Історія справи

Ухвала КАС ВП від 11.07.2019 року у справі №559/149/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 липня 2019 року

Київ

справа №559/149/17

адміністративне провадження №К/9901/45372/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Шарапи В.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 559/149/17

за позовом ОСОБА_1

до Управління Пенсійного фонду України в Дубенському районі Рівненської області,

про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року (у складі колегії: головуючого судді Майора Г.І., суддів Бучик А.Ю., Шевчук С.М.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дубенського міськрайонного суду Рівненської області з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Дубенському районі Рівненської області (далі також - відповідач), в якому просив визнати дії відповідача протиправними і зобов`язати призначити пільгову пенсію за віком на пільгових умовах по списку № 1 згідно постанови Кабінету міністрів № 162 від 11 березня 1994 року, розділ VIII, хімічне виробництво, підрозділ А, позиція 1080А010.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 28 лютого 2017 року позов задоволено.

Задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку, що право позивача на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 1 не було реалізоване через відмову відповідача у призначенні пенсії, а відтак підлягає захисту, шляхом визнання дій протиправними та зобов`язання призначити йому пенсію за Списком № 1.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідачі подали апеляційну скаргу.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Дубенському районі Рівненської області задоволено. Постанову Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 28 лютого 2017 року скасовано, прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у суду першої інстанції не було підстав для висновку про протиправність дій чи бездіяльності відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 16 червня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 559/149/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 липня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Шарапи В.М.

Верховний Суд ухвалою від 10 липня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 559/149/17 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 11 липня 2019 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що позивач працював з 26 грудня 1985 року до 04 лютого 1998 року пресувальником-вулканізаторником в цеху вулканізації технічних виробів гумового виробництва ПАТ «Дубенський завод гумово-технічних виробів» (раніше Дубенський завод ГТВ, ВАТ «Дубенський завод ГТВ»).

Дані посади відносяться до переліку робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за списком № 1 по підготовчому цеху ВАТ "Дубенський завод "ГТВ", що підтверджується наказом № 155 голови правління ВАТ «Завод ГТВ» «Про затвердження переліку робочих місць і професій, які мають право на пільгове пенсійне забезпечення, пільги і компенсації за роботу в важких і шкідливих умовах праці» від 25 липня 1995 року.

Згідно з уточнюючою довідкою № 01/998 від 28 жовтня 2016 року ПАТ «Дубенський завод гумово-технічних виробів» з 02 грудня 1985 року до 26 грудня 1985 року ОСОБА_1 працював слюсарем в підготовчому цеху гумового виробництва. З 26 грудня 1985 року до 04 лютого 1998 року позивач працював пресувальником-вулканізаторником в цеху вулканізації технічних виробів гумового виробництва, виконував роботи по пресуванню - вулканізації технічних виробів формовим способом на вулканізаційних пресах з електричним нагріванням плит, був зайнятий на даній роботі повний робочий день. В зв`язку з нестабільністю роботи підприємства та відсутністю первинних документів, стаж роботи, що визначає право на пенсію, може бути документально підтверджений до 31 грудня 1991 року.

У довідці відповідач зазначив, що ПАТ «Дубенський завод гумово-технічних виробів» не може надати уточнюючу довідку для підтвердження стажу роботи на пільгових умовах за період з 01 січня 1992 року у зв`язку з відсутністю первинних документів, які знищено пожежею, згідно з довідкою від 16 січня 2017 року №04 /1131.

29 листопада 2016 року позивач звернувся до управління Пенсійного Фонду України в Дубенському районі із заявою про призначення пільгової пенсії за віком за Списком № 1.

Листом від 09 грудня 2016 року № 65/02-20-Д йому відмовлено у зарахуванні до пільгового стажу періоду з 01 січня 1992 року, оскільки в уточнюючій довідці відсутні відомості щодо зайнятості позивача повний робочий день на роботах зі шкідливими та важками умовами праці за період після 01 січня 1992 року.

Позивач, вважаючи таке рішення відповідача неправомірним, а свої законні права порушеними, звернувся за захистом своїх прав до суду.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нову про відмову у задоволенні позову. Зазначає, що суд першої інстанції виніс законну та обґрунтовану постанову. В супереч цьому, суд апеляційної інстанції скасував постанову першої інстанції та зазначив, що позивач не довів того факту, що працював після 1992 року повний робочий день. Проте, таке твердження, на думку позивача, є помилковим, так як в даній категорії справ обов`язок доказування покладається на відповідача. Крім того, відповідач не надав жодного доказу, що позивач після 1992 року не працював повний робочий день.

Від відповідача відзиву або заперечень на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до пункту "а" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам-чоловікам, які мають не менше половини стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам.

Підставою для призначення пенсії за віком на пільгових умовах є наявність професій та виробництва в зазначених списках та підтвердження шкідливих умов праці працівника безпосередньо на робочому місці результатами атестації робочих місць, проведення якої передбачено Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442, за умова зайнятості працівника на вищеназваних роботах не менше як 80% робочого часу, встановленого для відповідного виробництва. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає права працівникові на пенсію за віком на пільгових умовах.

