Історія справи

Ухвала КАС ВП від 09.12.2019 року у справі №815/4340/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 грудня 2019 року

Київ

справа №815/4340/17

адміністративне провадження №К/9901/2165/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Уханенка С. А.,

суддів: Кашпур О. В., Радишевської О. Р.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним і скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2017 року (головуючий суддя Завальнюк І. В. ) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року (головуючий суддя Осіпов Ю. В., судді Димерлій О. О., Скрипченко В. О.),

УСТАНОВИЛ:

I. Суть спору

1. У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області) про визнання неправомірним і скасування наказу від 18.08.2017 № 148 та зобов'язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2. Позов обґрунтував тим, що він не може повернутися до країни свого походження (Іраку), оскільки там його життю і свободі загрожуватиме небезпека через військові дії у країні в цілому та захоплення його рідного міста Мосул терористичним угрупуванням "Ісламська держава" (ІДІЛ). Повернутися на території, що контролюються урядом Іраку, він не може у зв'язку із загрозою переслідувань з релігійних та політичних причин як суніта, що походить з м. Мосул - колишньої столиці ІДІЛ. Вважав, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем без урахування всіх обставин, які мають юридичне значення і дають підстави для отримання ним захисту в Україні.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

3. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року, відмовлено у задоволенні позову.

4. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачу правомірно відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки подана ним заява про надання притулку є очевидно необґрунтованою, тобто у заявника відсутні умови, визначені у пунктах 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

III. Провадження в суді касаційної інстанції

5. У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.

6. Зазначає, що в нього є умови як для визнання особою, яка потребує додаткового захисту, зважаючи на ситуацію загальнопоширеного насилля і систематичного порушення прав людини в Іраку, так і для визнання біженцем - через загрозу переслідувань з релігійних та політичних причин. Водночас суди не проаналізували інформацію по країні його походження, внаслідок чого ухвалили незаконні і необґрунтовані рішення.

7. У відзиві на касаційну скаргу ГУ ДМС України в Одеській області просить відмовити в її задоволенні. Стверджує, що аналізом актуальної інформації по країні походження позивача на час розгляду його заяви встановлено, що ситуація в Іраку змінилася, зокрема, державною владою звільнено рідне для заявника місто Мосул з-під контролю ІДІЛ і внутрішньо-переміщені особи масово туди повертаються. Виїзд позивача з Іраку пов'язаний з наміром здобути вищу освіту в Україні, а звернення до органу міграційної служби обумовлене бажанням залишитися в Україні, а не потребою у міжнародному захисті.

8. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

ІV. Встановлені судами фактичні обставини справи

9. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Іраку, уродженцем м. Мосул, область Найнава, за національністю араб; за віросповіданням мусульманин-суніт. З
20.10.2015 перебуває у шлюбі з громадянкою України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2

10. Виїзд з країни громадянської належності, за словами шукача захисту, відбувся з метою отримання освіти у вищому навчальному закладі України. Перший в'їзд позивача в Україну відбувся 14.10.2008 на підставі паспортного документу серії НОМЕР_1 та одноразової візи типу О, виданої Одеським національним медичним університетом. Востаннє з Іраку позивач вибув 26.08.2012 авіарейсом Мосул (Ірак) - Стамбул (Туреччина) - Одеса (Україна).

11.27.07.2017 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання йому міжнародного захисту. У заяві зазначив, що прибув в Україну в 2008 році з метою навчання в Одеському національному медичному університеті.

Навчався до 2014 року, після чого поступив до клінічної ординатури до 11-ї лікарні м. Одеси. В 2015 році його рідне місто Мосул захопили терористи ІДІЛ і тоді ж він втратив зв'язок з батьками. На даний час вже спілкується з рідними.

