Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.06.2018 року у справі №813/35/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 липня 2018 року

м. Київ

справа №813/35/16

адміністративне провадження №К/9901/7712/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Старий Відень» на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 (колегія суддів у складі: Мікули О.І., Курильця А.Р., Кушнерика М.П.) у справі № 813/35/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Старий Відень» до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «Старий Відень» (далі - позивач, ТОВ «Старий Відень») звернулось до суду з адміністративним позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - відповідач, УДВС ГТУЮ у Львівській області) про визнання протиправною та скасування постанови від 24.12.2015 про звільнення майна боржника з-під арешту у виконавчому провадженні № 26930375.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11.04.2016 адміністративний позов задоволено повністю.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.04.2016 скасовано та прийнято нову, якою відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.04.2016. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що чинним законодавством України не передбачено обов'язку чи права державного виконавця знімати арешт при поверненні виконавчого документа стягувачу, після такого повернення до моменту закінчення виконавчого провадження на підставі статті 49 Закону № 606-XIV і за заявою стягувача про зняття арешту, що було вчинено при винесені оскаржуваної постанови.

09.07.2018 від відповідача на адресу Верховного Суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності їх представника, просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Третя особа у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що відповідач правомірно виніс постанову про звільнення майна боржника з-під арешту в рамках виконавчого провадження, а тому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 - залишити без змін.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодного з учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце його проведення, касаційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відділом примусового виконання рішень ВДВС ГУЮ у Львівській області 07.06.2011 відкрито виконавче провадження № 26930375 з виконання виконавчого напису № 127, виданого 11.01.2011 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І.В.

У межах вказаного виконавчого провадження постановою державного виконавця від 07.06.2011 накладено арешт на все майно, що належить боржнику, в тому числі на нежиле приміщення № 1 (будівля спального корпусу, літ. А-3), загальною площею 952,80 кв.м., що знаходиться за адресою: Львівська область, місто Трускавець, бульвар Дрогобича Юрія (далі - Нежиле приміщення № 1).

13.05.2015 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі пункту 1 частини першої статті 47 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV).

16.12.2015 ПАТ «Укрсоцбанк» подало заяву про зняття арешту з Нежилого приміщення № 1, який накладено постановою державного виконавця 07.06.2011 при відкритті виконавчого провадження № 26930375.

24.12.2015 головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Львівській області, на підставі вищевказаної заяви, керуючись статтями 572, 574, 590 Цивільного кодексу України, статтями 11, 54, 60 Закону № 606-XIV, статтями 1, 33 Закону України «Про іпотеку» виніс постанову про звільнення майна боржника з-під арешту у виконавчому провадженні № 26930375.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 21.05.2007 між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_5 був укладений Договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 38-05/3/129, відповідно до якого в якості забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту між ПАТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Старий Відень» було укладено іпотечний договір № 38-02/1039, посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 2301. В іпотеку банку було передано Нежиле приміщення № 1.

Відповідно до умов пункту 4.5 Іпотечного договору, кредитор (іпотекодержатель) за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду; або на підставі виконавчого напису нотаріуса; або шляхом передачі кредитором (іпотекодержателем) права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених зобов'язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; або шляхом продажу предмета іпотеки кредитором (іпотекодержателем) від свого імені будь-якій особі - покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку»; або шляхом організації кредитором (іпотекодержателем) продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між позичальниками (іпотекодавцями) та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова винесена протиправно, оскільки Законом № 606-XIV не передбачено обов'язку чи права державного виконавця звільняти майно боржника з-під арешту при поверненні виконавчого документа стягувачу, після такого повернення до моменту закінчення виконавчого провадження на підставі статті 49 Закону № 606-XIV і за заявою стягувача про зняття арешту.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав до скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позовних вимог, виходячи з того, що виконавче провадження завершене, будь-які дії державним виконавцем з виконання виконавчого документа не здійснюються, а тому продовжувати дію арешту, накладеного на майно боржника, є недоцільним.

Тобто, вирішуючи даний спір по суті, суди як першої, так і апеляційної інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте такий висновок є помилковим, з огляду на наступне.

Частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017, далі - КАС України) передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України, в редакції, чинній з 15.12.2017).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява № 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12.10.1978) висловлено думку, що термін «суд, встановлений законом» у статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті 55 Конституції України та статті 5 КАС України (в редакції, чинній з 15.12.2017) в порядку адміністративного судочинства.

З установлених судами фактичних обставин справи вбачається, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи у зв'язку з невиконанням договірних зобов'язань і реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - нерухоме майно.

Разом з тим, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За приписами пункту 7 частини першої статті 3 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішень) суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішень) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Ураховуючи суб'єктний склад цієї справи й те, що спірні правовідносини виникли у зв'язку із невиконанням умов цивільно-правової угоди з підстав порушення господарських зобов'язань, Верховний Суд дійшов висновку, що даний спір не є публічно-правовим, а випливає із договірних відносин і має вирішуватися за правилами господарського судочинства. Тобто цей спір не має публічно-правового характеру та не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 (справа № 820/2792/16).

Частиною першою статті 238 КАС України (в редакції, яка діє з 15.12.2017), встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За правилами частини першої статті 354 КАС України (в редакції, яка діє з 15.12.2017), суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

При цьому за змістом абзацу другого цієї ж процесуальної норми порушення правил юрисдикції адміністративних судів є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

За таких обставин оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції та постанова Львівського окружного адміністративного суду від 11.04.2016 підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Керуючись статтями 3, 238, 341, 345, 349, 354, 355, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Старий Відень» задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.04.2016 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі № 813/35/16 - скасувати.

Провадження у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Старий Відень» до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», про визнання протиправною та скасування постанови - закрити.

Роз'яснити позивачеві право на звернення до суду в порядку господарського судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх Судді: О.В. Білоус Т.Г. Стрелець