ю.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки),

УСТАНОВИЛ:

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області (далі - ГУ ДПС у Чернігівській області), в якому просило визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 9 листопада 2018 року № Ф-3937-53-У та від 14 травня 2019 року №Ф-3937-53-У.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Зокрема, в обґрунтування скарги зазначає, що підставою нарахування єдиного внеску може бути виключно акт перевірки платника, звітність, що подається платником до органів доходів та зборів або бухгалтерські та інші документи, що підтверджують суми виплат (доходу). Стверджує, що відомості з інтегрованої картки платника не є підставою для визначення суми недоїмки, оскільки не підтверджують суми доходів, однак є підставою для проведення перевірки платника. Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 520/3939/19 зазначає, що вимога про сплату недоїмки формується на альтернативних підставах: або акта документальної перевірки та облікових даних інформаційної системи, або звіту платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних інформаційної системи, однак дані інформаційних баз не є самостійною підставою для винесення вимоги про сплату недоїмки. При цьому, скаржник зауважує про неподання контролюючому органу звітності та не отримання доходу від провадження підприємницької діяльності, заперечуючи сам факт ведення підприємницької діяльності. Крім того, позивач посилається на те, що в оскаржуваних судових рішеннях першої та апеляційної інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 липня 2020 року (справа №260/81/19).

ГУ ДПС у Чернігівській області, скориставшись своїм правом надало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначило, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

ГУ ДПС у Чернігівській області скористалося своїм правом та надіслало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначило, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 12 січня 2008 року ОСОБА_1 зареєстрований, як приватний підприємець та взятий на облік, як платник єдиного внеску 12 січня 2008 року.

У зв'язку з невиконанням фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 вимог статті 6 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - ~law5~) щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, ГУ ДФС у Чернігівській області на підставі статті 25 Закону №2464 сформувало та надіслало на адресу позивача вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 9 листопада 2018 року № Ф-3937-53-У та від 14 травня 2019 року №Ф-3937-53-У на загальну суму недоїмки зі сплати єдиного внеску станом на 30 квітня 2019 року у розмірі 21030,90 грн, у тому числі: за 2017 року на загальну суму 8448 грн; за І-ІV квартали 2018 року на загальну суму 9828,18 грн; за І квартал 2019 року на загальну суму 2 754,18
грн.

Не погоджуючись із зазначеними вимогами про сплату боргу (недоїмки), прийнятими ГУ ДФС у Чернігівській області 9 листопада 2018 року та 14 травня 2019 року, позивач звернувся до суду з цим позовом про визнання їх протиправними та про її скасування.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються ~law6~.

За приписами ~law7~, виключно ~law8~ визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно із ~law9~, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзаців першого та другого ~law10~, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у ~law11~, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої ~law12~. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, у зв'язку із внесеними до ~law13~ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

Відповідно до ~law14~ обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до ~law15~ нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених ~law16~, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до ~law17~ нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з ~law18~, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до ~law19~ нараховується єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, зазначені у ~law20~, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно із абзацами першим, третім - п'ятим ~law21~, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними ~law22~, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (далі - Інструкція № 449).

Абзацом 2 пункту 2 розділу VI Інструкції № 449 встановлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Відповідно до абзаців першого - третього, одинадцятого пункту 3 розділу VI Інструкції № 449, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн.

Згідно із абзацом 1 пункту 4 розділу VI Інструкції № 449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в обґрунтування позову та апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначав, що підприємницьку діяльність з 2010 року не здійснював, до контролюючих органів податкові декларації та звітність не подавав, а отже не був платником єдиного внеску у розумінні ~law23~.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано визнано безпідставними вказані твердження позивача, враховуючи наступне.

Згідно із пунктом 65.10.8 статті 65 Податкового кодексу України, внесення до Державного реєстру запису про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця чи незалежної професійної діяльності фізичної особи здійснюється у разі анулювання чи скасування згідно із законодавством свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на провадження підприємницької або незалежної професійної діяльності, - з дати такого анулювання чи скасування.

Державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Державного реєстру запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов'язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов'язань та застосування санкцій за їх невиконання.

Відповідно до ~law24~, органи доходів і зборів мають право, серед іншого: отримувати безоплатно від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання і від осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату єдиного внеску, а також інші відомості, необхідні для виконання органами доходів і зборів функцій, передбачених ~law25~.

