Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 620/11514/24

адміністративне провадження № К/990/5756/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Кашпур О.В.,

суддів - Соколова В.М., Уханенка С.А.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №620/11514/24

за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2025 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Ключковича В.Ю., суддів Грибан І.О., Кузьмишиної О.М.,

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо проведення індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації (базового місяця) - липень 2015 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації (базового місяця) - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати індексації-різниці ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 12.12.2018 у відповідності до положень абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 з обов`язковим застосуванням буквального способу тлумачення указаних положень, закріпленого пунктами 105 - 109 постанови Верховного Суду від 23.03.2023 та ухвали від 30.03.2023 у справі №400/3826/21;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю за період з 01.03.2018 по 12.12.2018 з розрахунку 3858 гривень 15 копійок щомісячно, у відповідності до положень абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 з обов`язковим застосуванням буквального способу тлумачення указаних положень, закріпленого пунктами 105 - 109 постанови Верховного Суду від 23.03.2023 та ухвали від 30.03.2023 у справі №400/3826/21, шляхом встановлення розміру підвищення доходу у березні 2018 року (без урахування складових разового характеру) як різниці між сумою грошового забезпечення, виплаченого за березень 2018 року та сумою грошового забезпечення, виплаченого за лютий 2018 року.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

2. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2024 року позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з застосуванням січня 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця); зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця); визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 12.12.2018 із врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 12.12.2018 із врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням раніше виплачених сум. В решті позову відмовлено.

3. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, у якій, зокрема, посилалась на порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці. Відповідач указував на те, що судом першої інстанції позов був прийнятий з порушенням строку звернення до суду, без клопотання про поновлення такого строку.

4. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2025 року рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2024 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

5. Залишаючи адміністративний позов без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 звільнений зі служби у військовій частині НОМЕР_1 12 грудня 2018 року, однак з цим позовом він звернувся до суду лише у серпні 2024 року. Отже, суд уважав, що позивачем пропущено строк звернення до суду з такими позовними вимогами та не наведено поважних причин пропуску такого строку. При цьому, суд апеляційної інстанції посилався на приписи частини п`ятої статті 122 КАС України, яка встановлює місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, проходження, звільнення з публічної служби.

6. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, тому рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2024 року скасував, а позовні вимоги залишив без розгляду.

ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Не погоджуючись із постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2025 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

8. Обґрунтовуючи наявність підстав для касаційного оскарження, скаржник посилається на помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо пропуску ним строку звернення до суду. Касатор посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме не застосував до спірних правовідносин позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 та висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.04.2023 у справі №380/15245/22, відповідно до яких положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних із недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

9. Також касатор вказує на те, що незважаючи на сформовану Верховним Судом (з урахуванням правових позицій Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, викладеної у рішеннях від 09.02.1999 №1-рп/99, від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 05 квітня 2001 року № З-рп/2001) правову позицію при розгляді справ з подібними правовідносинами, зокрема, у постановах від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22, від 27.04.2023 у справі № 420/14777/22, від 27.04.2023 у справі № 300/4201/22, від 28.09.2023 у справі № 140/2168/23, від 18.10.2023 у справі № 380/14605/22, від 20.11.2023 у справі № 160/5468/23, від 07.10.2024 у справі № 500/7802/23, від 29.10.2024 у справі № 460/25695/23, від 31.10.2024 у справах № 440/9/24 і № 500/7140/23, що застосування нових змін в законодавстві, передбачених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року №2352-IX, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, не поширюються на події, які мали місце до 19 липня 2022 року, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач пропустив строк звернення до суду. Ураховуючи предмет, підстави та період спірних правовідносин, позивач звернувся до суду із цим позовом відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року №2352-IX, без обмеження будь-яким строком звернення до суду.

IV. Позиція інших учасників справи

10. Відповідач надав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги.

V. Рух справи в суді касаційної інстанції

11. Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів: Соколова В.М., Уханенка С.А., від 18 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2025 року.

12. Підставою відкриття касаційного провадження є посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

13. Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2025 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження на 10 квітня 2025 року.

VI. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

14. За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

15. Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

16. Відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року №2352-IX, далі - Закон №2352-IX) "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".

17. Законом України від 1 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу та другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні,- у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

18. Відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

19. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).

VІІ.ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

20. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

21. З огляду на викладені приписи статті 341 КАС України, Суд здійснює перегляд судового рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів касаційної скарги.

22. Перевіряючи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при вирішенні питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з вимогами про виплату йому індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 12 грудня 2018 року, Суд зазначає таке.

23. За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

24. Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

25. Положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

26. У постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.

27. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

28. Ураховуючи наведене, предмет і підстави позову, Верховний Суд уважає обґрунтованими доводи касатора про те, що спір у цій справі стосується порушення законодавства про оплату праці, а тому при обрахунку строку звернення до суду у цій справі належить застосовувати приписи статті 233 КЗпП України.

29. Отже, вирішуючи питання дотримання позивачем строку звернення до суду із цим позовом, суд апеляційної інстанції помилково посилався на частину п`яту статті 122 КАС України, яка встановлює місячний строк звернення до суду щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, оскільки на спірні правовідносини розповсюджуються приписи частини другої статті 233 КЗпП України.

30. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на висновки, які викладені у постановах Верховного Суду, зазначає про те, що він не пропустив строк звернення до суду з цим позовом, оскільки спірні правовідносини виникли до 19 липня 2022 року, а тому до спірних правовідносин застосуванню підлягає частина друга статті 233 КЗпП України в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду з позовом про стягнення належної працівнику заробітної плати не обмежується будь-яким строком.

31. Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.

32. Верховний Суд 06.04.2023 ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: «До 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».

33. Отже, у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

34. У постановах Верховного Суду, на які посилається позивач у касаційній скарзі, міститься аналогічна правова позиція щодо поширення статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

35. Крім цього, у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду також сформувала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період по 19 липня 2022 року зазначила, що застосуванню підлягає норма частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

36. Верховний Суд уважає цей висновок застосовним й до спірних правовідносин.

37. Також питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати вирішувалося Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного (далі - Судова палата) у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23.

38. У вказаній справі Судова палата дійшла таких висновків: якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин").

39. З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

40. Зважаючи на наведене, Судова палата відступила, зокрема, від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду: від 29 січня 2025 року у справі №500/6880/23 та від 28 серпня 2024 року у справі №580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19 липня 2022 року, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року).

41. Предметом спору у цій справі є нарахування та виплата ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 12 грудня 2018 року. У вказаний період приписи статті 233 КЗпП України діяли у редакції до внесення змін Законом №2352-IX, та визначали право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.

42. Тобто, цей позов позивачем подано з дотриманням установленого законом строку звернення до суду.

43. Отже, доводи касаційної скарги позивача, які були підставою відкриття касаційного провадження, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду та спростовують висновки суду апеляційної інстанції.

44. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

45. Частиною четвертою статті 353 КАС України встановлено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

46. З урахуванням викладеного Верховний Суд уважає за необхідне скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2025 року і направити справу до цього ж суду для продовження розгляду.

Керуючись статтями 341 345 349 353 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2025 року скасувати, а справу №620/11514/24 направити до Шостого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Кашпур

Судді: В.М. Соколов

С.А. Уханенко