Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.07.2018 року у справі №814/2315/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2020 року

м. Київ

справа №814/2315/17

адміністративне провадження №К/9901/56517/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шевцової Н. В.,

суддів: Смоковича М. І., Уханенка С. А.

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 814/2315/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "Миколаївобленерго"

до Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області

про визнання протиправними дій, скасування постанови

за касаційною скаргою Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2017 року, прийняту в складі головуючого судді Брагаря В. С.,

та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Потапчук В. О., суддів Шляхтицького О. І., Семенюка Г. В.,

УСТАНОВИЛ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У листопаді 2017 року Публічне акціонерне товариство "Миколаївобленерго" (далі - позивач, ПАТ "Миколаївобленерго") звернулося до суду із адміністративним позовом до Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - відповідач, орган виконавчої служби), в якому просило:

1.1. визнати протиправними дії відповідача та скасувати постанову від 06 листопада 2017 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 516 657,44 грн по виконавчому провадженню №23587047.

2. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що відповідач неправомірно виніс зазначену постанову, оскільки позивач самостійно, у встановлений термін, виконав рішення суду, що звільняє його від сплати виконавчого збору.

3. Відповідач заперечував проти позову і зазначив, що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", позивач зобов'язаний сплатити виконавчий збір незалежно від терміну виконання рішення суду. За таких обставин відповідач просить суд відмовити позивачу в задоволені позову.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4.06 листопада 2017 року Заводським відділом ДВС міста Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області було винесено постанову про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 516 657,44 грн по виконавчому провадженню №23587047.

5. Вказане виконавче провадження було відкрито 08 жовтня 2003 року на підставі рішення Господарського суду Миколаївської області від 29 липня 2003 року по справі №12/157 про стягнення з позивача на користь ДП "Енергоринок" 50 064
447,29 грн.

6. Ухвалами Господарського суду Миколаївської області від 18 серпня 2004 року, 15 липня 2004 року та 03 листопада 2009 року виконання рішення суду розстрочено до жовтня 2017 року (включно).

7. Позивачем самостійно виконано вимоги вказаного рішення згідно з наведеним ухвалою графіком виплат.

8.03 листопада 2017 року відповідачем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, у зв'язку з виконанням позивачем рішення в повному обсязі, згідно з виконавчим документом.

9.06 листопада 2017 року відповідачем прийнято постанову про стягнення з товариства виконавчого збору у розмірі 516 657,44 грн по виконавчому провадженню №23587047.

ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

10. Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року позовні вимоги задоволено частково.

11. Визнано протиправною та скасовано постанову Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про стягнення виконавчого збору від 06 листопада 2017 року по виконавчому провадженню №23587047.

12. Задовольняючи частково позовні вимоги, суди першої інстанцій, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач повинен був закінчити виконавче провадження №23587047 в порядку, встановленому Законом № 606, та відповідно не стягувати з позивача виконавчий збір.

ІV. Касаційне оскарження

13. Не погодившись з постановою суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано 17 липня 2018 року.

14. У касаційній скарзі відповідач зазначає, що до спірних правовідносин повинен застосовуватися Закон України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі-Закон № 1404-VIII), який набрав чинності 05 жовтня 2016 року. За доводами відповідача, за приписами Закон України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі-Закон № 1404-VIII, таке поняття як строк на самостійне виконання для рішень майнового характеру відсутнє. Станом на 05 жовтня 2016 року сума залишку нестягнутої заборгованості складала 5 166
574,44 грн, з якої відповідачем і було обраховано 10%.

15. У зв'язку із зазначеним скаржник просить скасувати постанову суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

16. Касаційна скарга скаржника не містить клопотання про розгляд справи за участі його представника.

17. Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано з Миколаївського окружного адміністративного суду справу № 814/2315/17 (суддя-доповідач Бевзенко В. М., судді Данилевич Н. А., Стрелець Т. Г. ).

18.21 вересня 2018 року справа № 814/2315/17 надійшла до Верховного Суду.

19.25 травня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач спростовував доводи касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

20. Відзив на касаційну скаргу містить клопотання про розгляд справи за участі представника позивача.

21.06 травня 2020 року розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 748/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Бевзенка В.

М., що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг.

22. Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 07 травня 2020 року визначено склад суду: головуючого суддю Шевцову Н. В., суддів Смоковича М. І., Уханенка С. А.

V. Релевантні джерела права та акти їхнього застосування

23. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

24. За правилами частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

25. Приписами частини 1 статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

26. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

27. У силу ~law16~ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у ~law17~ органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.

28. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених ~law18~ випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ~law20~).

29. ~law21~ визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).

30. Згідно зі ~law22~ заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені ~law23~.

31. Відповідно до ~law24~ виконавець зобов'язаний вживати передбачених ~law25~ заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

32. Згідно з ~law26~ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ~law27~, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

33. Частиною п'ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ~law28~.

34. Відповідно до ~law29~ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

34.1. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

35. Згідно із ~law30~ виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

36. Також Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

37. Відповідно до ~law36~ виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

38. За правилами частини п'ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ~law37~.

