Історія справи

Ухвала КАС ВП від 03.05.2018 року у справі №816/4190/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 травня 2018 року

Київ

справа №816/4190/15

адміністративне провадження №К/9901/41458/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2016 року (суддя Сіренко О.І.) у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області про скасування рішень, вимоги, податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - Інспекція) про визнання протиправним та скасування рішення про анулювання ФОП ОСОБА_2 реєстрації платника єдиного податку, визнання протиправним та скасування вимоги №Ф від 06 липня 2015 року, визнання протиправним та скасування рішення №287 від 29 липня 2015 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень №0004311701, №0004291701, №0004301701 від 29 липня 2015 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2015 року позов задоволено.

При цьому, зазначена постанова ухвалена судом першої інстанції у відкритому судовому засіданні за участі представників сторін, її повний текст виготовлено 04 грудня 2015 року, а копію відповідачем отримано 09 грудня 2015 року.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Інспекція 10 грудня 2015 року подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просила його скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову, одночасно порушивши й питання звільнення від сплати судового збору.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2015 року заявлене відповідачем клопотання залишено без задоволення, а подану ним апеляційну скаргу - без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам частини 6 статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент постановлення ухвали; далі - КАС України), оскільки до апеляційної скарги не додано документ про сплату судового збору, а ухвалою цього ж суду від 19 січня 2016 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про відстрочення сплати судового збору та, на підставі пункту 1 частини 3 статті 108 КАС України, повернуто апеляційну скаргу у зв'язку із неусуненням особою, що її подала, у встановлений судом строк її недоліку.

17 червня 2016 року Інспекція повторно подала апеляційну скаргу, до якої також додала клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження (обґрунтоване неможливістю сплати судового збору при первісному поданні апеляційної скарги в зв'язку з відсутністю належного фінансування видатків, передбачених для цієї мети, й вжиття ним заходів, спрямованих на касаційне оскарження ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року) та відстрочення сплати судового збору (з огляду на відсутність такого фінансування й на момент повторного звернення).

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 05 липня 2016 року, з врахуванням приписів частин 3 та 4 статті 189 КАС України, залишив апеляційну скаргу без руху у зв'язку з її поданням поза межами строку апеляційного оскарження й визнанням судом підстав, вказаних у клопотанні про його поновлення, неповажними, а також недоданням до неї документа про сплату судового збору; запропоновано Інспекції навести інші (поважні) причини пропуску строку апеляційного оскарження (зокрема, за період з моменту отримання 25 травня 2016 року копії ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 квітня 2016 року про повернення касаційної скарги й до звернення 17 червня 2016 року з повторною апеляційною скаргою), а також надати докази сплати судового збору.

У встановлений судом строк відповідачем надіслано до суду клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження, у якому останній навів ті ж обставини (недостатність бюджетного фінансування, касаційне оскарження ухвали про повернення первісної апеляційної скарги), що вже вказувались в повторній апеляційній скарзі при її поданні та визнані судом неповажними причинами, а також платіжне доручення про сплату судового збору.

Втім, Харківський апеляційний адміністративний суд, прийшовши до висновку про неповажність наведених Інспекцією в клопотанні причин пропуску строку подання апеляційної скарги, а отже й неусунення встановленого судом недоліку останньої, ухвалою від 29 липня 2016 року повернув апеляційну скаргу відповідачу.

11 серпня 2016 року Інспекція втретє подала апеляційну скаргу (разом з клопотанням про поновлення строку апеляційного оскарження, мотивованим тими ж самими обставинами, що й при двох попередніх зверненнях до апеляційного суду), проте, ухвалами від 13 вересня 2016 року та від 16 вересня 2016 року Харківський апеляційний адміністративний суд відмовив в задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку звернення з апеляційною скаргою (визнавши наведені в ньому причини неповажними) та, у відповідності до положень частини 4 статті 189 КАС України, залишив останню без руху, а ухвалами від 01 листопада 2016 року та від 04 листопада 2016 року - відмовив як в задоволенні надісланого податковим органом на виконання ухвали суду від 16 вересня 2016 року клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження, так і у відкритті апеляційного провадження як такого (на підставі абзацу 2 частини 4 статті 189 КАС України).

