Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.02.2018 року у справі №820/3416/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 820/3416/17

адміністративне провадження № К/9901/13132/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стародуба О. П.,

суддів - Єзерова А. А., Кравчука В. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної служби геології на надр України на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2017р. (суддя - Волошин Д. А.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017р. (судді - Присяжнюк О. В., Курило Л. В., Русанова В. Б. ) у справі за позовом Державної служби геології та надр України до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" про зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

У серпні 2017 року Державна служба геології та надр України звернулась до суду з позовом, в якому просила:

припинити право користування надрами шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами від 28.02.2003р. №2928, виданого ДП "Південна залізниця".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Держгеонадра України ДП "Південна залізниця" надано спеціальний дозвіл на користування надрами від 28.02.2003р. №2928 з метою видобування пісків, придатних для використання в локомотивних ДЕПО та в якості будівельних пісків. (а. с. 11)

Невід'ємною частиною спеціального дозволу є Угода про умови користування надрами з метою видобування технічних підземних вод від 21.10.2013р. №2928, укладена між Державною службою геології та надр України та ДП "Південна залізниця". (а. с. 12-14)

08.09.2015р. Південним міжрегіональним відділом Департаменту державного геологічного контролю Держгеонадра України проведено планову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері видобування корисних копалин ДП "Південна залізниця".

Перевірка проводилась відповідно до плану проведення перевірок надрокористувачів у ІІІ кварталі 2015 року та на підставі повідомлення про проведення перевірки від 27.08.2015р. №11189/13/14-15 та направлення на проведення перевірки від
02.09.2015р. №48/2928-П. (а. с. 15-18; 27)

За результатами проведення перевірки складено Акт перевірки від 08.09.2015р. №48/2928-П, яким встановлено певні порушення вимог законодавства у сфері надрокористування, допущені ДП "Південна залізниця". (а. с. 19-25)

У зв'язку з зазначеними обставинами, позивачем 08.09.2015р. складено припис №48, яким зобов'язано відповідача усунути виявлені порушення вимог закону у строк до
08.10.2015р. та надати Держгеонадра України докази, які підтверджують факт усунення порушень. (а. с. 26)

30.10.2015р. Південним міжрегіональним відділом ДДГК Держгеонадр України направлено на адресу Держгеонадр України подання №28 на зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами від 2.02.2003р. №2928.

Наказом Держгеонадра України від 18.11.2015 р. №374 відповідачу надано 30 календарних днів для усунення виявлених порушень, про що останнього повідомлено листом від 26.11.2015р., яким в тому числі попереджено, що у разі ненадання інформації буде розглянуто питання щодо подальшої дії спеціального дозволу на користування надрами. (а. с. 28-29)

Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідач вказане попередження отримав 30.11.2015р. (а. с. 29 зворотній бік)

У відповідь на зазначений лист, регіональна філія "Південної залізниці" листом від 14.12.2015р. №Н-14-1/19 повідомила Держгеонадра України про продовження діяльності на підставі спеціального дозволу на користування надрами від
28.02.2003р. №2928 у межах строку його дії. (а. с. 71)

Наказом Держгеонадр України від 21.03.2016р. №90 відповідачу зупинено дію спеціального дозволу на користування надрами та встановлено термін 30 днів для усунення порушень, про що листом від 23.03.2016р. повідомлено підприємство та попереджено, що у разі ненадання інформації буде розглянуто питання щодо подальшої дії спеціального дозволу на користування надрами у встановленому законодавством порядку. (а. с. 31-32)

01.11.2016р. службовою запискою Департамент державного геологічного контролю повідомив Держгеонадра України про те, що станом на 01.11.2016р. інформація до Південного міжрегіонального відділу ДДГК від відповідача щодо усунення порушень не надходила. (а. с. 34)

Листом від 27.01.2017р. №1854/13/14/17 позивач повідомив відповідача, що у зв'язку із не усуненням причин зупинення дії спеціального дозволу від
28.02.2003р. №2928 Держгеонадра України розглянуто питання щодо подальшої дії цього дозволу та запропоновано надати у 15-денний строк власну позицію з цього питання. (а. с. 35)

Листом регіональної філії "Південна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" від
15.02.2017р. №НГЗ-1-13/68, направленого у відповідь на лист від 27.01.2017 № 1854/13/14-17, Державну службу геології та надр України повідомлено про те, що планом капітальних інвестицій та проектом річного плану закупівель по структурному підрозділу "Служба колії" філії "Південна залізниця" на 2017 рік передбачені кошти на усунення порушень, зазначених в приписі від 08.09.2015р. №48 та кошти на отримання послуг з продовження спеціального дозволу на користування надрами.

У зв'язку з невиконанням відповідачем вимог позивача, останній звернувся до суду з цим позовом.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідач порушив законодавство в сфері надрокористування, не вжив заходів щодо усунення порушень, у зв'язку з чим наявні підстави для анулювання дозволу згідно статті 26 Кодексу України про надра та пункту 23 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами №615. Крім того, посилається на те, що надрокористувач наділений не правом, а обов'язком вчасно усунути виявлені порушення, при цьому не усунення у встановлений строк порушень є виключною виною відповідача, при тому, що Держгеонадра України надали значний термін для здійснення дій, направлених на усунення порушень.

14.09.2017р. відповідач надав до суду клопотання про застосування наслідків пропущення строку звернення до суду, в обґрунтування якого зазначив, що строк звернення до суду має обчислюватись після спливу 30-денного строку, встановленого наказом Держгеонадра України від 21.03.2016р. №90 для усунення порушень вимог законодавства у сфері користування надрами, і такий строк позивачем пропущений, поважних причин пропуску строку не наведено, а тому позов підлягає залишенню без розгляду. (а. с. 79-80)

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2017р., яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від
29.11.2017р., позов залишено без розгляду.

Ухвалюючи рішення про залишення позову без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений передбачений статтею 99 КАС України строк звернення до суду, доказів поважності пропуску строку не наведено і матеріали справи таких доказів не містять.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що наказом Держгеонадра України від 21.03.2016р. №90 ДП "Південна залізниця" зупинено дію спеціального дозволу №2928 від 28.02.2003р. та надано 30-денний строк для усунення порушень, проте незважаючи на те, що станом на 01.11.2016р. відповідачем не надано будь-якої інформації щодо виконання цього наказу, позивач звернувся до суду з цим позовом лише 10.08.2017р. більше ніж через 9 місяців з дня виникнення підстави для його звернення до суду з цим позовом, в тому числі з пропуском шестимісячного строку звернення до суду, передбаченого Кодексом адміністративного судочинства України, будь-яких підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду не надав.

З ухваленими у справі рішеннями не погодився позивач, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що судами помилково розцінено звернення до суду з позовом, як застосування заходів реагування щодо дозвільної системи у сфері господарської діяльності, а тому є помилковим застосування спеціального 15-денного строку звернення до суду замість правильного застосування загального шестимісячного строку, передбаченого частиною 2 статті 99 КАС України.

Крім того, посилається на те, що відповідача належним чином повідомлено про надання згоди або не згоди на припинення права користування надрами, однак враховуючи відсутність з боку підприємства будь-якої відповіді на звернуте прохання, Держгеонадра України розцінено такі дії відповідача як незгода, а тому вважає, що порушення вимог статті 26 Кодексу України про надра з їх боку відсутні.

При цьому посилається на те, що Держгеонадра України може приймати відповідне рішення щодо анулювання спеціального дозволу самостійно, а у випадках, передбачених пунктами 4,5,6 статті 26 Кодексу України про надра, тільки у судовому порядку, при цьому навіть при відсутності згоди/незгоди підприємства, оскільки надання останнім власної правової позиції щодо припинення користування надрами є необов'язковим.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив залишити її без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 99 КАС України (у редакції чинній на час подання позову) для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог.

Згідно частини 1 статті 26 Кодексу України про надра право користування надрами припиняється у разі право користування надрами припиняється у разі: 1) якщо відпала потреба у користуванні надрами; 2) закінчення встановленого строку користування надрами; 3) припинення діяльності користувачів надр, яким їх було надано у користування; 4) користування надрами з застосуванням методів і способів, що негативно впливають на стан надр, призводять до забруднення навколишнього природного середовища або шкідливих наслідків для здоров'я населення; 5) використання надр не для тієї мети, для якої їх було надано, порушення інших вимог, передбачених спеціальним дозволом на користування ділянкою надр; 6) якщо користувач без поважних причин протягом двох років, а для нафтогазоперспективних площ та родовищ нафти та газу - 180 календарних днів не приступив до користування надрами; 7) вилучення у встановленому законодавством порядку наданої у користування ділянки надр.

Право користування надрами припиняється органом, який надав надра у користування, а у випадках, передбачених пунктами 4,5,6 цієї статті, у разі незгоди користувачів, - у судовому порядку. При цьому питання про припинення права користування земельною ділянкою вирішується у встановленому земельним законодавством порядку.

Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 17.09.2020р. у справі №813/2443/16 та постанові від 12.11.2020р. у справі №260/943/19 орган, який від імені держави надав дозвіл на користування надрами, повноважний припинити право користування надрами у випадках, передбачених пунктами 4,5,6 статті 26 Кодексу України про надра, лише за наявності згоди на це користувача надрами.

Крім того, Верховним Судом у постановах від 03.05.2018р. у справі №812/1074/17, від 18.10.2018р. у справі №812/1735/17, від 22.01.2019р. у справі №810/3865/17, від 12.08.2020р. у справі № 813/2441/16 вже висловлювалась правова позиція з приводу застосування положень частини першої статті 26 Кодексу України про надра, яка полягає в тому, що суд може припинити право користування надрами лише у разі незгоди користувачів в указаних вище випадках. Таким чином, судовий порядок вирішення питання припинення права користування надрами передбачений у разі незгоди користувача з анулюванням спеціального дозволу на користування надрами, тобто у разі наявності спору з цього приводу.

У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач вживав заходи для з'ясування наявності чи відсутності згоди відповідача на анулювання дозволу після чого звернувся до суду з позовом про припинення користування надрами.

Оскільки закон пов'язує виникнення підстав, що дають позивачу, як суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення позову про припинення користування надрами також і з незгодою відповідача з таким припиненням, а тому саме з отриманням таких відомостей пов'язано початок перебігу строку звернення до суду.

За таких обставин висновки судів щодо початку перебігу строку звернення до суду з часу закінчення 30-денного строку з часу направлення наказу від 21.03.2016р. №90 не можна визнати обґрунтованими.

Крім того, вимог про застосування заходів реагування щодо державного нагляду (контролю), дозвільної системи у сфері господарської діяльності позовна заява Державної служби геології та надр України не містить, як і не містить посилання на норми зокрема ч. 7 ст. 41 Законом України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" щодо звернення із даним позовом для застосування заходів реагування у виді анулювання документа дозвільного характеру.

Ні судом першої, ні судом апеляційної інстанцій у рішеннях не наведено підстав та мотивів віднесення спору за даною позовною заявою до категорії справ, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 1832 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами попередніх інстанцій фактично не з'ясовані зміст, підстави позовних вимог та пов'язані з ними обставини, не встановлений характер спірних правовідносин та порушеного права, за захистом якого позивач звернувся до адміністративного суду; не надано належної оцінки доводам позивача про те, що предметом позовних вимог є припинення права користування надрами шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами на підставі ст. 26 Кодексу України про надра, а не застосування заходів реагування щодо дозвільної системи у сфері господарської діяльності, що є визначальним при вирішенні питання щодо дотримання встановлених законом строків звернення до адміністративного суду.

Схожих висновків дійшов Верховний Суд у справі №813/7788/14, за наслідками розгляду якої скасовано судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій допущено порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконних судових рішень, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

Касаційну скаргу Державної служби геології на надр України задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2017р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017р. скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О. П. Стародуб

А. А. Єзеров

В. М. Кравчук