За приписами ~law26~, обов'язки платників єдиного внеску виникають з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" або з початку провадження відповідної діяльності.

Пунктом 4 розділу VI Інструкції №449 передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Тобто, лише ті фізичні особи, які зареєстровані відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" є платники єдиного внеску та зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати такий внесок.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач не надав до суду належних та допустимих доказів припинення ним статусу фізичної особи-підприємця або доказів того, що ним порушувалося питання про скасування державної реєстрації його, як суб'єкта підприємницької діяльності.

При цьому, згідно із даними Витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1006604607 від 5 травня 2020 року, ОСОБА_1 з 12 січня 2008 року Виконавчим комітетом Чернігівської міської ради був зареєстрований як фізична особа-підприємець та з 12 січня 2008 року перебував на обліку як платник єдиного внеску.

Рішення про припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 внесено до Єдиного державного реєстру 9 грудня 2019 року безпосередньо за його рішенням.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що у період з 12 січня 2008 року по 9 грудня 2019 року ОСОБА_1 перебував у статусі фізичної особи-підприємця та був платником єдиного внеску у відповідності до ~law29~, а тому був зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Надаючи правову оцінку доводам скаржника щодо визначення недоїмки за єдиним внеском виключно на підставі акта перевірки колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу, що положеннями законодавства не передбачено обов'язкової та єдиної умови для формування вимоги (у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки) проведення перевірки та складення за її результатами відповідного акту. Пунктом 3 розділу VІ Інструкції №449 передбачено 10-денний строк для прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) після вручення платнику акта перевірки виключно у випадку, коли виявлені у ході документальної перевірки дані свідчать про порушення платником нарахування єдиного внеску, що утворює самостійні підстави для донарахування податковими органами сум єдиного внеску.

Аналогічних висновків про те, що проведення перевірки та складення акту перевірки не є обов'язковою передумовою прийняття контролюючим органом вимоги про сплату недоїмки за єдиним внеском дійшов Верховний Суд у постановах від 11 вересня 2018 року (справа №826/11623/16) та від 10 грудня 2019 року (справа №826/25425/15).

Аналіз встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та застосованих судами норм матеріального закону свідчить про обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про те, що винесення оскаржених вимог про сплату боргу (недоїмки) за єдиним внеском на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу відповідає положенням ~law30~. Отже, при формуванні спірної вимоги контролюючим органом було дотримано вимоги, передбачені Інструкцією №449.

Посилання скаржника на висновки Верховного Суду у постанові від 2 вересня 2019 року у справі № 520/3939/19 колегія суддів касаційної інстанції відхиляє зазначаючи, що спірним у цій справі було питання оподаткування самозайнятої особи, яка одночасно зареєстрована фізичною особою-підприємцем.

У зазначеній постанові від 2 вересня 2019 року у справі № 520/3939/19 Верховний Суд виокремив типові ознаки, властиві цій зразковій справі: 1) перебування позивача на обліку у контролюючого органу як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування як фізичної особи-підприємця та як особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність; 2) встановлення контролюючим органом за власною ініціативою платнику єдиного внеску фізичній особі-підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності, що обумовило виникнення в останнього обов'язку сформувати та подати до органів доходів і зборів окремий звіт; 3) визначення статусу "фізичної особи-підприємця з ознакою здійснення незалежної професійної діяльності" на рівні підзаконних нормативно-правових актів; 4) можливість подвійного нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за результатами здійснення одного й того ж виду господарської діяльності: як підприємницької, так і незалежної професійної діяльності.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини даної справи свідчать про невідповідність ознакам вказаної позивачем зразкової справи № 520/3939/19.

Тобто, наведені скаржником висновки Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин, відтак не є релевантними до спірних правовідносин.

Також, у касаційній скарзі позивач як на підставу для скасування рішень судів посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій приймаючи оскаржувані рішення не врахували правову позицію викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 1 липня 2020 року (справа №260/81/19), яка на думку контролюючого органу, ухвалена у подібних правовідносинах. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вважає такі посилання безпідставними, оскільки подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи. Під час розгляду справи, судом встановлено, що обставини справи №260/81/19 та справи, що розглядається є відмінними.

Наведене у контексті змісту встановлених фактичних обставин у цій справі свідчить про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права й необґрунтованість вимог касаційної скарги.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2020 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно із частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. В. Білоус

Судді Н. Є. Блажівська

І. Л. Желтобрюх