Історія справи

Ухвала КАС ВП від 08.09.2019 року у справі №0870/8207/12

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 вересня 2019 року

Київ

справа №0870/8207/12

адміністративне провадження №К/9901/636/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І. А.,

суддів: Пасічник С. С., Юрченко В. П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.

Запоріжжя

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18.03.2013 (головуючий суддя: Матяш О. В. )

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2013 (головуючий суддя: Семененко Я. В., судді: Бишевська Н. А., Добродняк І. Ю.)

у справі №0870/8207/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Металлоінвест"

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Металоінвест" (далі - позивач, ТОВ "Металоінвест") звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя (далі - відповідач, ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя) з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень від 29.03.2012 № 0001982302, № 0001992302, № 0002002302, від 13.07.2012 № 0003002302, № 0003012302, № 0003022302.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18.03.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2013, позов задоволено частково: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя від 29.03.2012: № 0001982302 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на 2 440 885,25 гривень (1 996 295 гривень за основним платежем та 444 590,25 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями); № 0002002302 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 1207,00 гривень; № 0001992302 про визначення суми податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 2 051 200,75 гривень (1 663 095,00 гривень за основним платежем та 388 105,75 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями) та від 13.07.2012: № 0003002302 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на 32 890,75 гривень (26 270,00 гривень за основним платежем та 6620,75 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями); № 0003012302 про визначення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 2950,00 гривень (2360,00 гривень за основним платежем та 590,00 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями); № 0003022302 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 1 210 537,00 гривень. В іншій частині позову - відмовлено.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Опсідіант ЛТД ", ТОВ "Фромекс", ТОВ "Компанія "Рейтінг ", ПП "Фріланс ", ТОВ "Компанія Квік Дан ", ТОВ "Пауер Грідс" є нереальними, оскільки у контрагентів позивача немає достатньої кількості трудових та виробничих ресурсів, основних фондів, технічних засобів, транспортних засобів тощо для здійснення господарської діяльності. Крім того, відносно директора ТОВ "Компанія "Рейтінг", який зареєстрував підприємство з метою прикриття незаконної діяльності, порушено кримінальну справу.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну. Рішення судів попередніх інстанцій в частині відмовлених позовних вимог не оскаржувалося.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача сум грошових зобов'язань із податку на прибуток, ПДВ, зменшення суми від'ємного значення суми ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті планової виїзної перевірки від
02.03.2012 № 477/23-3/34595450. Згідно з цим актом Товариство порушило норми пункту 1.32 ст. 1, пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.9 ст. 5, підпункту 14.1.36 пункту 14.1 ст. 14 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28.12.1994 (далі - Закон №334/94-ВР); підпункту
134.1.1 пункту 134.1 ст. 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 ст. 138, підпунктів198.3, 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України (далі - ПК України); підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1, 7.4.2, 7.4.5 пункту 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 (далі - Закон №168/97-ВР), а саме: занижено податок на прибуток на загальну суму 1 997 568,00 грн. ; занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 665
455,00 грн. та завищено суму від'ємного значення у розмірі 2360,00 грн. в тому числі за березень 2009 року в сумі 1153,00 грн., за липень 2009 року в сумі 1207,00 грн.

За результатами перевірки ДПІ стосовно ТОВ "Металлоінвест" прийняті податкові повідомлення-рішення від 29.03.2012: № 0001982302 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на 2 440 885,25 грн., в тому числі 1 996 295,00 грн. за основним платежем та 444 590,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0002002302 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 2360,00 грн. ; № 0001992302 про визначення суми податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 2 051 370,75 грн., в тому числі 1 663 095,00 грн за основним платежем та 388
275,75 грн за штрафними санкціями.

Позивачем вказані рішення були оскаржені в адміністративному порядку, в результаті якого залишено без змін рішення: № 0001982302 і донараховано 26270
грн. податку на прибуток підприємств та 6620,75 гривень штрафних (фінансових) санкцій; № 0001992302 і донараховано 2360 грн. ПДВ та 590 грн. штрафних санкцій; скасовано рішення № 0002002302 в частині завищення від'ємного значення ПДВ за березень 2009 року на суму 1153 грн. та збільшено на 1210537 грн. суму завищення від'ємного значення ПДВ за липень 2009 року.

