Історія справи

Ухвала КАС ВП від 10.06.2019 року у справі №826/17049/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

11 червня 2019 року

справа №826/17049/16

адміністративне провадження №К/9901/39764/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Компанія Київінвестбуд»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2017 року у складі судді Келеберди В.І.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року у складі суддів Василенка Я.М., Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

у справі № 826/17049/16

за позовом Приватного акціонерного товариства «Компанія Київінвестбуд»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києва

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

У листопаді 2016 року Приватне акціонерне товариство «Компанія Київінвестбуд» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києва (далі - податковий орган, контролюючий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21 липня 2016 року №0063481203, яким позивачу збільшено суму грошових зобов`язань з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 19811,45 грн та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 4952,86 грн, з мотивів безпідставності його прийняття.

03 квітня 2017 року постановою Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року, відмовлено в задоволенні позову.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій висновувалися з правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

У вересні 2016 року позивач подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій він, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд. В касаційній скарзі позивач посилається на новий доказ відповідності ставки орендної плати, а саме лист Департаменту земельних ресурсів від 01 червня 2017 року №05707-9479, в якому зазначено, що розмір орендної плати, встановлений в договорі оренди від 30 вересня 2008 року № 79-6-00660, станом на 20 травня 2017 року знаходиться в межах розмірів, визначених чинним законодавством.

20 червня 2017 року Вищим адміністративним судом України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, справу №826/17049/16 витребувано з Окружного адміністративного суду міста Києва.

10 січня 2018 року справа №826/17049/16 надійшла на адресу Вищого адміністративного суду України.

16 березня 2018 року справа № 826/17049/16 разом з матеріалами касаційного провадження №К/9901/39764/18 передані з Вищого адміністративного суду України до Верховного Суду.

Заперечення або відзив від податкового органу до Суду на касаційну скаргу позивача не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 14 червня 2016 року податковим органом проведено камеральну перевірку з питання дотримання позивачем вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати орендної плати за період з 01 червня 2013 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої 14 червня 2016 року складено акт №771/26-50-12-03-17/24250954 (далі - акт перевірки).

В акті перевірки відповідач зробив висновок про порушення позивачем підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, що призвело до заниження розміру податкового зобов`язання з орендної плати з юридичних осіб.

21 липня 2016 року на підставі акта перевірки згідно з пунктом 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України керівником податкового органу винесено спірне податкове повідомлення-рішення.

Податковим повідомленням-рішенням №0063481203 за порушення підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошових зобов`язань з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 19811,45 грн та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 4952,86 грн.

За приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Згідно з підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України визначено, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 16 вересня 2008 року на підставі рішень Київської міської ради від 22 листопада 2007 року № 1299/4132 та від 17 липня 2008 року № 45/45 між Київською міською радою та позивачем укладено договір оренди земельної ділянки, розміщеної за адресою: м. Київ, просп. Науки, 72 , загальною площею 1891 кв.м, цільове призначення - для експлуатації та обслуговування гуртожитку, кадастровий номер 8000000000:79:652:0029 . Договір укладено на 10 (десять) років (розділ 3 договору оренди).

Річна орендна плата за вказаними договорами оренди земельної ділянки встановлена у розмірі 0,1% (нуль цілих однієї десятої відсотка) від її нормативної грошової оцінки.

Відповідно до норм Податкового кодексу України, річна сума платежу, що підлягає перерахуванню до бюджету суб`єктами господарювання, які орендують земельні ділянки державної і комунальної власності, визначається відповідно до умов договору, але з урахуванням вимог підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (в редакції до 01 квітня 2014 року), тобто не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки.

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (в редакції з 01 квітня 2014 року) встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанції, що з набранням чинності Податковим кодексом України (01 січня 2011 року) річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

Таким чином, до моменту внесення до договору оренди земельної ділянки відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

При цьому, виходячи з принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Кодексу, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Доводи позивача про те, що відповідність ставки орендної плати підтверджується листом Департаменту земельних ресурсів від 01 червня 2017 року № 05707-9479, Суд відхиляє, оскільки вказаний документ не був предметом розгляду у судах першої та апеляційної інстанцій та за своїм правовим навантаженням не належить до переліку джерел права, які застосовуються судом, визначених статтею 7 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Касаційною скаргою позивач просить про переоцінку, перевірку додаткових доказів стосовно спірних правовідносин, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність прийнятого податковим органом податкового повідомлення-рішення від 21 липня 2016 року №0063481203.

Суд визнає, що судами попередніх інстанцій не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга позивача залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Компанія Київінвестбуд» залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року у справі № 826/17049/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер