ф

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 листопада 2019 року

Київ

справа №826/14937/15

адміністративне провадження №К/9901/26252/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., секретар судового засідання - Титенко М. П., за участю: представник позивача:

Норець В. М., Демченко С. В., представник відповідача: Слівінський М. О., Гайдуков В. О., розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуОфісу великих платників податків ДПС на постанову та ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2016 (суддя В. І. Келеберда) Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2016 (колегія у складі суддів: В. А. Твердохліб, Л. О. Костюк, Н. М. Троян)у справі № 826/14937/15 за позовомОфісу великих платників податків ДПС доДП "Національна атомна енегрогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Міжрегіональне головне управління ДФС-Центральний офіс з обслуговування великих платників (правонаступником якого є Офіс великих платників податків ДФС України) звернулось до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просило стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Державного бюджету України частину чистого прибутку в сумі 4 238 714 975,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за відповідачем рахується заборгованість зі сплати частини чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об'єднань), що вилучається до бюджету, у сумі 4 238 714 975,60 грн., яка самостійно ним не сплачена, що є підставою для її стягнення в судовому порядку.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2015 задоволено позов Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що пп. 19-1.1.45 п. 19-1.1 статті 19-1 ПК України до функцій контролюючих органів віднесено право звернення до суду у випадках, передбачених законодавством.

Постановою Кабінету Міністрів України № 106 від 16.02.2011 на контролюючі органи покладено обов'язок забезпечення відповідно до законодавства здійснення контролю за правильністю та своєчасністю надходження до державного та місцевих бюджетів доходів за кодом бюджетної класифікації 21010100 (частина чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об'єднань), що вилучається до бюджету відповідно до закону), а також ведення обліку таких платежів у розрізі платників з метою забезпечення повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного або місцевих бюджетів.

Таким чином, врахувавши наявність у податкових органів повноважень щодо здійснення контролю за правильністю та своєчасністю надходження до державного та місцевих бюджетів частини чистого прибутку (доходу) господарських організацій, та передбачене на законодавчому рівні право податкового органу на звернення до суду, а також підтверджену матеріалами справи заборгованість відповідача зі сплати вказаного платежу в загальному розмірі 4 238 714 975,60 грн., суд прийшов до висновку про правомірність заявлених МГУ ДФС - Центральний офіс з ОВП вимог про стягнення з відповідача коштів.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду міста Києва від
18.11.2015 скасовано вказану вище постанову та прийнято нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, вважаючи хибним висновок суду першої інстанції про те, що Постановою Кабінету Міністрів України № 106 від 16.02.2011 надано право позивачу звертатися до суду з позовом про стягнення несплаченої своєчасно частини чистого прибутку державних підприємств.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.07.2016 у даній справі було скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.09.2015 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2015 з направленням даної справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів про те, що заявлена позивачем сума до стягнення не є податковим боргом. Однак наголосив, що позивачем не зазначено, а судами не встановлено, в якому законі України закріплено правову норму, якою надано право звернення податкового органу до суду з відповідним позовом.

В той же час, Вищий адміністративний суд України звернув увагу, що суд, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

Поза увагою судів також залишилось те, що пунктом 22 частини 1 статті 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" саме до повноважень уповноважених органів управління відповідно до покладених на них завдань віднесено забезпечення відповідно до встановленого Кабінетом Міністрів України порядку відрахування до Державного бюджету України частини прибутку (доходу) державними підприємствами, господарськими структурами.

Однак, ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції не було встановлено який саме орган є уповноваженим органом управління відповідача, а також які дії вчинені таким органом на виконання покладного на нього вищевказаних повноважень.

Під час нового розгляду справи, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2016, у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи назване рішення, суд першої інстанції, з доводами якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що податковий орган не наділений повноваженням щодо звернення до суду з позовом про стягнення частини чистого прибутку (доходу), що сплачується державними унітарними підприємствами до державного бюджету. Крім того, виключно Міністерство енергетики та вугільної промисловості України як орган управління відповідача наділене повноваженням щодо погодження фінансових планів та вирішення питання щодо відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу).

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, податковий орган подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

У запереченні на касаційну скаргу відповідач зазначає про відсутність заборгованості перед бюджетом та зазначає, що питання щодо сплати частини прибутку та пов'язані з цим повноваження органу управління є організаційно-господарськими відносинами.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідач перебуває на податковому обліку в Міжрегіональному головному управлінні Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків правонаступником якого є Офіс великих платників податків ДФС.

25.02.2015 відповідачем подано до податкового органу розрахунок частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями, у рядку 09 "Частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті (р.07-р.08)" визначено, що сума чистого прибутку, яка підлягає сплаті складає 4 758 636 276,00 грн.

Як зазначив в судовому рішенні місцевий суд, 02.02.2016 відповідачем подано до податкового органу уточнюючий розрахунок частини чистого прибутку (доходу) за 2014 рік, яким скориговано раніше обчислене нарахування (4,7 млрд. грн. ). Згідно з актом звіряння взаєморозрахунків від 07.04.2016 у відповідача обліковується переплата в розмірі 166 млн грн., заборгованість відсутня. А також вказав, що в судовому засіданні представник відповідача наполягав на відсутності боргу сплаті до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) за 2014 рік.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого суду, встановив, що з даних облікової картки платника податку - ДП "НАЕК "Енергоатом" вбачається, що за відповідачем, з урахуванням наявної в нього переплати за попередні періоди, обліковується заборгованість зі сплати чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об'єднань), що вилучається до бюджету, у сумі 4 238 714 975,60 грн., яка виникла у зв'язку з несплатою зобов'язань, самостійно нарахованим ним в поданій до податкового органу звітності.

Колегія суддів вважає, що суди не встановили всі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для направлення справи на новий розгляд з таких підстав.

