Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 липня 2018 року

Київ

справа №2а-4664/11

адміністративне провадження №К/9901/8662/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Гімона М.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу №2а-4664/11

за позовом ОСОБА_1 до Міжгірського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області про перерахунок пенсії, провадження по якій відкрито

за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України, ухваленої 14 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Стародуба О.П. (доповідач), Пасічнік С.С., Швеця В.В., -

ВСТАНОВИВ :

У листопаді 2011 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просила:

- визнати неправомірним та скасувати пункт 25 рішення Управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області (правонаступником якого є Міжгірське об'єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області), оформленого протоколом від 28.09.2011 №20 в частині відмови у призначенні пенсії згідно з Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування»;

- зобов'язати відповідача призначити, нарахувати та виплатити пенсію по інвалідності відповідно до статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування у розмірі 80% від заробітної плати, на яку нараховувалися страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та яку отримувала за останнім місцем роботи, а саме на посаді керуючого справами виконавчого апарату Міжгірської районної ради, починаючи з 01.08.2011 та з урахуванням виплачених сум.

Постановою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 26 грудня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року, позов задоволено.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 14 грудня 2016 року скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

У березні 2017 року ОСОБА_1 (в порядку глави 3 розділу ІУ Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній до 15.12.2017) направила до Верховного Суду України заву про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 14 грудня 2016 року.

Ухвалою Верховного Суду України від 10 квітня 2017 року відкрито провадження у справі.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в чинній редакції) матеріали заяви разом з матеріалами адміністративної справи передано до Верховного Суду.

У ході розгляду справи судами встановлено, що 01.02.2011 позивач звернулась з заявою про призначення пенсії по інвалідності (ІІ група) відповідно до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Протоколом засідання Комісії по розгляду питань, пов'язаних з призначенням (перерахунком) та виплатою пенсій Управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі від 17.03.2011 №4 позивачу перераховано пенсію по інвалідності згідно статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

При перевірці правильності призначення позивачу пенсії спеціалістами Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області виявлено, що інвалідність ІІ групи їй встановлено 26.07.2005 у період перебування на посаді державного службовця, а пенсію призначено за посадою керуючого справами виконавчого апарату Міжгірської районної ради, на якій вона перебувала з 04.01.2011 по 31.01.2011, яка відноситься до категорії посад в органах місцевого самоврядування.

Рішенням № 20 від 28.09.2011 позивачу призначено пенсію по інвалідності у відповідності до статті 37 Закону України «Про державну службу»; вирішено питання про повернення надміру виплачених коштів у зв'язку зі зміною пенсійного забезпечення.

Разом з цим, рішенням від 19.10.2011 №24 відновлено виплату пенсії в повному розмірі, призначену згідно зі статтею 37 Закону України «Про державну службу».

Спірним у даній справі є питання щодо наявності у позивача права на пенсію за Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивував своє рішення тим, що оскільки позивач не подавала недостовірні документи, не зловживала своїм правом, то у відповідача не було підстав для прийняття рішення про погіршення її пенсійного забезпечення.

Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що інвалідність позивача настала не в період перебування на службі в органах місцевого самоврядування, а тому, передбачені статтею 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», підстави для призначення (перерахунку) пенсії за вказаним Законом відсутні.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України ОСОБА_1 вважає неоднаково застосованою судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах статтю 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та статтю 37 Закону України «Про державну службу» що, на думку заявника, підтверджується ухвалою Вищого адміністративного суду України від 3 квітня 2013 року (К-44864/09).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Так, у наданій для порівняння ухвалі від 3 квітня 2013 року Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що позивач має право на призначення пенсії по інвалідності в розмірах, передбачених Законом України «Про державну службу».

При цьому, у вказаній справі не вирішувалось питання щодо призначення позивачу пенсії згідно з нормами із Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

У справі, що розглядається, позивачем оскаржується пункт 25 рішення №20 від 28.09.2011 лише в частині відмови у призначенні пенсії згідно із Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що Вищий адміністративний суд України ухвалив їх за різних фактичних обставин справ, установлених судами, у зв'язку з чим не можна дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Відповідно до частини першої статті 244 КАС України Верховий Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

На підставі викладеного, керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017), статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017), суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик

М.М. Гімон,

Судді Верховного Суду