Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.03.2020 року у справі №520/8562/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 520/8562/19

адміністративне провадження № К/9901/5694/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Усенко Є. А.,

суддів: Гімона М. М., Гусака М. Б.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2020 (головуючий-суддя Жигилій С. П., судді Перцова Т. С., Русанова В. Б. ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області (правонаступник Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИЛ:

Громадянка ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, ГУ ДФС), в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 314514-13 від 18.12.2017 та №0518115-1307-2033 від
29.05.2018.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка послалася на те, що вона є власником нежитлових виробничих приміщень загальною площею 1108,2 кв. м в будинку АДРЕСА_1, які згідно з положеннями підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК) не є об'єктами оподаткування.

Відтак, оскаржуваними рішеннями їй протиправно визначені податкові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за вказані об'єкти нежитлової нерухомості.

Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 24.10.2019 позов задовольнив: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення №314514-13 від 18.12.2017 та № 0518115-1307-2033 від 29.05.2018.

Висновок суду першої інстанції про протиправність податкових повідомлень-рішень вмотивований тим, що об'єкти нерухомого майна, які належать позивачці, є будівлями промисловості, а відтак в силу норми пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК не оподатковуються податком на майно, відмінне від земельної ділянки.

Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 28.01.2020 рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

З урахуванням висновків Верховного Суду щодо правозастосування в подібних правовідносинах, зроблених у справах №806/2676,819/314/18,808/722/17, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачка не відповідає вимогам, які ставляться до суб'єкта - власника нежитлової нерухомості, для звільнення його від податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, оскільки підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК не охоплюється промислова нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем.

ОСОБА_1 подала до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від
28.01.2020, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2020 та залишити в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2019.

Обґрунтовуючи вимоги, викладені в касаційній скарзі, позивачка з посиланням на визначення поняття ''Будівлі промисловості'' в Державному класифікаторі будівель та споруд, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507, стверджує, що належні їй об'єкти (будівлі) нежитлової нерухомості є промисловими будівлями. Відтак, на її думку, суд першої інстанції правильно застосував норму абзацу ''є'' підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК, зробивши висновок, що належні їй будівлі не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Заперечуючи проти касаційної скарги, відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Верховний Суд ухвалою від 19.03.2020 відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС.

У касаційній скарзі позивачка, обґрунтовуючи зазначену підставу касаційного оскарження постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2020, посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував підпункт ''є'' підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК без врахування висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах у постанові від
17.02.2020 у справі №820/3556/17.

Верховний Суд перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивачки, правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ГУ ДФС згідно з податковими повідомленнями-рішеннями № 314514-13 від 18.12.2017 та № 0518115-1307-2033 від
29.05.2018 визначило позивачці податкові зобов'язання за платежем ''податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості'' за 2016-2017 роки в загальному розмірі 66'004,39 грн на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК.

Суди також встановили, що ОСОБА_1 є фізичною особою підприємцем, основним видом діяльності якої є виробництво меблів, (код КВЕД 31.09.), що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію, свідоцтвом платника єдиного податку та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

На підставі договору купівлі-продажу від 07.04.2003 позивачка придбала нежитлові приміщення загальною площею 1108,2 кв. м. (літера "Ц-3") в будинку АДРЕСА_1.

Згідно з підпунктом 266.1.1. пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об'єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України, є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Нормами підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК встановлена податкова пільга (звільнення від оподаткування) щодо визначених в цих нормах об'єктів нерухомості.

Так, підпунктом "є" зазначеного підпункту встановлено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 ПК).

Застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику.

При цьому обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм "будівлі промисловості", лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб'єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту
266.1 статті 266 ПК визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому cама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме: статусу будівлі промисловості - не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття "промисловість", у зв'язку з яким застосовується податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема нормою підпункту "є" підпункту
266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК, спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків, зменшення податкового навантаження на тих платників податків (фізичних та юридичних осіб), які є власниками певних об'єктів нерухомості, з метою стимулювання їх використовувати ці об'єкти за функціональним призначенням.

Отже, застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК можливе у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2020 у справі №820/3556/17 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення.

У цій постанові судова палата частково відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15 травня 2018 року (справа № 806/2676/17), а саме в частині, що застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

Суд першої інстанції встановив, що об'єкти нежитлової нерухомості, які належать позивачці, є промисловою будівлею, де виробляються меблі, що є основною діяльністю ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця. Ці факти суд першої інстанції встановив на підставі технічного паспорта на виробничий будинок, літера "Ц-3", за адресою: АДРЕСА_1, в експлікації до плану поверхів в якому зазначені, зокрема виробничі цехи, витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, свідоцтва платника єдиного податку, виданого ОСОБА_1. При цьому суд взяв до уваги також і таку обставину, як не заперечення відповідачем промислового характеру зазначених нежитлових приміщень та визначення позивачці сум податкових зобов'язань тільки з тієї підстави, що встановлена підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК пільга поширюється лише на промислові підприємства.

Застосувавши норму підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК, суд першої інстанції зробив правильний висновок про неправомірне визначення ГУ ДФС позивачці сум податкових зобов'язань, оскільки належні їй об'єкти нерухомості не є об'єктами оподаткування. Натомість суд апеляційної інстанції помилково застосував цю норму за критерієм суб'єктного складу платника податку на нерухоме майно, внаслідок чого зробив неправильний висновок, що вона стосується тільки промислових підприємств. Застосування судом апеляційної інстанції норми підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК не відповідає висновку Верховного Суду у постанові від 17.02.2020 у справі №820/3556/17, підстав для відступу від якого колегія суддів не знаходить.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам частин 1 -5 статті 242 КАС, а тому підстав для його скасування, встановлених частин 1 -5 статті 242 КАС, у суду апеляційної інстанції не було.

Відповідно до статті 352 КАС суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо у передбачених статті 352 КАС межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідало закону.

У зв'язку з утворенням як юридичних осіб публічного права територіальних органів Державної податкової служби України (далі - ДПС) та реорганізації деяких територіальних органів Державної фіскальної служби України шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів ДПС згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 здійснено процесуальну заміну відповідача на Головне управління ДПС у Харківській області відповідно до частини 1 статті 52 КАС.

Керуючись статтями 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2020 скасувати, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2019 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіЄ. А. Усенко М. М. Гімон М. Б. Гусак