Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2023 року

м. Київ

справа № 240/10064/19

адміністративне провадження № К/9901/6658/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шарапи В.М.,

суддів - Єзерова А.А., Чиркіна С.М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України (далі - МО України) на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Шидловського В.Б. (головуючий), суддів: Боровицького О.А., Матохнюка Д.Б. у справі за позовом ОСОБА_1 до МО України про визнання незаконним та скасування висновку, зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів,-

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

1. У серпні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом у якому просив:

- визнати незаконним та скасувати висновок комісії МО України (пункт 47 Протоколу №65 від 24 травня 2019 року) про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги, у зв`язку зі встановленням 23 січня 2019 року II групи інвалідності, внаслідок захворювання пов`язаного із захистом Батьківщини;

- зобов`язати МО України прийняти рішення щодо призначення позивачу, як інваліду II групи, одноразової грошової допомоги та виплатити в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму на момент виплати у відповідності з частини другої статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ);

- стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.

2. Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 4 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовив.

2.1 Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки зміна групи інвалідності відбулась після спливу дворічного строку, визначеного пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ та пункту 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок №975), то рішення відповідача щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги позивачу є правомірним, у зв`язку із чим відсутні правові підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, як інваліду ІІ групи.

3. Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 13 лютого 2020 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким позов задовольнив.

3.1 Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, суд апеляційної інстанції виходив із того, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було, то позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності.

4. Судами попередніх інстанцій встановлено що:

4.1 Згідно довідки військової частини НОМЕР_1 від 20 серпня 2015 року ОСОБА_1 приймав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в період з 19 травня по 4 серпня 2014 року.

4.2 Зі змісту Витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії №3205 від 31 серпня 2015 року встановлено, що травма, поранення, які позивач отримав під час проходження військової служби, пов`язані із захистом Батьківщини.

4.3 Згідно з довідкою від 31 жовтня 2014 року №2475 про обставини травми молодшого сержанта за призовом ОСОБА_1 встановлено, що 3 серпня 2014 року він одержав мінно-вибухову травму, вогнепальне осколкове наскрізне поранення м`яких тканин правої половини грудної клітки при виконанні заходів антитерористичної операції під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Червоний Яр. Перебував в тверезому стані.

4.4 Зі змісту акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААА №206767 від 9 вересня 2015 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності з 8 вересня 2015 року, причина: травма, поранення, так, пов`язані із захистом Батьківщини.

4.5 Як встановлено з поданих матеріалів і не заперечується сторонами, у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності позивачу виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 206 700 грн.

4.6 28 січня 2019 року, під час повторного огляду, ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності з 23 січня 2019 року внаслідок травми, поранення, так, пов`язані із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою МСЕК Серії 12ААБ № 100352.

4.7 На звернення із заявою про отримання одноразової грошової допомоги пунктом 47 протоколу засідання комісії МО України від 24 травня 2019 року №65 ОСОБА_1 за результатами розгляду поданих документів відмовлено у наданні одноразової грошової допомоги на підставі абзацу 2 пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, так як групу інвалідності змінено понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності. Крім того, у вказаному протоколі зазначено, що у зв`язку із встановленням позивачу ІІІ групи інвалідності, йому виплачено одноразову грошову допомогу в сумі 206 700,00 грн.

4.8 Позивач, уважаючи вказане рішення відповідача протиправним, звернувся до суду з цим позовом з метою захисту своїх порушених прав.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

5. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, МО України, звернулося із касаційною скаргою, у якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

5.1 На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначив, зокрема, що допомога у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності (9 вересня 2015 року) позивачу виплачена. Зміна групи інвалідності з ІІІ на ІІ (23 січня 2019 року) відбулася понад дворічний термін, що виключає можливість здійснення виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами що відбулись.

6. Позивач подав відзив на касаційну скаргу. Уважає, що рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права, тому просить у задоволенні касаційної інстанції відмовити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити в силі.

Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

7. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

8. Норми матеріального права під час перевірки судом касаційної інстанції правильності їх застосування судами попередніх інстанцій застосовуються у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин.

9. Ключовим питанням у справі є правильність застосування до спірних правовідносин пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII щодо обмеження права особи з інвалідністю на отримання одноразової грошової допомоги дворічним терміном у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності.

10. Подібні правовідносини були предметом розгляду у Верховному Суді.

11. Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15 липня 2020 року у справі №240/10153/19 зазначив наступне:

«Змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому даної статті. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється. Окрім того, абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII встановлює обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності. Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі. Зазначені правові норми є нормами прямої дії і поширюються на всіх військовослужбовців».

12. Ухвалюючи цю постанову, Судова палата відступила від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20 березня, 21 червня 2018 року, 30 вересня 2019 року (справи №№295/3091/17, 760/11440/17, 825/1380/18, відповідно) та інших, де його застосовано, та дійшла наступного висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII: право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв`язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду; передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 1 січня 2014 року; зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 1 січня 2014 року чи після).

13. Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 2 грудня 2020 року у справі №1.380.2019.006957 зазначив наступне:

«Дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров`я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має. Дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров`я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання. Такий підхід (застосування дворічного строку) має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб`єктів (органів МСЕК), які встановлюють причинно-наслідковий зв`язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров`я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно. При цьому, держава, незалежно від завершення цього дворічного строку, зберігає для такої особи всі інші, окрім права на отримання одноразової грошової допомоги, гарантії права на соціальний захист, гарантованого, зокрема частиною п`ятою статті 17 (держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей) та статтею 46 Конституції України (громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними), які деталізовані в низці Законів України та підзаконних нормативно-правових актах».

14. Також Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 2 грудня 2020 року у справі №1.380.2019.006957 дійшов наступних висновків:

Встановлення інвалідності та встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності є пов`язаними підставами для виплати одноразової грошової допомоги; встановлення інвалідності особі, якій раніше було встановлено часткову втрату працездатності без встановлення інвалідності, надає такій особі право на виплату одноразової грошової допомоги з урахуванням раніше виплаченої суми; дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту першого рішення компетентного органу (МСЕК), яким встановлено інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності.

15. Суд не знаходить підстав для відступу від цих правових висновків у справі, що розглядається.

16. Застосовуючи ці висновки до обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги, так як причину інвалідності змінено понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.

17. Таким чином, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог і ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, скасував судове рішення, яке відповідало вимогам закону.

18. У силу приписів частини першої статті 352 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

19. З огляду на наведене, касаційна скарга МО України підлягає до задоволення.

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 341 345 349 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року скасувати, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 4 листопада 2019 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач В.М. Шарапа

Судді: А.А. Єзеров

С.М. Чиркін