Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 травня 2018 року

Київ

справа №826/1533/16

адміністративне провадження №К/9901/22713/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши в порядку письмовому провадженнязаяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 червня 2017 року (судді: Н.Є. Маринчак, Л.І. Бившева, Ю.І. Цвіркун) Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києвіу справі№ 826/1533/16за позовом доОСОБА_2 Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення № 36586-17 від 24 червня 2015 року.

В обґрунтування позову зазначено, що автомобіль марки TOYOTA модель LAND CRUISER 200, не може бути ні базою, ні об'єктом оподаткування відповідно до вимог підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України, оскільки зміни до зазначеної норми були внесені після 01.07.2014, тобто не підлягали застосуванню станом на 01.01.2015.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 є власником транспортного засобу марки TOYOTA модель LAND CRUISER 200, об'єм двигуна 4461 куб. см., рік випуску - 2012.

Рішенням Київської міської ради №58/923 від 28.01.2015 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629» внесені зміни до рішення Київської міської ради від 23.06.2011, а саме: встановлений в м. Києві новий податок на майно - транспортний податок, та затверджено положення про транспортний податок.

24 червня 2015 року ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпункту 267.6.2 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення - рішення № 36586-17, яким ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» у розмірі 25 000,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року, позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 36586-17 від 24 червня 2015 року.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13 червня 2017 року зазначені судові рішення залишив без змін.

У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції Верховним Судом України ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві, посилаючись на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267, підпункту 267.6.2 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України у подібних правовідносинах, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.

Прикладом неоднакового застосування зазначених вище норм матеріального права ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві вважає рішення Вищого адміністративного суду України від 28 вересня 2016 року у справі №826/18692/15 (К/9991/69982/12), в яких, на переконання заявника, суд касаційної інстанції ці норми права застосував по іншому і дійшов протилежних, але правильних за змістом правових висновків.

Так, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог, застосувавши при цьому норми підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267, підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, дійшов висновку, що рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті в 2015 році, не могли бути застосовані в цьому ж 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатись встановленим місцевою радою.

У рішенні від 28 вересня 2016 року, яке надано заявником на підтвердження неоднакового правозастосування, Вищий адміністративний суд України у подібних правовідносинах, застосувавши норми підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267, підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, дійшов протилежного висновку, а саме: транспортний податок, як обов'язковий місцевий податок, підлягає сплаті, виходячи з норм ст. 267 ПК, починаючи з січня 2015 року, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 ст. 12 ПК.

Колегія суддів касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі аналізу наведених рішень суду касаційної інстанції приходить до висновку, що цей суд неоднаково застосував одні й ті ж норми матеріального права у подібних правовідносинах.

30.10.2017 Верховним Судом України відкрито провадження у справі за заявою ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 червня 2017 року.

14.02.2018 заява про перегляд судового рішення передана на розгляд судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Юрченко В.П. в порядку пункту першого частини першої розділу 7 «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства у редакції Закону від 03.10.2017 № 2147.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, Верховний Суд виходить із такого.

Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.

Згідно із пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону №71-VIII, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом а перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Отже, встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

В даному випадку із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону №71-VIII набрали чинності з 01.01.2015. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Плановим відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.

Отже, рішення місцевих рад щодо транспортного податку, прийняті у 2015 році, могли встановлювати плановим лише 2016 рік.

Таким чином, з урахуванням норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті та опубліковані протягом 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою.

При цьому, факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Закону №71-VIII, а так само обов'язковість для місцевих рад впровадити транспортний податок, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України.

Тобто, Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків.

Вказане вбачається також з пунктом 4 Прикінцевих положень Закону №71-VIII, в якому органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Отже, Прикінцеві положення Закону №71-VIII рекомендували встановити місцевим радам транспортний податок на 2015 рік у 2015 році. Проте, така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.

Таким чином, навіть прийняті на рекомендацію Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, а тому рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

Враховуючи вищезазначене, для конкретної правової ситуації період прийняття рішення місцевою радою щодо запровадження транспортного податку - це 2015 рік, оскільки саме цього року місцеві ради набули повноважень і одночасно обов'язку встановити транспортний податок.

Разом з тим, плановим у цьому разі залишається виключно 2016 рік, оскільки за змістом підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України період прийняття рішення завжди передує плановому періоду. Тобто, в 2015 році місцеві ради могли встановити транспортний податок лише на 2016 рік, а не на 2015 рік.

Таким чином транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року.

Виходячи з вищезазначеного, підстави для справляння транспортного податку у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є приписи підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Зазначене підтверджується також і тією обставиною, що запроваджуючи змінений транспортний податок у 2016 році законодавець обмежив дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, передбачивши, що ця норма не поширюється на рішення місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2016 рік.

В такий спосіб Верховною Радою України змінено правове регулювання питання запровадження місцевих податків, і зокрема, транспортного податку. Відповідно, усі передбачені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України наслідки, в тому числі послідовність дій місцевих рад щодо прийняття та опублікування рішень про встановлення місцевих податків, не застосовуються.

Ураховуючи наведене, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається про відсутність у контролюючого органу правових підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у 2015 році, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому у задоволенні заяви ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві про перегляд судового рішення слід відмовити.

Керуючись пунктом першим частини першої розділу 7 «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

...........................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду