Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.08.2020 року у справі №500/1022/19

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 листопада 2020 року

Київ

справа №500/1022/19

провадження №К/9901/20472/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Загороднюка А. Г., Калашнікової О. В.

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, адміністративну справу № 500/1022/19

за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Тернопільської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року, ухваленого у складі голосуючого судді Осташа А. В. та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Пліша М. А., суддів: Судової-Хомюк Н. М., Шинкар Т. І.

І. Суть спору

1. У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Прокуратури Тернопільської області, в якому просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність прокурора Тернопільської області щодо залишення без розгляду заяв ОСОБА_1 від 28 грудня 2018 року про надання йому допомог за 2018 рік для оздоровлення і для вирішення соціально-побутових питань та зобов'язати прокурора Тернопільської області здійснити розгляд цих звернень;

1.2. визнати протиправними дії Прокуратури Тернопільської області щодо невиплати ОСОБА_1 грошових допомог;

1.3. стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Прокуратури Тернопільської області на користь ОСОБА_1 за 2018 рік допомогу для оздоровлення в розмірі 40703,10 грн. та за 2018 рік допомогу для вирішення соціальних-побутових питань 40703,10
гривень.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у жовтні 2018 року він призначений на посаду прокурора відділу Прокуратури Тернопільської області та наказом прокурора області від 26 грудня 2018 року позивачу надано частину щорічної відпустки за період роботи з 13 вересня 2015 року по 12 вересня 2016 року тривалістю три календарних дні з 02 січня 2019 року по 04 січня 2019 року.

2.1. Маючи право на відпустку, 28 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про виплату йому за 2018 рік матеріальної допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, однак Прокуратура Тернопільської області не розглянула звернення позивача та не виплатила йому допомоги.

2.2. Вважаючи, що відповідачем порушено правопорядок і охоронювані законом права особи на звернення, а також вільне володіння майном, ОСОБА_1 звернувсь до суду з вимогою про стягнення неотриманих коштів.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. Наказом прокурора Тернопільської області від 30 жовтня 2018 року № 976к ОСОБА_1 призначено на вакантну посаду прокурора відділу процесуального керівництва Прокуратури Тернопільської області, звільнивши його з посади начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні Прокуратури Тернопільської області.

4.22 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до в. о. прокурора Тернопільської області із заявою про надання йому щорічної відпустки за відпрацьований період з 04 грудня 2015 року по 03 грудня 2016 року терміном три календарних дні, починаючи з 02 січня 2019 року.

5. Так, наказом в. о. прокурора Тернопільської області від 26 грудня 2018 року № 1124к ОСОБА_1 надано частину щорічної відпустки за період роботи з 13 вересня 2015 року по 12 вересня 2016 року тривалістю три календарних дні з 02 по 04 січня 2019 року включно.

6.28 грудня 2018 року ОСОБА_2 подав до в. о. прокурора Тернопільської області заяву № 15/3-231вн.18 про виплату позивачу за 2018 рік матеріальних допомог для вирішення соціально-побутових питань та для оздоровлення. Відповідно до резолюції керівництва її розгляд доручено відділу роботи з кадрами та відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області.

7. За результатами розгляду вказаної заяви листом від 29 грудня 2018 року №11/732вих.18 за підписом начальника відділу роботи з кадрами позивачу надано роз'яснення вимог чинного законодавства, у тому числі бюджетного, які регламентують порядок виплати працівникам бюджетних установ різного виду матеріальних допомог та зазначено, що виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, яка не є обов'язковою виплатою, та матеріальної допомоги для оздоровлення здійснюється у межах відповідних бюджетних асигнувань, що мають кількісні, часові та цільові обмеження. З огляду на викладене, з урахуванням інформації відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області відсутня можливість виплатити позивачу вищезазначені матеріальні допомоги за 2018 рік.

8. Також ОСОБА_1 звернувся 28 грудня 2018 року із заявою, яка надійшла в Прокуратуру Тернопільської області 03 січня 2019 року із зверненням, в якому зазначає про відсутність у наказі прокурора Тернопільської області від 26 грудня 2018 року № 1124к розпорядження щодо виплати матеріальних допомог, а тому ОСОБА_1 звернувся з проханням позитивно розглянути його заяву та прийняти рішення про виплату йому за 2018 рік матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомог для оздоровлення під час надання щорічної відпустки. Вказане звернення передано на розгляд відділу роботи з кадрами, відділу документального забезпечення та відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області.