До Іраку повернутися не може через конфлікт між сунітами та шиїтами. У м. Мосул йому загрожує смерть або арешт через підозру на причетність до ІДІЛ, а в інші міста йому нема до кого їхати. Він є сунітом на ім'я ОСОБА_1, яке не люблять шиїти. Вони вважають, що ОСОБА_1 нечесно забрав від ОСОБА_3 халіфат. Також ОСОБА_1 штовхав дружину і зламав їй ребра, тому шиїти проти ім'я "ОСОБА_1". На території України у нього вже є дружина, з якою він проживає 2 роки. У жовтні 2017 року він зможе подати документи на посвідку на проживання. Також він звертався до дипломатичного представництва Іраку в Україні за оформленням нового паспортного документа, проте йому відмовили через недостатність в нього документів. Після цього він вирішив звернутися до ГУ ДМС України в Одеській області.

12. Звернення відбулося після закінчення строку легального перебування позивача на території України, який сплинув 08.11.2016, відповідно до посвідки на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_2, внаслідок чого позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності.

13.08.08.2017 працівником органу міграції складено письмовий висновок про те, що заява ОСОБА_1 є очевидно необґрунтованою, тобто у заявника відсутні умови для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

14. Зокрема, у висновку вказано, що звернення заявника за міжнародним захистом обумовлене лише намірами легалізуватися в Україні та не пов'язане із ситуацією в країні його громадянської належності, якою він до кінця не володіє. Ні заявник, ні його найближчі родичі не зазнавали і не зазнають будь-якої дискримінації або переслідувань в Іраку, сім'я заявника й досі проживає у м. Мосул та має доступ до широкого кола соціальних послуг (житло, робота, медична допомога, харчування, мережа Інтернет тощо). Приналежність заявника до сунітів не дає підстав вважати ймовірним його переслідування за релігійною ознакою, враховуючи, що Ірак є багатонаціональною країною із багатьма релігійними течіями, кожна з яких переважно проживає у певній частині країни. Заявник не бажає відмовлятися від захисту країни своєї громадянської належності. Водночас шлюб заявника з громадянкою України дає йому правові підстави для отримання дозволу на імміграцію в Україну відповідно до Закону України "Про імміграцію".

15. Наказом Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області від 18.08.2017 № 148 громадянину Іраку ОСОБА_1 відмовлено в оформлені документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Про прийняте рішення позивачу доведено повідомленням від 08.08.2017 № 5/1-243.

V. Позиція Верховного Суду

16. Частиною 6 статті 8 Закону України від 08.07.2011 № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон № 3671) передбачено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені Частиною 6 статті 8 Закону України від 08.07.2011 № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених Частиною 6 статті 8 Закону України від 08.07.2011 № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", якщо зазначені умови не змінилися.

17. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 3671 біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

18. Згідно з положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

19. Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671 визначено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Частиною 6 статті 8 Закону України від 08.07.2011 № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

20. Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

21. Директива Ради ЄС 2004/83/ЕС від 29.04.2004 у статті 15 визначає підстави для надання додаткового захисту як ризик отримання серйозної шкоди у формі: (А) смертної кари; (В) катування чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання в країні походження та (С) серйозної особистої загрози життю особи з причин недиференційованого насилля в умовах міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту.

22. Отже, якщо повернення до країни походження є таким, що може порушувати статтю 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, то особа, якій загрожує повернення до цієї країни походження, має вважатися такою, що потребує додаткового захисту.

23. За змістом пункту 45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року) (далі - Керівництво) особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

24. У пункті 164 Керівництва роз? яснено, що особи, які змушені покинути країну походження в результаті внутрішніх і міжнародних збройних конфліктів, як правило, не розглядаються як біженці за змістом Конвенції 1951 року і Протоколу 1967 року. Однак вони користуються захистом, передбаченим іншими міжнародними документами, такими як Женевські конвенції 1949 року про захист жертв війни і Додатковий протокол до них 1977 року, що стосується захисту жертв міжнародних конфліктів.