13.07.2012 відповідачем, на підставі рішення ДПС у Запорізькій області № 2884/10/10-120 від 26.06.2012, були винесені податкові повідомлення-рішення: № 0003002302 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на 32 890,75 грн. з них 26270 грн. за основним платежем та 6620,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, №0003012302 про визначення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 2950 грн., в т. ч. 2360
грн. за основним платежем та 590 грн. за штрафними санкціями; №0003022302 про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ на 1 210 537 грн.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", який був чинним на час здійснення спірних господарських операцій, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат, зокрема, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", який був чинний на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з Пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до підпунктів 7.2.4,7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому Пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість". Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Спірні правовідносини мали місце в період дії Закону України "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України, а відтак підлягають застосуванню положення обох нормативно-правових актів.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно із пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України.

Витрати, що не враховуються при визначені оподатковуваного прибутку, визначені статті 139 Податкового кодексу України.

Згідно із пунктом 198.1. статті198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Задовольняючи частково позов, суди попередніх інстанцій виходили з реальності поставок позивачу від ТОВ "Опсідіант ЛТД ", ТОВ "Фромекс ", ПП "Фріланс", ТОВ "Компанія Рейтинг ", ТОВ "Квік Дан" та ТОВ "Пауер грідс" товару; достовірності вище зазначених документів первинного бухгалтерського обліку та податкового обліку, складених з посиланням на виконання господарських операцій із поставки товарів. Такий висновок суди зробили на підставі оцінки приєднаних до справи документів: договорів, податкових накладних, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, платіжних доручень, рахунків-фактури, журналу реєстрації довіреностей, доказів подальшого використання ТОВ "Металлоінвест" цих послуг у власній господарській діяльності.

Однак, з такими висновками не можна погодитися, оскільки вони не відповідають правильному застосуванню вище наведених норм матеріального права та є передчасними, виходячи з такого.

Висновок судів попередніх інстанцій щодо факту поставки позивачу від вказаних контрагентів товарів зроблений без врахування обставин у справі, на які посилається ДПІ, зокрема у кожного з контрагентів немає транспортних засобів та достатньої кількості працівників, які могли б зробити завантаження; контрагенти не є виробниками продукції, у зв'язку із відсутністю їх за податковими адресами та у результаті чого не можливо підтвердити придбання товару самими контрагентами та подальший продаж на користь позивача; у контрагентів відсутні складські приміщення у яких можливо зберігати товар у будь яких обсягах. ТОВ "Опсідіант ЛТД" визнано банкрутом з підстав відсутності товариства за місцезнаходженням та не здійснення господарської діяльності у той період коли відбулись поставки товарів позивачу. Щодо господарських взаємовідносин позивача з ТОВ "Компанія "Рейтінг", то податковим органом зазначено, що у останнього відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, у штаті підприємства перебувала одна особа.

Також, у відношенні директора ТОВ "Компанія "Рейтінг" ОСОБА_1 порушено кримінальну справу № 0210907102 за ознаками створення вказаного товариства з метою прикриття незаконної діяльності.

При цьому, Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20.01.2016 у справі за позовом ПАТ "МТС Україна", надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

При цьому, висловлюючи свою позицію щодо оцінки доданих до матеріалів справи пояснень посадових осіб платника податків - постачальника товарів (послуг), Верховний Суд України вказав, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

Доводи податкового органу, на які відповідач посилався як в акті перевірки так і в апеляційній та касаційній скаргах, не були спростовані висновками судів попередніх інстанцій.

Разом з тим, обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами ст. 7, частин 4 та 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та закріплено також у частині 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 1 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2 цієї статті)

Згідно з частиною 3 обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вищенаведені порушення судами норм процесуального права призвели до передчасних висновків щодо суті спору, отже судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити частково.

Скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18.03.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2013 у справі № 0870/8207/12.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя:І. А. Васильєва Судді: С. С. Пасічник В. П. Юрченко