При цьому, як зазначив апеляційний суд, у даному випадку зазначені відповідачем причини значного пропуску строку оскарження не виправдовують втручання у принцип остаточності рішення; пропуск процесуального строку не може виправдовуватись відсутністю кошторисного призначення для сплати суб'єктом владних повноважень судового збору; до того ж, податковий орган не надав доказів відсутності на його рахунках коштів та вчинення будь-яких дій, спрямованих на отримання достатнього для сплати судового збору фінансування з Державного бюджету України з моменту звернення до суду з апеляційною скаргою вперше.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду апеляційної інстанції від 04 листопада 2016 року, Інспекція звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права й залишення поза увагою наведених нею в клопотанні про поновлення пропущеного строку обставин його пропуску (відсутність коштів, передбачених для сплати судового збору, реалізація права на касаційне оскарження судових рішень), просило вказане рішення суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу до цього ж суду для продовження розгляду.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Позивач письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу суду не подав.

Справу згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду: головуючий суддя Пасічник С.С. (суддя-доповідач), судді: Васильєва І.А., Юрченко В.П.

Перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з наступного.

За змістом частини 2 статті 186 КАС України (в редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Частиною 4 статті 189 КАС України було визначено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Отже, у випадку пропуску строку апеляційного оскарження підставами для розгляду апеляційної скарги є лише наявність поважних причин (підтверджених належними доказами), тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.

Дотримання строків оскарження судового рішення є однією із гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.

З огляду на викладені вимоги закону та зважаючи, що, як вже зазначалось, втретє апеляційна скарга на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2015 року була подана поза межами законодавчо встановленого десятиденного строку її апеляційного оскарження, а вказані Інспекцією в клопотанні причини пропуску цього строку визнані судом апеляційної інстанції недостатніми для висновку про його пропуск з поважних причин, касаційний суд вважає, що відповідачу обґрунтовано відмовлено у відкритті апеляційного провадження на підставі абзацу 2 частини 4 статті 189 КАС України ухвалою судді Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2016 року.

Доводи ж касаційної скарги про те, що неможливість вчасної подачі апеляційної скарги була зумовлена відсутністю належного фінансування видатків, передбачених для сплати судового збору, не свідчать про наявність поважних підстав, що перешкоджали відповідачу своєчасно звернутися до суду апеляційної інстанції.

Так, пунктом 3 частини 1 статті 7 КАС України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом було віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкривала стаття 10 цього Кодексу й визначала, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників судового процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Стаття 49 КАС України передбачала обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, щодо сплати судового збору.

З метою виконання процесуального обов'язку дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії.

Це стосується і суб'єктів владних повноважень, які фінансуються з Державного бюджету України, зокрема, в частині видатків на оплату судового збору, а тому держава повинна створити належні фінансові можливості і заздалегідь передбачити відповідні кошти на вказані цілі у кошторисах установ.

Отже, відсутність відповідного бюджетного фінансування щодо видатків на оплату судового збору не можуть впливати на дотримання строку апеляційного оскарження судових рішень і, як наслідок, не є поважною підставою пропуску цього строку.

При цьому, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 39 справи "Устименко проти України", принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представити свою справу за таких умов, які не ставлять його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні повинна бути надана можливість знати про зауваження або докази, надані іншою стороною, включаючи апеляційну скаргу, та надати власні зауваження з цього приводу.

У пунктах 46, 47 цього ж Рішення ЄСПЛ вказує на те, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії". Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі "Пономарьов проти України").

Також, у пункті 74 Рішення у справі "Лелас проти Хорватії" і пункті 70 Рішення у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. Принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Не спростовують висновків суду апеляційної інстанції й обставини звернення Інспекції з первинною апеляційною скаргою (яку було залишено без руху та повернуто з підстав несплати судового збору) у строк, встановлений статтею 186 КАС України, оскільки невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не є поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження, адже не є такою, що не залежить від волі особи, яка її подає, і не надає такій особі права у будь-який необмежений після спливу строку апеляційного оскарження час реалізовувати право на оскарження судових рішень.

Не заслуговують на увагу й посилання відповідача як на поважну причину пропуску строку апеляційного оскарження на те, що його повторне звернення з апеляційною скаргою через значний проміжок часу після повернення первісної апеляційної скарги (майже п'ять місяців) було зумовлено поданням касаційної скарги на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року, оскільки звернення з касаційною скаргою на ухвалу суду апеляційної інстанції та апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції є двома окремими аспектами реалізації відповідачем права на судовий захист (зокрема, в контексті апеляційного та касаційного оскарження) й стосується двох різних судових рішень.

У касаційній скарзі відсутні й відомості про наявність інших обставин, які б давали підстави для поновлення строку апеляційного оскарження, а також свідчили б про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні судового рішення, а тому підстави для його скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення, а ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва ,

Судді Верховного Суду