ПОСТАНОВА

Іменем України

12 серпня 2020 року

Київ

справа №821/255/17

адміністративне провадження №К/9901/20445/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Смоковича М.І.,

Шевцової Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року (головуючий суддя - Вимерлій О.О., судді - Єщенко О.В., Бойко А.В.) у справі

за позовом ОСОБА_1

до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області

про стягнення середнього заробітку,

у с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

В лютому 2017 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області (надалі - відповідач, УМВСУ в Херсонській області), в якому, з урахуванням уточнень, просив суд:

- стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 26 липня 2016 року по 13 лютого 2017 року;

- стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області середній заробіток з 14 лютого 2017 року по день фактичного розрахунку з позивачем.

На обґрунтування позову вказував, що постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 26.02.2016 по справі №821/3723/15-а позивача поновлено на посаді оперуповноваженого СКР Новокаховського МВ УМВС України в Херсонській області з 06.11.2015, проте рішення суду щодо поновлення на посаді не виконано, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу не сплачується.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягав стягненню в період з 06 листопада 2015 року по 26 лютого 2016 року був предметом розгляду адміністративної справи № 821/1028/16, рішення у якій набрало законної сили. Суд вирішив, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушених прав, оскільки, на думку суду, належним способом захисту порушених прав позивача є стягнення з відповідача оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника відповідно до ст. 236 КЗпП України, однак, позивачем вказаних позовних вимог не заявлено.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позовних вимог.

Стягнуто з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 26 липня 2016 року по 13 лютого 2017 року.

Стягнуто з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області середній заробіток з 14 лютого 2017 року по день фактичного розрахунку з позивачем.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд апеляційної інстанції зазначив, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу охоплює період з моменту звільнення працівника, що відбулось з порушенням вимог трудового законодавства, до вирішення органом, що розглядає трудовий спір, питання про поновлення працівника на роботі. Суд апеляційної інстанції вказав на те, що ст. 236 КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії (пред`явлення рішення до примусового виконання, написання відповідної заяви тощо), що вказують на його бажання поновитися на роботі. Тобто, середній заробіток підлягає виплаті працівнику і у випадку затримки у виконанні роботодавцем рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника. Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку з 14 лютого 2017 року по день фактичного розрахунку, суд зазначає, що в ході розгляду справи встановлено, що позивача поновлено на посаді наказом відповідача від 13 лютого 2017 року № 4 о/с. Посилаючись на приписи ст. 116 КЗпП України апеляційний суд дійшов висновку, що з УМВС України в Херсонській області підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням (ст.235 КЗпП України) за період з 26.07.2016 по 13.02.2017 та середній заробіток з 14.02.2017 по день фактичного розрахунку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

27 жовтня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року, в якій відповідач просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначає, що при ухваленні рішення у справі апеляційним судом не наведено розрахунків і сум, що підлягають стягненню на користь позивача, що перешкоджає виконанню такого рішення. Посилається на неврахування судом апеляційної інстанції тих обставин, що позивач у спірний період перебував на обліку у центрі зайнятості як безробітній. Вважає, що питання стягнення середнього заробітку не може розглядатись як новий публічно-правовий спір, а спірні правовідносини можуть бути лише предметом дослідження у справі №821/3723/15, оскільки в ній вирішено питання поновлення позивача на службі. Вказує, що правові підстави для стягнення коштів за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі виникають за наявності вини у невиконанні рішення. Скаржник зазначає, що в позові відсутнє будь-яке обґрунтування вимог позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за період з 14 лютого 2017 року по день фактичного розрахунку. Вказує, що середній заробіток за час затримки виконання рішення не належить до фонду оплати праці. Зазначає, що наказ про звільнення позивача від 14.02.2017 №5о/с не передбачав будь-яких виплат, а тому суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення не можливо вважати безспірними в розумінні ст. 116 КЗпП України. Оплата таких сум не відбулась, що не дає можливості встановити розмір відшкодування за час затримки.

Позивачем до суду надано заперечення на касаційну скаргу, в якому вказано на безпідставність викладених в ній доводів. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2020 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до наказу від 06.11.2015 №396 о/с, виданим начальником УМВС, майора міліції ОСОБА_1 було звільнено з посади оперуповноваженого сектору карного розшуку Новокаховського міського відділу УМВС за пунктом 64 "г" Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС України (за скороченням штатів).

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 26.02.2016 у справі № 821/3723/15-а визнано протиправним та скасовано наказ від 06.11.2015 № 396 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 та поновлено його на посаді з 06 листопада 2015 року. Постанова суду в цій частині допущена до негайного виконання.

Питання щодо виплати на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу при розгляді справи №821/3723/15-а судом не вирішувалося на підставі ч.2 ст.11 КАС України.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2015 постанова суду першої інстанції залишена без змін. Рішення суду набрало законної сили 22 липня 2016 року.

ОСОБА_1 звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області про стягнення з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 6 листопада 2015 року по 25 липня 2016 року.

Постановою від 07 вересня 2016 року по справі №821/1028/16 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року залишено без змін. Вказаним судовим рішенням визначено суму середньоденного грошового забезпечення позивача, яка становить 143,20 грн.

Відповідно до витягу з наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області від 13 лютого 2017 року № 4 о/с на виконання постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2016 року, винесеної у справі №821/3723/15-а скасовано пункт наказу УМВС від 06 листопада 2015 року №396 о/с у частині звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за пунктом 64 "г" Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС України (за скороченням штатів) та поновлено на посаді оперуповноваженого сектора карного розшуку Новокаховського міського відділу УМВС з 06 листопада 2015 року (а.с. 41).

Наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області від 14 лютого 2017 року №5 о/с, майора міліції ОСОБА_1 звільнено з посади оперуповноваженого сектору карного розшуку Новокаховського міського відділу УМВС за пунктом 64 "г" Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС України (за скороченням штатів).

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Частиною 7 статті 235 КЗпП України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ст.236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу .

Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу , при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (ст.117 КЗпП України).

Згідно з приписами п.п. 1, 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100) цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках вимушеного прогулу. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Пунктом 5 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з п. 8 цього Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У відповідності до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07.11.2007 №1294 (далі - Постанова №1294) виплата грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ.

Згідно з п. 1.7 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затверджена Наказом Міністра внутрішніх справ України від 31.12.2007 №499 (далі - Інструкції №499) при виплаті особі рядового чи начальницького складу грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), внесені Законом України від 15.01.2020 №460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

Щодо посилань скаржника на те, що питання стягнення середнього заробітку не може розглядатись як новий публічно-правовий спір, а спірні правовідносини можуть бути лише предметом дослідження у справі №821/3723/15, оскільки в ній вирішено питання поновлення позивача на службі, Суд вважає їх необґрунтованими та безпідставними, оскільки, як встановили суди попередніх інстанцій, при розгляді справи №821/3723/15-а питання щодо виплати на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу судом не вирішувалося на підставі ч.2 ст.11 КАС України.

Крім того, діюче законодавство України не містить застережень щодо неможливості звернення особи до суду з вимогами про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу окремо від позову про поновлення його на службі.

Щодо посилань скаржника на відсутність належного обґрунтування позову ОСОБА_1 в частині підстав для стягнення на його користь суми середнього заробітку Суд звертає увагу на таке.

Повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін (аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)).

При цьому суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом потрібно керуватися для вирішення спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 наголосила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Згідно з п.34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу. Добровільне виконання рішення суду боржником є його законодавчо встановленим обов`язком, який не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. Аналогічна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду України від 23 червня 2015 року у справі №21-63а15.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав наявність права у позивача на отримання середнього заробітку за період із 26 липня 2017 року по 13 лютого 2017 року (день фактичного поновлення позивача на службі), обумовлене фактом затримки виконання судового рішення.

Водночас Суд звертає увагу на приписи пункту 6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999року №13 Пленуму Верховного Суду України, в якому зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Як встановили суди попередніх інстанцій, судовим рішенням у справі №821/1028/16 визначено суму середньоденного грошового забезпечення яка становить 143,20 грн.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 72 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вказано у пункті 8 Постанови №100, можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи з кількості саме календарних, а не робочих, днів, має бути передбачена чинним законодавством.

Оскільки позивача було поновлено на службі в органах внутрішніх справ, то застосуванню до спірних правовідносин підлягають нормативні акти, що регулюють порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Відповідно до листів Мінсоцполітики від 20.07.2015 №10846/0/14-15/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік" та від 05.08.2016 №11535/0/14-16/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік" календарна кількість днів в період з 26 липня 2016 року по 13 лютого 2017 року становить 202 дні.

Таким чином, сума середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача за вказаний період, становить 143,20грн * 202 дні = 28926,40грн (з урахуванням податків, зборів і обов`язкових платежів).

Водночас, доводи скаржника про необхідність вирахування з суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача сум отриманої ним допомоги по безробіттю колегія суддів вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру цієї суми за певних обставин. Аналогічний правовий висновок зроблено Великою палатою Верховного Суду в постанові від 20 червня 2018 року у справі №826/808/16.

В той же час колегія суддів вважає такими, що заслуговують на увагу, твердження скаржника про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення на його користь середнього заробітку за період з 14 лютого 2017 року по день фактичного розрахунку.

Суд зауважує, що судовим рішенням суду апеляційної інстанції у цій справі на відповідача вже покладено відповідальність за затримку виконання судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді.

Натомість статтею 117 КЗпП України не передбачено відповідальності за несвоєчасну виплату роботодавцем суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

З огляду на викладене, Суд вважає безпідставним висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позову в цій частині позовних вимог, оскільки кошти, присуджені до стягнення на користь позивача судовим рішенням у цій справі, не входять до сум, які належали позивачу до виплати при звільненні з органів внутрішніх справ.

Отже в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Аналогічний підхід до вирішення подібних правовідносин викладено у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2019 року у справі №524/8024/16-а.

У відповідності до п.3 ч.1 ст.349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Статтею 351 КАС України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Враховуючи те, що у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а рішення суду апеляційної інстанції щодо позовних вимог про стягнення на користь позивача грошового забезпечення з 26 липня 2016 року по 13 лютого 2017 року є помилковим лише в частині невизначення судом суми такого грошового забезпечення, то відповідно до ч. 4 ст. 351 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне змінити оскаржуване судове рішення щодо цих позовних вимог в резолютивній частині.

Також згідно з ч.ч. 1, 2 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Колегія суддів зазначає, що при розгляді зазначеної адміністративної справи щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення на його користь середнього заробітку за період з 14 лютого 2017 року по день фактичного розрахунку як судом першої інстанції, так і апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права, а саме положення ст.ст. 116, 117 КЗпП України, у зв`язку з чим судове рішення суду апеляційної інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Згідно ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року в частині задоволення позовних вимог позивача про стягнення грошового забезпечення з 26 липня 2016 року по 13 лютого 2017 року змінити, виклавши третій абзац її резолютивної частини у наступній редакції:

«Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення з 26 липня 2016 року по 13 лютого 2017 року у розмірі 28926,40 (двадцять вісім тисяч дев`ятсот двадцять шість грн 40 коп) грн (з урахуванням податків, зборів і обов`язкових платежів)».

В іншій частині постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді М.І. Смокович

Н.В. Шевцова