Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 травня 2020 року

Київ

справа №808/552/18

адміністративне провадження №К/9901/58370/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Бевзенка В.М., Тацій Л.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.05.2018 (головуючий суддя: Лазаренко М.С.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2018 (головуючий суддя: Головко О.В., судді: Суховаров А.В., Ясенова Т.І.) у справі № 808/552/18 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

13.02.2018 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Міністерства оборони України (далі - відповідач), в якому позивач просить:

визнати протиправними дії відповідача щодо не призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності ІІІ групи внаслідок травми та поранення, отриманих під час виконання обов`язків військової служби, відповідно до Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

визнати протиправним та скасувати пункт 45 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 19.01.2018 №4;

зобов`язати відповідача у місячний строк призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв`язку з настанням інвалідності ІІІ групи внаслідок поранення (контузії) та захворювання, пов`язаних з виконанням ним обов`язків військової служби відповідно до Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі - Порядок №975);

стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 1500,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що протокольне рішення комісії Міністерства оборони України від 19.01.2018 №4 не відповідає вимогам Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII). Стверджує, що з наданих позивачем до комісії документів вбачається, що він проходив службу та був звільнений у запас за закінченням строку служби, а не за вироком суду. З огляду на зазначене вважає, що інформація щодо не притягнення позивача до кримінальної відповідальності в період отримання травми була наявна в матеріалах поданої заяви до комісії. Звертає увагу, що Міністерство оборони України не зазначає, який саме документ необхідно надати, не встановлює його форму, а тому це не може бути підставою для відмови у призначення одноразової грошової допомоги. У зв`язку з викладеним, просить суд задовольнити позов.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21.05.2018, яке залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2018, позов задоволено.

Визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності ІІІ групи внаслідок травми та поранення, отриманих під час виконання обов`язків військової служби, відповідно до Закону №2011-XII.

Визнано протиправним та скасовано пункт 45 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 19.01.2018 №4.

Зобов`язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, у зв`язку з настанням інвалідності ІІІ групи внаслідок поранення (контузії) та захворювання, пов`язаних з виконанням ним обов`язків військової служби, відповідно до Закону №2011-XII та Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 в розмірі 217500,00 грн (двісті сімнадцять тисяч п`ятсот гривень 00 копійок).

Стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 1500,00 грн (одна тисяча п`ятсот гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що рішення Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України № 2070 від 13.05.2016 є належним документом, що свідчить про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання, який не містить інформації щодо протиправного діяння ОСОБА_1 на момент отримання поранення (контузії). Також протокол не фіксує, що поранення пов`язане із вчиненням правопорушення чи є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення особі тілесного ушкодження позивачем.

06.08.2018 від Міністерства оборони України на адресу Верховного Суду поштою надійшла касаційна скаргу, в якій скаржник, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.05.2018 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2018, ухвалити нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що надані позивачем до суду документи (висновок Центральної військово-лікарської комісії, медичні виписки, тощо) лише констатують наявність у позивача захворювань на день огляду або на час лікування, але не встановлюють обставин їх отримання. Скаржник звертає увагу, що висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи складено зі слів позивача, а первинні медичні документи відсутні.

Відповідач зазначає, що позивач не позбавлений права на виплату одноразової грошової допомоги та має право на звернення для її отримання після подання всіх необхідних документів, про що було роз`яснено позивачу.

Ухвалою Верховного Суду від 16.08.2018 відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

Позивач правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористався.

За результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Гриціва М. І., суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В.

У зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Гриціва М. І. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 №13), за результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Чиркіна С.М., суддів: Шарапи В.М., Тацій Л. В.

Також, за результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями здійснено заміну судді Шарапи В.М., у зв`язку з перебуванням у відпустці.

Ухвалою Верховного Суду від 23.04.2020 справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судом, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та встановив таке.

Судами попередніх інстанцій у межах спірних правовідносин встановлено, що ОСОБА_1 проходив строкову військову службу в Збройних силах СРСР та Збройних силах України з 31.08.1974 по 31.12.2004; приймав участь у бойових діях (Демократична Республіка Афганістан) з 17.08.1981 по 29.03.1983 та з 24.02.1980 по 24.06.1980, що підтверджується записами у військовому квитку.

Позивач є особою, якій встановлено статус інваліда війни ІІІ групи, що підтверджується довідкою МСЕК АВ №0548492 та посвідченням серії НОМЕР_2 .

Згідно із інформацією, зазначеною у протоколі засідання Центральної військово-лікарської комісії МОУ №2070 від 13.05.2016 року, у позивача було виявлено множинні вогнепальні поранення голови, обох рук, контузія головного мозку у 1980 році, поранення (контузія) та захворювання пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

У висновку спеціаліста в галузі судово-медичної експертизи №1149/Ж від 05.05.2016 зазначено, що описані рубці є наслідком загоєння ран, які виникли внаслідок розривної дії снаряду, могли бути спричинені в період проходження служби під час виконання бойових дій в 1980 році.

Міністерством оборони України було розглянуто питання щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги на підставі його заяви від 10.11.2016 та судового рішення в адміністративній справі № 336/1013/17, яке набрало законної сили.

За результатами розгляду заяви від 10.11.2016 відповідачем прийнято рішення (пункт 7 протоколу № 4 від 19.01.2018) про відмову у призначенні одноразової допомоги, оскільки заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення, який передбачено пунктом 11 Порядку 975.

Не погоджуючись із таким рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 №2232-ХII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-ХII).

Разом з цим, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом №2011-ХII, у статті 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 41 Закону №2232-ХII передбачено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Частиною першою статті 16 Закону №2011-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пунктом 4 частини другої вказаної правової норми Закону №2011-XII також передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Водночас, у відповідності до статті 16-4 Закону №2011-XII призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком: а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано Порядком №975.

Предметом спору в цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду третьої групи.

Згідно пункту 12 Порядку №975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Пунктом 11 Порядку №975 визначено, що військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Подання зазначених у пункті 11 Порядку №975 документів при зверненні за призначенням одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення інвалідності, є необхідною умовою для призначення такої допомоги та ґрунтується на необхідності перевірити відсутність обмежень, встановлених у статті 16-4 Закону №2011-XII (зокрема, коли інвалідність є наслідком вчинення особою дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю), за наявності яких особа позбавляється права на отримання такої допомоги.

При цьому, Порядок №975 не визначає, який саме документ (військово-облікові документи, медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, виписка з історії хвороби, тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги, на підтвердження обставин причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).

Водночас, подання до Міністерства оборони України відповідного рішення військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, яким встановлено, що отримані особою поранення, травма, контузія, захворювання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, не виключає необхідності подання інших, зазначених у пункті 11 Порядку №975, документів, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №822/21/18.

Окрім цього, згідно правової позиції Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висловленої у постанові від 10.04.2019 у справі №822/220/18, вимога Міністерства щодо необхідності подання військовослужбовцем, військовозобов`язаним чи резервістом, щодо якого вирішується питання про виплату одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, має легітимну мету, відповідає вимогам законності та не є свавільною (пункт 64 вказаної постанови Верховного Суду).

У даній справі, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що надані позивачем документи, на підтвердження причин та обставин поранення (контузії, травми або каліцтва), а саме: акт судово-медичного дослідження та протокол засідання Військово-лікарської комісії Західного регіону, не містять відомостей про обставини поранення позивача, зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

У постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №822/220/18, також, проаналізовано й пункт 4.7 Положення, абзацом тринадцятим якого, в редакції, чинній станом на час звернення позивача за призначенням спірної грошової допомоги, було передбачено, що у разі отримання поранення, травми, контузії, каліцтва (без установлення групи інвалідності) подаються такі документи копія акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, - у разі якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов`язані з виконанням обов`язків військової служби.

У пунктах 78-83 названої постанови, окрім іншого, зазначено, що відсутність документів, визначених пунктом 11 Порядку №975, зокрема, про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не встановлює обов`язку Міністерства для їх витребування та доведення (за відсутності таких документів), що позивач отримав поранення (контузію, травму, каліцтво) при вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення, або у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, оскільки відповідна комісія Міністерства оборони України приймає рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги виключно на підставі документів, які надійшли від обласного військового комісаріату.

Разом з цим, відповідальними за повноту та достовірність документів, визначених пунктом 11 Порядку №975, є заявник та обласний військовий комісаріат за його місцем проживання.

З огляду на заявницький характер відносин між особою, яка звертається за призначенням одноразової грошової допомоги, та Міністерством, обов`язок довести зазначені обставини шляхом подання до комісії Міністерства достовірних документів про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) покладено на заявника. Такий документ не обов`язково повинен мати форму акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини, оскільки до уваги можуть бути взяті інші достовірні документи.

З урахуванням наведеного, Судова палата для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах в частині визнання актів судово-медичного дослідження та витягів з протоколу військово-лікарської комісії про причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, достатніми та належними доказами, у розумінні пункту 11 Порядку №975, що свідчать про причини та обставини поранення (травми, контузії та захворювання) військовослужбовця, викладених у низці постанов Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, та сформулювала наступний правовий висновок.

Документами, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов`язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення особі тілесного ушкодження, можуть бути лише достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем такого поранення.

При цьому, неподання особою, яка звернулася за призначенням одноразової грошової допомоги, документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не створює для Міністерства обов`язку щодо їх витребовування.

Відтак, у контексті спірних правовідносин та обставин цієї справи висновок спеціаліста у галузі медичної експертизи, який викладений в акті судово-медичного дослідження (обстеження) №1149 від 05.05.2016, вказує лише на характер і давність тілесних ушкоджень, тобто імовірність, що описані рубці є наслідком осколочних поранень, які виникли внаслідок розривної дії снаряду ,могли бути спричинені в період проходження служби під час виконання бойових дій в 1980 році.

В той же час, у зазначених документах не міститься відомостей про обставини поранення, контузії, травми, які, крім того, встановлені зі слів позивача.

Таким чином, ОСОБА_1 не додав документ, який свідчить про причини та обставини поранення, а рішення Центральної військово-лікарської комісії від 13.05.2016 №2070, викладене у формі протоколу, не є належним документом, що вказує на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання позивача.

Водночас колегія суддів Верховного Суду зазначає, що в постанові Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 24.04.2017 у справі №336/1013/17, на яке посилаються суди в даній справі, не надавалась оцінка причинам та обставинам поранення ОСОБА_1 , а позовні вимоги задоволено та сформульовано висновок про протиправність дій відповідача щодо повернення пакету документів позивача на до оформлення без прийняття суб`єктом владних повноважень відповідного рішення.

Оцінюючи висновки судів та доводи касаційної скарги в сукупності, суд вважає, що неврахування вищевказаних обставин, порушення норм матеріального та процесуального права призвело до помилкових висновків судів попередніх інстанцій та неправильного вирішення спору.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права знайшли підтвердження під час касаційного перегляду, суд дійшов висновку, що відповідні судові рішення суду першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням нової постанови - про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України - задовольнити.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.05.2018 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2018 у справі № 808/552/18 скасувати.

Ухвалити нову постанову.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду С.М. Чиркін

В.М. Бевзенко

Л.В.Тацій