Історія справи

Ухвала КАС ВП від 07.07.2020 року у справі №420/3143/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 420/3143/20

адміністративне провадження № К/9901/15149/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Тацій Л. В.,

суддів: Стрелець Т. Г., Стеценка С. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2020 року (постановлену в складі: головуючого судді Бжассо Н. В. ) та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2020 року (ухвалену в складі колегії: головуючого судді Крусяна А. В., суддів: Градовського Ю. М., Яковлєва О. В. ) у справі за позовом ОСОБА_1 до слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси Коваленка Вадима Миколайовича, третя особа - Приморський районний суд м. Одеси про визнання протиправними дії та рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси Коваленка В. М. (далі також - відповідач), третя особа: Приморський районний суд м. Одеси, в якому просив:

-визнати протиправними дії та рішення судді у справі №1522/29765/12 при розгляді клопотання слідчого з особливо важливих справ відділу прокуратури Одеської області від 21.12.2012 про проведення обшуку у житлі та підсобних приміщеннях, за адресою: АДРЕСА_1;

-визнати протиправною та скасувати ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси Коваленка В. М. у справі №1522/29765/12 про надання дозволу на проведення обшуку у житлі та підсобних приміщеннях;

-визнати протиправним та незаконним проведення обшуку 21.12.2012 по кримінальному провадженню №42013170000000032 та скасувати ухвалу.

Позовні вимоги обґрунтовує тим. що, що 24.12.2012 слідчий прокуратури Одеської області Султан О. С. подав до Приморського районного суду м. Одеси клопотання від
21.12.2012 на проведення обшуків у помешканнях позивача, які оформлені на його дружину, з метою відшукання та вилучення листа ДПС за допомогою якого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вимагали хабар від ОСОБА_5, документи, чорнові записи, які можуть містити дані щодо сум отриманих хабарів від ОСОБА_4, блокноти, комп'ютерне обладнання, носії інформації, грошові кошти, отримані від ОСОБА_4, та інші предмети, які мають значення джерел доказів у провадженні, що вказують на незаконні дії зазначених службових осіб стосовно ТОВ "АКВА-ХОЛ". Позивач вказував, що у цьому клопотанні слідчий виклав інформацію, яка не відповідає дійсності і вона не була підтверджена жодним доказом та в подальшому досудовим розслідуванням доведено, що вона не інформація слідчого не відповідає дійсності.

25.12.2012 слідчий суддя Приморського райсуду м. Одеси Коваленко В. М. розглянув клопотання слідчого про надання дозволу на проведення обшуку і ухвалив рішення про надання дозволу на проведення обшуків, в тому числі у квартирі позивача за адресою: АДРЕСА_1 по справі №1522/29765/12. В ухвалі слідчий суддя вказав мету обшуку, яка була зазначена слідчим в клопотанні. На переконання позивача, вказаний обшук проведено незаконно. В подальшому матеріали по проведених у позивача обшуках виділені з кримінального провадження № 42012170000000032 та долучені до окремого кримінального провадження № 42013170000000019 від
24.01.2013, внесеного до ЄРДР за заявами мешканців м. Котовська, Одеської області про нібито кримінальні правопорушення з боку ОСОБА_1. За результатами досудового розслідування 14.12.2013 кримінальне провадження № 42013170000000019 закрито на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України (встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення). Позивач покликався на те, що він звернувся до прокуратури Одеської області з заявою про вчинення кримінального правопорушення слідчим та слідчим суддею. Кримінальне правопорушення по факту незаконного проведення обшуку не закрито, але позивач вже достатньо впевнився, що прокуратура Одеської області порушує його права і в подальшому не має наміру їх самостійно встановлювати. Впевненість позивача у тому, що він не може оскаржувати рішення слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку була обумовлена ще тим, що оскарження ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку не передбачене ч. 1 ст. 303 КПК України. Позивач також зазначав, що слідчий суддя Приморського районного суду м. Одеси не мав законних підстав для задоволення клопотання слідчого та надання дозволу на проведення у позивача обшуків. Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 234 КПК України суд мав відмовити в задоволенні клопотання слідчого, оскільки слідчий не довів наявність достатніх підстав вважати, що розшукувані речі та документи знаходяться у зазначеному в клопотанні житлі чи іншому володінні особи. Також позивач зазначив, що судові засідання з приводу надання дозволу на обшуки не проводилося, а якщо проводилися, то це було після того, як обшуки уже були відбулись.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16.04.2020 відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.170 КАС України.

П'ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 17.06.2020 залишив без змін ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 16.04.2020.

Ухвалюючи таке рішення про відмову у відкритті провадження, суди виходили з того, що вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій відповідача - слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси Коваленка В. М. під час розгляду клопотання слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку та скасування ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку є такими, що не належать до розгляду ані за правилами адміністративного судочинства, ані за правилами будь-якого іншого судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Позивач, не погодившись з ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2020 року та постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2020 року, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції. В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права. Також у скарзі заявник зазначив, що ця справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, що, на його переконання, підтверджується правовою позицією, яка викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 по справі № 802/1335/17-а, від 13.11.2019 по справі №420/516/19.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Верховний Суд ухвалою від 07 липня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1.

Ухвалою від 06.11.2020 Верховний Суд призначив справу до розгляду у порядку письмового провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Касаційне провадження у справі відкрито за касаційною скаргою, яка подана на судове рішення, право на касаційне оскарження якого передбачено ч. 3 ст. 328 КАС України.