Згідно пунктом 2 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах», затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 383 від 18 листопада 2005 року (далі - Порядок № 383), під повним робочим днем слід уважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії чи посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов`язаних з виконанням своїх трудових обов`язків.

Пунктом 3 Порядку № 383 визначено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Вимогами пункту 7 № 383 Порядку передбачено, що у разі неритмічної роботи підприємства чи організації підрахунок пільгового стажу здійснюється в такому порядку: загальна кількість днів, протягом яких працівник повний робочий день був зайнятий на роботах із шкідливими умовами праці, ділиться на 25,4 - при шестиденному робочому тижні і на 21,2 - при п`ятиденному робочому тижні.

Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У довідці має бути вказано: період роботи, що зараховується до спеціального стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, розділ, підрозділ, пункт, найменування списків, куди включається цей період роботи, первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана довідка.

Так, судом апеляційної інстанції з копії трудової книжки встановлено, що ОСОБА_1 з 02 грудня 1985 року по 25 грудня 1985 року працював слюсарем-ремонтником цеху вулканізації технічних виробів гумового виробництва, а з 26 грудня 1985 року по 04 лютого 1998 року - пресувальником-вулканізатором цеху вулканізації технічних виробів гумового виробництва.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до уточнюючої довідки № 01/998 від 28 жовтня 2016 року, виданої ПАТ Дубенський завод ГТВ з 02 грудня 1985 року по 26 грудня 1985 року, позивач працював слюсарем в підготовчому цеху гумового виробництва, 26 грудня 1985 року по 04 лютого 1998 року пресувальником вулканізатором в цеху вулканізації технічних виробів гумового виробництва. У довідці також вказано, що стаж роботи, визначає право на пенсію на пільгових умовах, може бути документально підтверджений до 31 грудня 1991 року.

Водночас в зазначеній довідці відсутні відомості щодо зайнятості позивача повний робочий день на роботах із шкідливими та важкими умовами праці після 01 січня 1992 року, тому колегія суддів Верховного суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що питання зарахування до пільгового стажу за списком № 1 вказаних періодів може бути вирішено лише в разі надання довідки про фактичне відпрацювання пільгового стажу після 01 січня 1992 року, виданої на підставі первинних документів.

Таким чином, наявними доказами в справі судом апеляційної інстанції вірно підтверджено пільговий стаж роботи позивача за списком № 1 6 років 29 днів.

Слід зазначити, що однією з умов, необхідних для призначення пенсії на пільгових умовах, є робота зі шкідливими і важкими умовами праці протягом повного робочого дня. Пунктом 10 Порядку № 383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці можуть подаватись уточнюючі довідки, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах.

У цій справі виключно записами в трудовій книжці не може бути підтверджено, чи був зайнятий працівників на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці протягом повного робочого дня, а тому для підтвердження даної обставини відповідач правомірно вимагав від працівника надання відповідних уточнюючих довідок.

Враховуючи викладене, обставини цієї справи, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне погодитися із судом апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому відсутні правові підстави для визнання його дій та рішення протиправними.

З приводу доводів касаційної скарги про те, що саме відповідач повинен доказувати суду про відсутність доказів роботи позивача на умовах повного робочого дня колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 71 КАС України(в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною другою статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку виконаний.

У зв`язку із чим, суд зазначає, що позивач не довів обставини на яких ґрунтуються його позовні вимоги, а відповідач довів обставини на яких ґрунтуються його заперечення та правомірність своїх дій щодо відмови позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах.

При цьому, суд наголошує, що відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Тобто, зазначений принцип судочинства містить, щонайменше, дві складові принцип змагальності та принцип диспозитивності.

Реалізація принципу змагальності ґрунтується на протилежності інтересів сторін найкраще забезпечить для повноту доведення перед судом своєї позиції через активне використання відповідних процесуальних прав.

Згідно з позицією Верховного Суду, яка висловлена у постанові від 13 квітня 2018 року у справі № 826/26667/15, КАС України розподілено обов`язки щодо доказування і подання доказів між особами, які беруть участь у справі та передбачає активну роль суду в процесі збору доказів, що спрямовані на забезпечення повного з`ясування обставин у справі на основі поєднання принципів змагальності та офіційності.

Інші доводи касаційної скарги не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки суду апеляційної інстанції, та є аналогічними тим, які зазначені в позовній заяві. Проте, таким доводам, з огляду на вищенаведені висновки, судом апеляційної інстанції надано належну оцінку з дотриманням норм матеріального права.

Крім того, як убачається з касаційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції у цій справі фактично зводяться до необхідності нової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic» № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Як зазначено у пункті 28 рішення у справі «Молдавська проти України» (заява № 43464/18), Суд враховує те, що закон, який застосований у цій справі не містить жодного положення, яке могло б ввести в оману заявника щодо його чинності та релевантності до відповідних правовідносин, а тому обмеження щодо реалізації відповідних прав скаржника було передбачуваним і обґрунтованим

Аналізуючи поняття «якість закону» Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля

Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява № 77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об`єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1)»), серія А, № 30, пункти 48-49; «Мелоун протии Об`єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), серія А, № 82, пункт 66); « Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), серія А, № 226-А, п. 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), серія А № 176-В, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення апеляційного суду, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

В.М. Шарапа