9. Листом від 10 січня 2019 року № 11/974-16 за підписом начальника відділу кадрів прокуратури області ОСОБА_3, ОСОБА_1 роз'яснено періоди наданої відпустки відповідно до поданої ним заяви від 22 грудня 2018 року та повідомлено про те, що порядок виплати матеріальних допомог висвітлено у листі прокуратури області від 29 грудня 2018 року за №11/732 вих.18.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

10. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2020 року, в позові відмовлено.

11. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є правом, а не обов'язком керівника і здійснюється в межах наявності коштів. Разом з цим суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 звертався до відповідача 22 грудня 2018 року із заявою про надання йому щорічної відпустки терміном на три дні з 02 січня 2019 року по 04 січня 2019 року включно, тобто не у поточному бюджетному 2018 році, а вже на 2019 рік. Враховуючи, що ОСОБА_1 у 2018 році щорічні відпустки не надавалися, а виплати матеріальної допомоги для оздоровлення без надання вказаної відпустки чинним законодавством не передбачено, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для нарахування та виплати йому матеріальної допомоги для оздоровлення за 2018 рік.

12. Зазначена позиція підтримана Восьмим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

IV. Касаційне оскарження

13. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

14. В обґрунтування касаційної скарги вказує на помилковість застосування судами першої та апеляційної інстанцій приписів частини 1 статті 82, статті 83 Закону України "Про прокуратуру" без врахування висновків щодо застосування норм законодавства, якими урегульовані питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення та допомоги для вирішення соціально-побутових питань, викладених у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 825/959/16 та від 29 квітня 2020 року у справі № 810/3246/16.

15. В свою чергу представник Прокуратури Тернопільської області у своєму відзиві вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

16. Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

17. Згідно з частиною 6 статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

18. Приписами частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) обумовлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

19. Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про оплату праці" заробітною платою є винагорода у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

20. До структури заробітної плати, визначеної у частиною 1 статті 1 Закону України "Про оплату праці", входять: основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

21. До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина 3 статті 2 Закону України "Про оплату праці").

22. Так, питання виплати заробітної плати працівникам прокуратури врегульовано постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" від 09 березня 2006 року № 268, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Постанова КМ України № 268), згідно з підпунктом 3 пункту 2 якої керівникам зазначених державних органів надано право на виплату в межах затверджених обсягів фонду оплати праці матеріальної допомоги на оздоровлення під час надання щорічної відпустки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника.

23. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України "Про прокуратуру" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

24. Відповідно до частини 1 статті 82 Закону України "Про прокуратуру" прокурору надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора.

25. Частиною 3 статті 83 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурору може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора.

26. Закон України "Про відпустки" встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

27. За приписами частини 1 статті 12 Закону України "Про відпустки" щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

28. Частиною 1 статті 89 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

29. Відповідно до статті 90 Закону України "Про прокуратуру" фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

30. За змістом частини 1 статті 3 Бюджетного кодексу України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

31. Згідно з частиною 1 статті 51 Бюджетного кодексу України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

32. В силу частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

VI. Позиція Верховного Суду

33. Спірні правовідносини, які склались у цій справі зводяться до питання щодо правомірності відмови Прокуратури Тернопільської області у наданні позивачу допомоги для оздоровлення за 2018 рік, а також допомоги для вирішення соціальних-побутових питань за 2018 рік.

34. Аналіз наведених правових норм свідчить, що прокурору надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора.

35. При цьому, щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості, однак лише за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

36. У випадку ж поділу щорічної відпустки на частини допомога для оздоровлення виплачується працівникові один раз на рік при наданні будь-якої з частин щорічної основної відпустки за заявою працівника.

37. Отже, допомога для оздоровлення є державною гарантією, яка обов'язково виплачується за умови надання щорічної відпустки, маючи при цьому часові рамки, а саме бюджетний період, який становить один календарний рік та відповідно починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

38. Разом з цим, прокурору може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора.

