ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 810/2903/18

адміністративне провадження № К/9901/5244/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю.,

суддів: Мороз Л.Л., Стеценка С.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника прокурора Київської області на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2018 року (суддя Брагіна О.Є.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2019 року (колегія суддів: Ганечко О.М., Федотов І.В., Коротких А.Ю.) у справі за адміністративним позовом Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області до Управління освіти і науки Ірпінської міської ради Київської області, Ірпінського навчально-виховного комплексу "Школа 1-2 ступенів - Коцюбинський гуманітарний ліцей" Ірпінської міської ради Київської області, треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Київській області, Коцюбинська селищна рада Київської області, про визнання незаконною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління освіти і науки Ірпінської міської ради Київської області, Ірпінського навчально-виховного комплексу "Школа 1-2 ступенів - Коцюбинський гуманітарний ліцей "Ірпінської міської ради Київської області, треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Київській області, Коцюбинська селищна рада Київської області про визнання незаконною бездіяльності Ірпінського навчально- виховного комплексу "Школа 1-2 ступенів - Коцюбинський гуманітарний ліцей "Ірпінської міської ради Київської області та Управління освіти і науки Ірпінської міської ради Київської області щодо невчинення дій з приводу оформлення правоустановлюючих документів на земельну ділянку, розташовану під вказаним навчальним закладом та зобов`язання відповідачів вжити заходів, щодо оформлення відповідних документів на цю ділянку.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 червня 2018 року позовну заяву заступника залишено без руху.

Для усунення недоліків позовної заяви необхідно було надати:

- належним чином оформлену позовну заяву у відповідності до вимог ст.ст. 160, 161, з урахуванням положень ст. 53 КАСУ, з обов`язковим обґрунтуванням підстав для звернення до суду (обґрунтування змісту державного інтересу та неможливості здійснювати самостійно повноваження іншим органом у спірних правовідносинах), враховуючи висновки суду; зазначенням обґрунтування порушення оскаржуваною бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача;

- доказів направлення відповідачам та третім особам рекомендованим листом з повідомленням про вручення копії позовної заяви із додатками з урахуванням усунутих недоліків; доказів, якими підтверджується кожна обставина справи;

- оригіналів документів на підтвердження повноважень особи, яка підписала позов від 07.06.2018 р. № 9786 вих-18 761-18 та доказів обіймання ОСОБА_1 займаної посади заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури як станом на день подання позову (12.06.2018 р.), так і станом на день подання відповідних документів до суду в порядку усунення недоліків позовної заяви.

Копію ухвали отримано 13.08.2020.

На виконання вимог ухвали від 18.06.2018 від заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області 27.08.2018 надійшли: пояснення до позовної заяви, підписане першим заступником керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області С. Чередніченком; копія наказу про призначення Чередніченка С.Ю. на посаду першого заступника Києво-Святошинської місцевої прокуратури від 11.12.2015 р. №2188-к, посвідченого невідомою особою на прізвище ОСОБА_3 .

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2018 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2019 року, позовну заяву повернуто позивачу.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд дійшов висновку, що недоліки, зазначені в ухвалі від 18.06.2018 не усунуто, зокрема не надано позовної заяви з обгрунтуванням повноважень на звернення прокурора з даним позовом та з відсутність відповідних повноважень прокурора на звернення до суду з адміністративним позовом.

У касаційній скарзі заступник прокурора, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обгрунтування касаційної скарги посилається на те, що суди попередніх інстанцій дійшли необгрунтованого висновку про відсутність порушень інтересів держави та повноважень у прокурора на звернення до суду, оскільки звернення прокурора до суду з даним позовом обумовлено відсутністю органу, уповноваженого на звернення до суду з вимогою про зобов`язання оформлення належним чином право користування земельною ділянкою.

Також вказує, що пред`явлення даного позову спрямоване на захист державних та громадських інтересів, оскільки відсутність у "Школи 1-2 ступенів - Коцюбинський гуманітарний ліцей" Ірпінської міської ради Київської області правовстановлюючих документів на земельну ділянку створює передумови для зловживань щодо розпорядження останньою, формує ризики для нормального функціонування навчального закладу та учбового процесу, що може призвести до негативних наслідків та порушень прав дітей та інтересів держави у сфері охорони дитинства.

Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

Заслухавши суддю - доповідача, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини першої статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України (в чинній редакції), здатність мати процесуальні права та обов`язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, прокурор у визначених Законом випадках має право на представництво інтересів держави або конкретної особи (громадянина України, іноземця або особи без громадянства), якщо таке представництво належним чином обґрунтоване, проте не на представництво інтересів суспільства в цілому, на що в даному випадку вказує позивач, обґрунтовуючи заявлений позов.

Прокурор, який звертається до адміністративного суду в інтересах держави, в позовній заяві (поданні) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до адміністративного суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі як законні представники або вступити у справу за своєю ініціативою з метою виконання покладених на них повноважень.

Отже підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Відповідно до п.3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення п. 3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 4 частини другої статті 129 Конституції України).

Так, згідно з частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

В постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків щодо застосування норм права:

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, а також у разі його відсутності. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший, другий частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру");

- наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідний компетений орган. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру");

- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача;

- оскільки повноваження органів влади, зокрема й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень у компетентного органу здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах;

- якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність компетентного органу, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

У справі, що розглядається, прокурор в адміністративному позові зазначив, що захисту підлягають інтереси держави у сфері охорони права на освіту дітей шляхом зобов`язання оформлення правоустановлюючих документів на земельну ділянку, на якій знаходиться навчальний заклад.

На думку суду, таке обґрунтування є сумісним з розумінням "інтересів держави" у зв`язку з наступним.

За загальним визначенням "публічним інтересом" є важливі для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби, які відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб`єктами публічної адміністрації. Тобто публічний інтерес є не чим іншим, як певною сукупністю приватних інтересів.

В адміністративному праві поняття "публічна адміністрація" слід розуміти як систему органів державної виконавчої влади та виконавчих органів місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та інші суб`єкти, наділені адміністративно-управлінськими функціями, які діють з метою забезпечення як інтересів держави, так і інтересів суспільства в цілому, а також сукупність цих адміністративно-управлінських дій та заходів, встановлених законом.

Так, у Преамбулі Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, зазначено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.

Статтею 3 Конвенції "Про права дитини", схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблей ООН від 20 листопада 1989 року №44/25, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров`я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Крім того, відповідно до статті 28 Конвенції про права дитини держави-учасниці визнають право дитини на освіту, і з метою поступового досягнення здійснення цього права на підставі рівних можливостей вони, зокрема: сприяють розвиткові різних форм середньої освіти, як загальної, так і професійної, забезпечують її доступність для всіх дітей.

Відповідно до статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов`язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про охорону дитинства" забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити. Охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.

Відтак, обов`язок органів державної влади та місцевого самоврядування полягає у створенні, у межах визначених законом повноважень, умов для отримання дитиною освіти, забезпечення її доступності шляхом, зокрема, належного функціонування розгалуженої мережі навчальних закладів.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14 серпня 2018 року у справі № 359/6814/17, від 18 жовтня 2018 року у справі № 822/3692/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 442/8337/17.

З огляду на викладене, обов`язок органів державної влади та місцевого самоврядування полягає у створенні у межах визначених законом повноважень умов для отримання дитиною освіти, забезпечення її доступності шляхом, зокрема, належного функціонування навчального закладу, а відтак колегія суддів дійшла висновку, що у даній справі подання першим заступником прокурора Київської області адміністративного позову має на меті захист "інтересів держави".

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.11.2019 у справі №804/4585/18.