Підставами касаційного оскарження судового рішення, зазначеного у ч. 3 ст. 328 КАС України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (абз. 2 п. 4 ч. 4 ст. 328 КАС України).

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи заявника є необґрунтованими з огляду на наступне.

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для звернення до суду із цим позовом до слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_6 є незгода позивача із діями та рішеннями слідчого судді прийнятими в рамках розгляду справи №1522/29765/12 при розгляді клопотання слідчого з особливо важливих справ відділу прокуратури Одеської області Султана О. С. про проведення обшуку у житлі та підсобних приміщеннях ОСОБА_1, тобто незгода з процесуальними діями та рішеннями слідчого судді, що вчинені під час розгляду кримінальної справи.

Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 92 Конституції України, судоустрій, судочинство, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства визначаються виключно законами. Правосуддя в Україні здійснюється шляхом розгляду і вирішення справ по спорах відповідно до процесуального законодавства України.

Згідно із положеннями ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Приписами ч. 1 ст. 14 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів", учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 18 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів", суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень".

Отже, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на розгляд до адміністративного суду спір, який виник між конкретними суб'єктами відносно їх прав та обов'язків, в конкретних правових відносинах, в яких один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою інших суб'єктів.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Виходячи з приписів зазначених правових норм, звернення із окремим позовом до адміністративного суду з питань оскарження дій та рішень судді, які вчинені під час здійснення правосуддя в рамках розгляду конкретної судової справи, а не як суб'єктом владних повноважень під час реалізації управлінських функцій, не допускається.

Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Дії суду (судді), вчинені при виконанні ним своїх обов'язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду в особливій, встановленій законом, процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є не управлінськими, а процесуальними, і оскаржуються у порядку, визначеному процесуальними законами.

Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Згідно з п.57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Відповідно до п.55 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші судові порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

Згідно з п.21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17 листопада 2010 року, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави.

За таких підстав, процесуальні дії судді під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у справі рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

За змістом п.19 Великої хартії суддів (Основоположних принципів) у кожній державі закон чи фундаментальна хартія суддів повинні визначати неналежну поведінку, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність та відкриття дисциплінарного провадження щодо судді.

Тобто, за наявності для цього підстав і у визначеному законом порядку суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за відповідну неналежну поведінку.

Велика Палата Верховного Суду у справі №757/43355/16-ц від 21.11.2018 та Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у справі № 454/2843/15-ц від
16.01.2018 дійшли правового висновку про те, що приписи "заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства" (п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України), "заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства" (п.1 ч.1 ст.170 КАС України) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного чи адміністративного судочинства, відповідно, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (надалі - ~law29~) судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом.

Учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (~law30~).

За викладених вище обставин колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що позовна вимога до слідчого судді щодо розгляду клопотання слідчого про проведення обшуку у житлі та підсобних приміщеннях не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

З приводу доводів заявника про те. що він позбавлений права на доступ до правосуддя, передбаченого ст.6 Конвенції, колегія суддів зазначає, що вони (доводи) не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Під правоздатністю пред'являти позови, вимагати відшкодування шкоди й домагатися рішення суду розуміється право подання позову до суду, який наділений повноваженнями розглядати питання фактів й права, що стосуються конкретного спору, з метою постановлення рішення, що матиме обов'язкову силу (рішення ЄСПЛ від 23 червня 1981 року у справі "ЛеКонт, Ван Левен і Де Мейєр проти Бельгії", заяви №№ 6878/75,7238/75).

ЄСПЛ у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі "Ашінгдейн проти Великої Британії).

Рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних із підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності суддів, гарантований ст.129 Конституції України, і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Тому обґрунтованими є висновки судів першої та апеляційної інстанції про те, що розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких по суті є оскарження дій суду, пов'язаних із розглядом справи (процесуальних дій), нормами КАС України чи іншими законодавчими актами України не передбачено. Зазначене відповідає вимогам ст.6,13 Конвенції.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.03.2019 (справа №295/7631/17), від 13.11.2019 (справа №420/516/19).

З приводу посилань автора касаційної скарги на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 23.01.2019 по справі №802/1335/17-а, колегія суддів зазначає, що вказані висновки не є релевантними відносно цієї справи, через те, що правовідносини, які є предметом спору у справі № 420/3143/20 та №802/1335/17-а, не є подібними. Так, у справі №802/1335/17-а, на яку посилається заявник, предметом оскарження були дії суб'єкта владних повноважень (слідчого територіального підрозділу Національної поліцій України) при проведенні обшуку, а не слідчого судді під час вчинення ним процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано відхилені посилання позивача на положення ст. 303 КПК України, оскільки вказана стаття визначає рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та право на оскарження. Предметом же спору у цій справі є дії та відповідні процесуальні рішення слідчого судді, порядок оскарження яких визначено ст. 309, 310 КПК України.

Відповідно до частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на те, що доводи касаційної скарги правильності висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, останні під час розгляду справи вірно застосували норми матеріального права та не порушили норми процесуального права, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України, підстави для скасування ухвалених ними рішень відсутні.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2020 року по справі № 420/3143/20 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя- доповідач: Л. В. Тацій

Судді: С. Г. Стеценко

Т. Г. Стрелець