Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 травня 2020 року

Київ

справа №240/10402/19

адміністративне провадження №К/9901/3013/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю.,

суддів: Мороз Л.Л., Тацій Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 12.09.2019 (суддя Попова О.Г.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2019 (у складі колегії: головуючого судді - Смілянця Е.С., суддів: Сторчака В.Ю., Граб Л.С.) у справі №240/10402/19 за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Житомирської міської ради, третя особа - Комунальне підприємство "Регулювання орендних відносин" Житомирської міської ради, про визнання незаконним та скасування пункту рішення, зобов`язання вчинити дії, -

УСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до виконавчого комітету Житомирської міської ради, третя особа - Комунальне підприємство "Регулювання орендних відносин" Житомирської міської ради, в якому просила:

- визнати незаконним і скасувати пункт 8 рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради "Про оренду комунального майна та внесення змін в рішення міськвиконкому" від 06.03.2019 №202;

- зобов`язати виконавчий комітет Житомирської міської ради, як орган місцевого самоврядування і управління комунальним майном, вчинити дії щодо продовження договору оренди на строк, визначений попередньо укладеним договором оренди від 01.04.2016 №2075, на два роки одинадцять місяців з орендною платою 27,32 грн за 1 кв. м. з призначенням під офіс (адвокатську контору) та передати адвокату ОСОБА_1 як орендареві об`єкт оренди - нежитлове приміщення АДРЕСА_1, у стані, що відповідає призначенню майна під офіс (адвокатську контору) з наданням відмикаючих пристроїв до вхідних дверей об`єкту оренди.

Позов обгрунтовувала тим, що оскаржуваним рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради "Про оренду комунального майна та внесення змін в рішення міськвиконкому" від 06.03.2019 №202, без врахування договору оренди, який існував з 2006 по 01.03.2019, безпідставно відмовлено Комунальному підприємству "Регулювання орендних відносин" Житомирської міської ради в продовженні або переукладанні на новий строк з нею договору оренди комунального майна. Вважає, що відповідачем прийнято індивідуально-правовий акт, оскарження якого має відбуватись в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2019 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року, відмовлено у відкритті провадження у справі.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивачка подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить судові рішення скасувати, а справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

В обґрунтування касаційної скарги зазначає, що за своїм характером цей спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки виконавчий комітет Житомирської міської ради постановивши рішення про відмову в наданні дозволу Комунальному підприємству "Регулювання орендних відносин" Житомирської міської ради продовжити або переукласти на новий строк договір оренди комунального майна з позивачкою, виступив суб`єктом владних повноважень і створив їй перешкоду у продовженні договору, який діяв з 2006 року по 01.03.2019, що є достатньою підставою для визнання такого рішення протиправним та його скасування.

Також зазначає, що орендодавцем у договорі з нею є третя особа - Комунальне підприємство "Регулювання орендних відносин" Житомирської міської ради, а вона взявши участь в оголошеному конкурсі на право оренди, перемогла і на підставі результатів конкурсу в подальшому уклала договір оренди із Комунальним підприємством "Регулювання орендних відносин" Житомирської міської ради. У неї (позивачки) не може існувати спору про право користування приміщенням із виконавчим комітетом Житомирської міської ради, оскільки право оренди цього приміщення у неї виникло на підставі результатів конкурсу, який затверджено рішенням власника, і які не скасовано і ніким не оспорено. А виконавчий комітет Житомирської міської ради як один з органів управління Житомирської територіальної громади надає дозвіл Комунальному підприємству "Регулювання орендних відносин" Житомирської міської ради на продовження договорів оренди або на укладання договорів оренди на новий термін.

Інші учасники справи правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористались.

У зв`язку із відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, ця справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судові рішення мотивовані тим, що виходячи із суб`єктного складу сторін та предмету спору, дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Cудами встановлено, що відповідач у спірних правовідносинах має статус орендодавця та розпорядника нежитлової нерухомості, а відповідно до змісту позовної заяви та рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради "Про оренду комунального майна та внесення змін в рішення міськвиконкому" від 06 березня 2019 року №202, між сторонами наявний спір про право користування приміщенням (нежитловою нерухомістю) АДРЕСА_1 , а саме продовження договору оренди на строк, визначений попередньо укладеним договором оренди від 01 квітня 2016 року №2075, на два роки одинадцять місяців з орендною платою 27,32 грн за 1 кв. м з призначенням під офіс (адвокатську контору).

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від

4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №29458/04 та №29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з термінами наведеними в статті 4 КАС адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;

За правилами частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини 1).

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

За правилами абзацу 1 частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відтак, спір у справі, що розглядається, стосується користування комунальним майном (нежитловою нерухомістю), учасниками якого є ОСОБА_1 як орендар та Міськрада як орендодавець, і подальше оспорювання права оренди на спірне приміщення не має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права оренди на нежитлову нерухомість.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 року у справі № 727/10968/17 та від 04.09.2019 у справі № 819/1003/18.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин, колегія суддів констатує, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі з тих підстав, що спір у справі не є публічно-правовим, тому з урахуванням змісту позовних вимог, характеру спірних правовідносин, обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та враховуючи суб`єктний склад учасників спору, вказаний спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, правильно застосував положення пункту 1 частини 1 статті 170 КАС, правильне їх застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не спростовують і не ставлять під сумнів установлені судами попередніх інстанцій обставини.

Доводи касаційної скарги про необхідність застосування до спірних правовідносин правової позиції висловленої Великою Палатою Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №645/212/18, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки правовідносини у вищезазначеній справі не є аналогічними чи подібними до правовідносин у справі, що розглядається, оскільки стосуються діяльності суб`єкта владних повноважень щодо продовження субсидій, які призначаються у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 350 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Головуючий А.Ю. Бучик

Судді Л.Л. Мороз

Л.В. Тацій