Відповідно до статті 1 Податкового кодексу України статті 1 Податкового кодексу України, зокрема, регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Вичерпний перелік загальнодержавних і місцевих податків і зборів визначено у статті 1 Податкового кодексу України.

Частина прибутку (доходу), що сплачується до державного бюджету унітарними підприємствами, не входить до переліку загальнодержавних чи місцевих податків і зборів (обов'язкових платежів), визначеного статями 9 та10 ПК України.

Однак, порядок відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями затверджено Постановою Кабінет Міністрів України від 23.02.2011 № 138 (далі - Порядок № 138).

Згідно з пунктами 2,3 Порядку № 138 визначено, що частина чистого прибутку (доходу) сплачується державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями до державного бюджету наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності за відповідний період у строк, встановлений для сплати податку на прибуток підприємств.

Частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету, визначається державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями відповідно до форми розрахунку, встановленої Державною податковою службою, та зазначається у декларації з податку на прибуток підприємства.

Розрахунок частини чистого прибутку (доходу) разом з фінансовою звітністю, складеною відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, подається державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями до органів державної податкової служби у строк, передбачений для подання декларації з податку на прибуток підприємств.

Тобто, частина чистого прибутку визначається за результатами фінансово-господарської діяльності, розраховується за правилами бухгалтерського обліку та формою розрахунку, встановленої Державною податковою службою, та декларується і сплачується у строк та в порядку, передбачені для податку на прибуток підприємств.

Зважаючи на зазначене вище, частина чистого прибутку не є податковим платежем у розумінні норм ПК України, оскільки цей платіж не віднесений ні до загальнодержавних податків та зборів, ні до місцевих податків, однак є обов'язковим до сплати цими підприємствами платежем.

Положеннями п. 40.1 статті 40 ПК України передбачено, що Розділ ІІ ПК України "Адміністрування податків, зборів, платежів" визначає порядок адміністрування податків та зборів, визначених у розділі I ПК України, а також порядок контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавства у випадках, коли здійснення такого контролю покладено на контролюючі органи (до яких, згідно статті 41 ПК України віднесено й органи доходів і зборів).

Відповідно до приписів Постанови Кабінету Міністрів України № 106 від 16 лютого 2011 року "Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету" на контролюючі органи покладено обов'язок забезпечення відповідно до законодавства здійснення контролю за правильністю та своєчасністю надходження до державного та місцевих бюджетів доходів за кодом бюджетної класифікації 21010100 (частина чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об'єднань), що вилучається до бюджету відповідно до закону), а також ведення обліку таких платежів у розрізі платників з метою забезпечення повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного або місцевих бюджетів.

Водночас, згідно пп. 19-1.1.45 п. 19-1.1 статті 19-1 ПК України до функцій контролюючих органів віднесено звернення до суду у випадках, передбачених законодавством.

Таким чином, в силу вимог наведених вище положень законодавства та враховуючи обставину законодавчо передбаченого у податкових органів повноваження здійснювати контроль за правильністю та своєчасністю надходження до державного та місцевих бюджетів частини чистого прибутку (доходу) господарських організацій, податковий орган наділений повноваженням щодо звернення до суду з позовом про стягнення частини чистого прибутку (доходу), що сплачується державними унітарними підприємствами до державного бюджету. Такі завдання неможливо забезпечити без права звернення до суду з позовом про стягнення частини чистого прибутку, у разі, якщо контролюючим органом буде встановлено не правильна або не своєчасна його сплата.

Правова позиція в подібних правовідносинах викладена в постановах Верховного Суду від 24.04.2019 №2а-8123/12/1270, від 23.07.2019 №2340/4069/18, від
01.08.2018 №826/19797/16, від 31.01.2019 №819/25/18, від 18.09.2019 №520/1919/19.

Разом з тим, в цій справі судами не досліджено питання наявності чи відсутності заборгованості зі сплати чистого прибутку, оскільки суди обмежились лише питанням відсутності у податкового органу права на звернення з таким позовом до суду. Суди лише констатували факти щодо наявності певних документів, при цьому суд першої інстанції зазначив про відсутність заборгованості, а суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції зазначив про наявність документів, які свідчать, що обліковується заборгованість зі сплати чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об'єднань), що вилучається до бюджету, у сумі 4 238 714 975,60
грн.

Таким чином, суди не встановили всі фактичні обставини по справі для повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а відтак судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

З судових рішень вбачається, що в основу відмови у задоволенні позову були покладені лише мотиви про відсутність у податкового органу повноважень щодо звернення до суду з позовом про стягнення частини чистого прибутку (доходу), що сплачується державними унітарними підприємствами до державного бюджету. Відтак питання щодо наявності (відсутності) заборгованості не з'ясовувались. Місцевий суд зазначив документи, які могли б підтвердити відсутність заборгованості, а апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін зазначив протилежні факти, які могли б свідчити про її наявність. При цьому, суд апеляційної інстанції не надав власної оцінки додатково встановленим ним обставинам.

Отже, з судових рішень неможливо дійти беззаперечного висновку про те, чи обліковується за відповідачем заборгованість чи ні.

Однак обставини щодо підтвердження наявності (або відсутності) заборгованості є важливими для правильного вирішення даної справи по суті.

Не дослідження вказаних обставин взагалі та не надання їм оцінки, виключає можливість перевірки касаційним судом правильності судових актів, що, в свою чергу, є підставою, відповідно до статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, для направлення на новий розгляд даної справи для достовірного з'ясування обставин та правильного вирішення спору по суті.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За правилами пункту 1 частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2016 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.........................................

В. П. Юрченко

І. А. Васильєва

С. С. Пасічник,

Судді Верховного Суду