39. Відповідно до частини 1 статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), кожен має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, державам-учасницям Конвенції заборонено скасовувати встановлені нею права.

40. Судами встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі заяви позивача від 22 грудня 2018 року в. о. прокурора Тернопільської області видано наказ від 26 грудня 2018 року № 1124к, яким ОСОБА_1 надано частину щорічної відпустки за період роботи з 13 вересня 2015 року по 12 вересня 2016 року тривалістю три календарних дні з 02 по 04 січня 2019 року включно.

41. Маючи право на відпустку, 28 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про виплату йому за 2018 рік матеріальної допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

42. Як встановлено судами, відповідач своїм листом від 29 грудня 2018 року №11/732вих.18 повідомив ОСОБА_1, що виплата матеріальної допомоги для оздоровлення здійснюється у межах відповідних бюджетних асигнувань, що мають кількісні, часові та цільові обмеження. З огляду на викладене, з урахуванням інформації відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області відсутня можливість виплатити позивачу допомогу за 2018 рік.

43. Суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що ОСОБА_1 звертався до відповідача 22 грудня 2018 року із заявою про надання йому щорічної відпустки терміном на три дні з 02 січня 2019 року по 04 січня 2019 року включно, тобто не у поточному бюджетному 2018 році, а вже на 2019 рік. Враховуючи, що ОСОБА_1 у 2018 році щорічні відпустки не надавалися, а виплати матеріальної допомоги для оздоровлення без надання вказаної відпустки чинним законодавством не передбачено, суди дійшли висновку про відсутність підстав для нарахування та виплати йому матеріальної допомоги для оздоровлення за 2018 рік.

44. Проте, як свідчать встановлені судами обставини справи та, враховуючи поняття бюджетного періоду, позивач просив виплатити йому допомогу за 2018 рік, звернувшись із відповідною заявою саме у 2018 році, маючи при цьому наказ в. о. прокурора Тернопільської області від 26 грудня 2018 року № 1124к, яким ОСОБА_1 надано частину щорічної відпустки з 02 по 04 січня 2019 року включно.

45. Верховний Суд зауважує, що матеріальна допомога для оздоровлення при наданні щорічної відпустки видається до відпустки або її частини незалежно від того, за який вона період. За своєю суттю матеріальна допомога прив'язана до фонду оплати праці, а не до конкретного періоду відпустки.

46. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 810/3246/16.

47. Отже, ключовою підставою для виплати допомоги для оздоровлення є дата надання працівнику права на щорічну, або частину щорічної відпустки, а не час її проведення працівником.

48. За змістом статті 10 Закону України "Про відпустки" право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.

49. Слід зазначити, що у 2018 році ОСОБА_1 надано частину щорічної відпустки за період роботи з 13 вересня 2015 року по 12 вересня 2016 року, однак чинним законодавством ніяким чином не обмежено право отримання допомоги для оздоровлення за 2018 рік з урахуванням іншого періоду роботи, оскільки право на таку допомогу тісно пов'язане з настанням права працівника на щорічну відпустку повної тривалості, яка, своєю чергою, може бути лише за умови після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.

50. За таких обставин та правового врегулювання слід констатувати, що позивач мав право на отримання допомоги для оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати, а відтак висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для надання позивачу такої допомоги є помилковим.

51. Дане право декларовано державою та держава через створювані нею органи несе обов'язок щодо своєчасної та повної виплати саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в законі.

52. Крім того, Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

53. Разом з цим, відповідно до рішень Європейський суд з прав людини "Кечко проти України", "Ромашов проти України ", "Шевченко проти України", реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.

54. З огляду на наведене, як суд першої, так і суд апеляційної інстанцій, не проаналізували належним чином обставини, що склались у спірних правовідносинах, що призвело до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову у частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Прокуратури Тернопільської області на користь ОСОБА_1 за 2018 рік допомогу для оздоровлення в розмірі 40703,10 гривень.

55. Що стосується відмови Прокуратури Тернопільської області у наданні позивачу допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік, слід зазначити про таке.

56. Частиною 3 статті 83 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурору може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора.

57. Також згідно з підпунктом 3 пункту 2 Постанови КМ України № 268 керівникам зазначених у цій постанові державних органів надано право на виплату в межах затверджених обсягів фонду оплати праці матеріальної допомоги на оздоровлення під час надання щорічної відпустки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника.

58. Наведене свідчить, що рішення про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника, ухвалюється керівником відповідного органу, виходячи з обставин, викладених у заяві працівника, за наявності коштів на цю мету.

59. При цьому, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не є обов'язковою виплатою і виплачується за наявності коштів, в межах затверджених обсягів фонду оплати праці.

60. Як встановлено судами, свою відмову у наданні позивачу допомоги для вирішення соціально-побутових питань Прокуратура Тернопільської області обґрунтувала у своєму листі від 29 грудня 2018 року №11/732вих.18, роз'яснивши позивачу вимог чинного законодавства, у тому числі бюджетного, які регламентують порядок виплати працівникам бюджетних установ різного виду матеріальних допомог та зазначила, що виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, яка не є обов'язковою виплатою, здійснюється у межах відповідних бюджетних асигнувань, що мають кількісні, часові та цільові обмеження. З огляду на викладене, з урахуванням інформації відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області відсутня можливість виплатити позивачу вищезазначену допомогу за 2018 рік.

61. Судами з'ясовано, що позивач із заявою про надання йому матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань звернувся 28 грудня 2018 року.

Відповідно до виписки по рахунку станом на 27 грудня 2018 року бюджетні асигнування на 2018 рік та залишок коштів на реєстраційному рахунку Прокуратури Тернопільської області по КЕКВ 2111 "Заробітна плата" відсутні.

62. Відповідно до Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12 березня 2012 року № 333, видатки одержувачів бюджетних коштів здійснюються за такими кодами економічної класифікації видатків бюджету, а саме, відповідно до п.2.1.1.1 код 2111 є "заробітна плата".

63. Листом Головного управління Державної казначейської служби України в Тернопільській області від 22 серпня 2019 року повідомлено, що по розпоряднику коштів Прокурора Тернопільської області (код 02910098) залишок коштів на реєстраційному рахунку 35215035004091 по КЕКВ 2111 "заробітна плата" за період з 28 по 31 грудня 2018 року становить 0,00 грн. Станом на 02 січня 2019 року залишок коштів становить 0,00 грн.

64. За таких обставин та правового врегулювання Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність можливості на момент звернення позивача із заявою від 28 грудня 2018 року для надання та виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік.

65. Зі змісту позовних вимог вбачається, що ОСОБА_1 заявив з-поміж іншого вимогу про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Прокуратури Тернопільської області на користь ОСОБА_1 за 2018 рік допомогу для оздоровлення в розмірі 40703,10

гривень.

66. За змістом частини 2 статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

67. Враховуючи, що відповідачем протиправно відмовлено ОСОБА_1 виплатити допомогу для оздоровлення за 2018 рік, Верховний Суд, зважаючи на зміст заявлених позовних вимог, уважає за належний спосіб захисту порушених прав позивача визнання дій щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 допомоги для оздоровлення за 2018 рік протиправними та зобов'язати її виплатити.

68. Отже, суд для ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог у порядку частини 2 статті 9 КАС України.

69. З огляду на приписи статті 242 КАС України, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

70. Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

71. З урахуванням того, що фактичні обставини справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, відповідно до повноважень, наданих статтею 349 КАС України, Верховний Суд вважає необхідним їх судові рішення скасувати та частково задовольнити позовні вимоги.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, суд

постановив:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2020 року у справі № 500/1022/19 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення у справі № 500/1022/19.

4. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Прокуратури Тернопільської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково. Вийти за межі заявлених позовних вимог.

5. Визнати дії Прокуратури Тернопільської області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 допомоги для оздоровлення за 2018 рік протиправними.

6. Зобов'язати Прокуратуру Тернопільської області виплатити ОСОБА_1 допомогу для оздоровлення за 2018 рік.

7. В решті позову - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді А. Г. Загороднюк

О. В. Калашнікова