Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.10.2018 року у справі №826/6647/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 826/6647/17

адміністративне провадження № К/9901/62703/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Гончарової І. А.,

суддів: Олендера І. Я., Ханової Р. Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Головного управління ДФС у Хмельницькій області

на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 червня 2018 року (головуючий суддя - Огурцов О. П. )

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року (колегія суддів: головуючий суддя - Бєлова Л. В., судді - Кузьменко В. В., Кучма А. Ю.)

у справі №826/6647/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколінія"

до Головного управління ДФС у Хмельницькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Еколінія" (далі- позивач, платник, Товариство, ТОВ "Еколінія") звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Хмельницькій області (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДФС у Хмельницькій області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

На обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що будівлі, які використовуються ним у наданні послуг зі зберігання зерна становлять цілісний майновий комплекс та є промисловими будівлями в силу свого функціонального призначення та безпосереднього використання, а тому не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року, адміністративний позов задоволено повністю:

- визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення ГУ ДФС у Хмельницькій області від 01.03.2017 №0001051403 та №0001061403;

- присуджено за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Хмельницькій області на користь ТОВ "Еколінія" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 3723,31 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що належні позивачу нежитлові приміщення мають ознаки будівель промисловості, а тому в силу положень пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України вони не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. З огляду на вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень відповідача.

Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає про законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача та вказує про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень пп. 266.2.2 ст. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України.

Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

12 листопада 2018 року від Товариства надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких позивач зазначає про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що основними видами господарської діяльності позивача є: за КВЕД: 01.11 - вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; 01.61 - допоміжна діяльність у рослинництві; 10.61 - виробництво продуктів борошномельної-круп'яної промисловості; 46.21 - оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і корами для тварин; 52.10 - складське господарство; 46.33 - оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами.

Згідно з договором купівлі-продажу від 25 квітня 2013 року позивач є власником нежитлової нерухомості - майнових комплексів, крім інших: виробничі будівлі та споруди за адресою; Хмельницька обл. Дунаєвецький район, с. Петрівське, вул.

Кутузова, буд. 33.

Головним управлінням ДФС у місті Києві проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2016 року.

За результатом перевірки складено акт від 14 лютого 2017 року за №45/26-15-14-04-02/32013204 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог пп. 266.7.5 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України, а саме неподання річної декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015,2016 роки, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на загальну суму 449666,46 грн.

На підставі Акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення - рішення від 01 березня 2017 року:

- №000105403, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, на загальну суму 247870,61 грн, зокрема, за основним платежем - 198304,49 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом) - 49576,12 грн;

- №0001061403, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, на суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 340,00 грн.

Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (далі - ~law40~) було запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.

Відповідно до п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному п. 12.3 ст. 12 ПК України.

Отже, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Статтею 4 ПК України визначено основні засади податкового законодавства України.

Одним із принципів податкового законодавства України є принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Відповідно до статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених статті 8 ПК України, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Статтею 265 ПК України встановлено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України, об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 ПК України).

Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Отже, встановлення податку на майно, зокрема, в частині податку на майно, відмінне від земельної ділянки є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпункт 12.3.4 п. 12.3 статті 12 ПК України імперативно врегульовує порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків.

Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України встановлено спеціальні правові наслідки невиконання місцевої радою свого обов'язку щодо встановлення місцевих податків. Так, у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами Підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм Підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що справляння невстановленого обов'язкового місцевого податку в розмірі мінімальної ставки застосовується у разі якщо відповідне рішення місцевої ради (рішення про встановлення місцевих податків та зборів, передбачене підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України) не було прийнято.

Отже, для застосування наслідків, передбачених пунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, повинна мати місце протиправна бездіяльність місцевої ради щодо неприйняття обов'язкового рішення про встановлення місцевого податку.

Відповідна бездіяльність може виникнути лише після того, як сплинуть строки, протягом яких місцева рада має прийняти рішення про встановлення обов'язкового для справляння місцевого податку.

Таким чином, висновок щодо прийняття місцевою радою рішення про встановлення місцевого податку можна зробити тільки після закінчення бюджетного періоду, протягом якого мало бути реалізоване відповідне повноваження.

Відповідно, якщо протягом 2015 року місцеві ради не приймають рішення про встановлення транспортного податку, то виключно з 2016 року (тобто з початку планового періоду) можуть застосовуватися норми підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

В даному випадку із запровадженням податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2015 рік відповідні норми ~law41~ набрали чинності з 01 січня 2015 року.

Таким чином, незалежно від прийняття або неприйняття відповідного рішення місцевою радою у 2015 році податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки міг справлятися не раніше 2016 року, що вірно було враховано судами попередніх інстанцій під час розгляду справи.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, колегія суддів вважає, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік, оскільки запроваджені Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" зобов'язання щодо сплати податку на майно, відмінне від земельної ділянки виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року.

Крім того, згідно з пунктом 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Щодо визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік, Суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об'єктом оподаткування, зокрема, будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

За положеннями підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт "ґ").

Згідно з пунктом 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у пунктом 5.3 статті 5 Податкового кодексу України і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи 125 "Будівлі промислові та склади" належить клас 1251 "Будівлі промислові", який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо; і клас 1252 "Резервуари, силоси та склади", який включає, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.

При цьому положення підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України поширюють свою дію, в тому числі і на складські приміщення промислових підприємств.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що належні Товариству будівлі промислового складу, віднесені до класу 1252, слід вважати будівлями промисловості, на які може бути поширена податкова пільга, передбачена підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за умови використання такої нерухомості за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Крім того, відповідно до правового висновку, викладеного в постанові палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №820/3556/17 (постанова від 17.02.2020), застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, позивач є підприємством агропромислового комплексу, що здійснює свою діяльність у сільськогосподарській сфері на ринку зерна.

Посилання скаржнника на те, що послуги із зберігання зерна не належать до промислового виробництва є безпідставними, оскільки будівлі і споруди Товариства використовуються у технологічному процесі зберігання зерна, а тому є такими, що призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, а процес зберігання зерна полягає не тільки у знаходженні зерна у місцях його зберігання (токів, зерноскладів, елеваторів, насіннєсховищ силосного типу, одноповерхових складів з горизонтальними або похилими підлогами та допоміжних будівель), а й у проведенні з ним певних технологічних операцій, які є необхідними для доведення якості зерна до необхідних вимог діючих стандартів та надання йому стійкості під час зберігання.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправності застосування до позивача штрафних санкції у розмірі 340,00 грн, за неподання податкових декларацій з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 01 березня 2017 року №000105403 та №0001061403 є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому підлягають скасуванню.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28 травня 2020 року у справі №826/1338/17 (К/9901/50379/18).

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Хмельницькій області залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року- без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіІ. А. Гончарова І. Я. Олендер Р. Ф. Ханова