39. За приписами ~law38~ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених ~law39~, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених ~law40~), 11,14 і 15 ~law41~, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому ~law42~.

VІ. Позиція Верховного Суду

40. Приписами частини 1 статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

41. Згідно з частиною 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

42. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.

43. ~law43~ є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією, розробленою відповідно до законів № 1403-VIII і № 1404-VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до ~law44~ підлягають примусовому виконанню.

44. Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог ~law45~в, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.

45. Так, положення ~law46~ зобов'язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, ~law47~, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому ~law48~.

46. Вказані положення ~law49~ кореспондуються з нормою абзацу четвертого пункту 8 розділу III Інструкції.

47. Натомість ~law50~ передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

48. При цьому пункт 21 розділу ІІІ Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму ~law51~, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені ~law52~.

49. При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

50. Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.

51. Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.

52. Крім цього, пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в ~law53~. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов'язково роз'яснюється порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання.

53. Кабінет Міністрів України постановою від 08 вересня 2016 року № 643 затвердив Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок), що визначає механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця.

54. Відповідно до пункту 2 Порядку (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа майнового характеру державним виконавцям, визначеним у ~law54~, виплачується винагорода у такому розмірі:

- 2 відсотки стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - державному виконавцю, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ;

- 0,5 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - керівнику органу державної виконавчої служби та його заступникам, яким безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

55. Згідно з положеннями пункту 4 Порядку фактичним виконанням вважається виконання рішення за виконавчим документом майнового характеру в повному обсязі або частково в порядку, встановленому ~law55~, якщо за таким документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.

56. Відповідно до пункту 6 Порядку для виплати винагороди державний виконавець, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ, подає заяву, в якій зазначаються: реквізити виконавчого документа; номер виконавчого провадження в автоматизованій системі виконавчого провадження; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника; категорія стягнення за виконавчим документом; розмір стягнутого виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, реквізити платіжних доручень; перелік виконавчих дій та строки їх проведення; розрахунок належної до виплати винагороди; відомості про дотримання критеріїв.

57. Аналіз наведених вище норм Порядку свідчить про те, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.

58. У цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що виконавче провадження №23587047 було відкрито 08 жовтня 2003 року відповідачем на підставі рішення Господарського суду Миколаївської області від 29 липня 2003 року по справі №12/157 про стягнення з позивача на користь ДП "Енергоринок" 50 064
447,29 грн. Ухвалами Господарського суду Миколаївської області від 18 серпня 2004 року, 15 липня 2004 року та 03 листопада 2009 року виконання рішення суду розстрочено до жовтня 2017 року. Згідно з наведеним ухвалою графіком позивачем самостійно виконано вимоги вказаного рішення від 29 липня 2003 року, що і стало підставою для повернення виконавчого документа.

59. Отже, державний виконавець не проводив виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за рішенням Господарського суду Миколаївської області від 29 липня 2003 року по справі №12/157 у виконавчому провадженні №23587047, а також державний виконавець не стягнув у примусовому порядку суму, зазначену у цьому рішенні.

60. Ураховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що на момент виникнення спірних правовідносин обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору майнового характеру були: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.

61. Така позиція відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 11 березня 2020 року в справі № 2540/3203/18.

62. Оскільки у справі, що розглядається, державним виконавцем не вчинялося жодних дій, спрямованих на вжиття заходів примусового виконання рішень майнового характеру, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову та визнання протиправною і скасування постанови від 06 листопада 2017 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 516 657,44 грн у виконавчому провадженні №23587047.

63. Водночас при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій, помилково застосовано до спірних правовідносин положення Закону України "Про виконавче провадження", у редакції Закону № 606-XIV, чинній до 05 жовтня 2016 року.

64. Оскаржувана в цій справі постанова державного виконавця прийнята 06 листопада 2017 року, тобто після набрання чинності Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження".

65.05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження".

66. Отже, до спірних правовідносин застосовуються положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження".

67. Таке правозастосування відповідає вимогам Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження", що підтверджено правовими позиціями Верховного Суду, викладеними в постановах від 25 лютого 2020 року в справі № 805/4538/16-а, від 16 квітня 2020 року № 826/14754/17, Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року в справі № 2540/3203/18 та інших.

68. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову, водночас вважає помилковими висновки судів про поширення на спірні правовідносини приписів Закону України "Про виконавче провадження", у редакції Закону № 606-XIV, чинній до 05 жовтня 2016 року. Проте таке помилкове застосування норм судами попередніх інстанцій не призвело до прийняття незаконних судових рішень у цій справі.

69. Отже, рішення судів першої та апеляційної інстанції слід змінити, виклавши їх мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

VІІ. Судові витрати

70. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області задовольнити частково.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року в справі № 814/2315/17 змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

3. В іншій частині постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року в справі № 814/2315/17 залишити без змін.

4. Судові витрати розподілу не підлягають.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Судді Н. В. Шевцова

М. І. Смокович

С. А. Уханенко