В адміністративному позові прокурор зазначає, що відповідачі не виконали покладені на них повноваження з оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку під у "Школи 1-2 ступенів - Коцюбинський гуманітарний ліцей" Ірпінської міської ради Київської області, що зумовлює передумови для зловживань щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою, виникнення ризиків для нормального функціонування закладу та здійснення навчального процесу та може призвести до негативних наслідків та порушення прав дітей. При цьому, прокурор набуває статусу позивача, оскільки на даний час відсутній орган, уповноважений здійснювати функції щодо зобов`язання оформити належним чином право користування земельною ділянкою під освітніми закладами.

При цьому інтереси держави, у тому числі охоплюють інтереси мешканців територіальної громади, зокрема, у таких сферах, як охорона освіта, здоров`я, благоустрій населених пунктів, оскільки відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 569/4123/16-а.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає, що у даній справі подання заступником прокурора адміністративного позову мало на меті захист "інтересів держави", а орган державної влади, на якого покладені такі повноваження відсутній.

Стосовно висновків судів попередніх інстанцій стосовно ненадання належним чином засвідченої копії наказу про призначення ОСОБА_1 заступником керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури колегія суддів зазначає наступне.

Документи, що підтверджують повноваження представників, визначенні статтею 59 КАС України.

Згідно з частинами першою, третьою цієї статті повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.

Відповідно до частини восьмої цієї ж статті у разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання.

За приписами частини шостої статті 59 КАС України оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідченні суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи.

Таким чином, вимога обов`язкового подання до суду лише оригіналу довіреності на підтвердження повноважень представника і думка про допустимість засвідчення копії такого документа лише суддею не ґрунтується на чинному процесуальному законодавстві України, адже відповідно до наведеної вище частини п`ятої статті 59 КАС відповідність копії документа, що підтверджує повноваження представника, оригіналу може бути засвідчена підписом судді, а наступна частина цієї ж статті визнає правомірним також інший порядок засвідчення "визначений законом".

Законодавством не встановлено жодних обмежень щодо зазначення у змісті довіреності посилання на уповноваження представника на засвідчення копій документів, у тому числі й довіреності, а також щодо подання таких копій до будь-якого підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, державних органів, суду.

Зважаючи на вищевикладене, у разі коли до адміністративного суду звертається представник юридичної особи, закон не встановлює обов`язок засвідчення копій довіреності на представництво нотаріусом або ж безпосередньо керівником юридичної особи, що видав довіреність.

Трактування положень статті 59 КАС у протилежному аспекті, є неправомірним обмеженням права на доступ до правосуддя. Наведене випливає і з практичної реалізації нотаріального посвідчення копій довіреності та (або) посвідчення копій довіреності керівником юридичної особи, що її видав, пов`язаної із настанням збитків матеріального характеру, часовими затратами та ін. Таке неправомірне обмеження права на доступ до суду полягає у надмірному формалізмі.

Вказані висновки зазначені Великою Палатою Верховного Суду у постанові № 826/17970/17 від 04.12.2019 та відповідно можуть застосуватися також до вимог щодо засвідчення копії наказу № 249к від 08.09.2017 про призначення ОСОБА_1 на посаду заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, який поданий на виконання вимог ухвали від 18.06.2018. Також вказаний наказ міститься в переліку додатків до позовної заяви, як і докази про направлення позовної заяви іншим учасникам справи.

Відтак, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції безпідставно повернуто позовну заяву, оскільки частково недоліки усунуті, а відтак оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Однак, обгрунтування звернення до суду з позовом прокурором подано в формі пояснення, а не належним чином оформленої позовної заяви. Отже, для повного усунення недоліків позовної заяви, прокурору необхідно подати відповідний позов із доказами її направлення іншим учасникам справи, а суду першої інстанції вирішити питання продовження строків на усунення недоліків.

Відповідно до ч. 1 ст. 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Керуючись ст.ст. 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Київської області задовольнити.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2019 року скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ю. Бучик

Судді Л.Л. Мороз

С.Г. Стеценко