25. Водночас іноземне вторгнення або окупація всієї країни або її певної частини іноді тягнуть за собою переслідування за одним або багатьма мотивам, указаних у Конвенції 1951 року. В таких випадках статус біженця залежить від здатності заявника довести, що він обґрунтовано побоюється переслідувань на окупованій території, від можливості отримати захист свого уряду, а також від того, чи може цей захист вважатися ефективним (пункт 165 Керівництва).

26. Як вбачається з матеріалів особової справи ОСОБА_1, неможливість повернення до країни громадянської належності він обґрунтовує вкрай небезпечною ситуацією у своїй країні в умовах внутрішнього збройного конфлікту та загрозою його переслідування як суніта з боку шиїтських військових угрупувань.

27. Проте досліджена відповідачем та судами попередніх інстанцій інформація по країні походження позивача свідчить про те, що військовим конфліктом охоплена тільки частина Іраку, переважно її центральні та північні провінції. Найбільша кількість внутрішньо переміщених осіб знайшла притулок у провінції Дохук.

Переміщення також здійснюється до провінції Багдад, а також до провінцій, які розташовані на півдні від Багдаду, головним чином Наджаф, Кербела, Васіт та Бабіль. Крім того, велика кількість внутрішньо переміщених осіб знайшла притулок в Іракському Курдистані, де місцева влада забезпечує безпеку територій. Згідно з мапою розселення релігійних громад Іраку, на півдні країни в провінціях Наджаф, Кербела, Васіт та Бабіль мешкають переважно шиїти, а на північ і схід від Багдаду - суніти.

28. Рідне для позивача місто Мосул, захоплене ісламістами у червні 2014 року, звільнене іракськими військовими з-під контролю ІДІЛ у липні 2017 року.

29. З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про можливість повернення позивача до Іраку, в тому числі з альтернативою внутрішнього переміщення на території із сунітським населенням, які не охоплені внутрішнім збройним конфліктом, де йому не буде загрожувати небезпека через загальнопоширене насильство в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини.

30. Щодо побоювань позивача зазнати переслідувань з релігійних і політичних причин у разі повернення до країни своєї громадянської належності, то суди обох інстанцій мотивовано виходили з того, що до виїзду з Іраку позивач не зазнавав будь-яких переслідувань за жодною з конвенційних ознак і під час процедури отримання міжнародного захисту в Україні зазначив, що йому особисто в жодній формі ніхто і ніколи не погрожував, а його суб'єктивне бачення ймовірних загроз від державної армії, шиїтської армії, ІДІЛ базується на повідомленнях ЗМІ та інформації з Інтернету.

31. При цьому батько, матір, 10 братів і 5 сестер позивача продовжують проживати в Іраку, у місті Мосул, батьки позивача офіційно працюють і отримують заробітну плату від держави, дискримінації або переслідувань не зазнають, підтримують зв'язок із сином через Інтернет.

32. Позивач бажає користуватися захистом своєї держави, про що свідчить його звернення у 2016 році до посольства Іраку в Україні з клопотанням про продовження терміну дії паспортного документа.

33. Як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, висловлені позивачем причини звернення до органу міграційної служби (наявність родини, бажання жити і працювати в України) вказують на те, що такі наміри є складовою трудової міграції.

34. Водночас у позивача є законні підстави для отримання дозволу на імміграцію відповідно до частини 3 статті 4 Закону України від 07.06.2001 р. № 2491-III "Про імміграцію", оскільки ним укладено шлюб з громадянкою України.

35. За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що аналіз матеріалів по країні походження позивача в сукупності з іншими обставинами справи та поведінкою позивача не дає підстав вважати, що він бажає залишитися в Україну саме з метою уникнення стати жертвою переслідувань у країні своєї громадянської належності та не дає підстав кваліфікувати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

36. Таким чином, окружний та апеляційний адміністративні суди дійшли обґрунтованого висновку щодо правомірності рішення відповідача про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, визначених пунктами 1 і 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

37. Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

38. Відповідно до частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

39. Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень.

Керуючись статтями 343, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню.

Головуючий С. А. Уханенко

Судді О. В. Кашпур

О. Р. Радишевська