Історія справи

Постанова КАС ВП від 10.02.2026 року у справі №160/4030/24

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 160/4030/24

адміністративне провадження № К/990/28906/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого (судді-доповідача) Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув як суд касаційної інстанції у порядку письмового провадження справу №160/4030/24 за позовом Комунального підприємства «Верхньодніпровське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Дніпропетровської обласної ради до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Комунального підприємства «Верхньодніпровське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Дніпропетровської обласної ради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.06.2024 (головуючий суддя Конєва С.О.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26.06.2025 (головуючий суддя Божко Л.А., судді: Шлай А.В., Дурасової Ю.В.)

УСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Верхньодніпровське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Дніпропетровської обласної ради звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, з урахуванням уточненого позову, про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 03.11.2023 №0315152410.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.06.2024, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26.06.2025, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Комунальне підприємство "Верхньодніпровське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11.08.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача на рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі №160/4030/24.

Ухвалою суду від 09.01.2026 розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 10.01.2026.

Суд касаційної інстанції у справі, що розглядається, з`ясував наступне.

КП «Верхньодніпровське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Дніпропетровської обласної ради звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області та, з урахуванням уточненого позову від 04.03.2024, позивач просив визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.11.2023 №0315152410, прийняте відповідачем, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податків та зборів, пені з ПДФО (військового збору) у загальній сумі 414812,19грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області відкрито провадження у справі про банкрутство позивача, якою було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Також, у період дії карантину та по день його завершення, штрафні санкції не застосовуються у відповідності до вимог п.52-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України. Крім того, відповідно до абзаців 2, 3 підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідних положень» ПК України, установлено особливості для справляння податків і зборів у період дії воєнного стану в Україні. При цьому, ТПП засвідчила, що військова агресія рф проти України та введення воєнного стану в Україні є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), тому, на переконання позивача, вина позивача у вчиненні порушення через обставини непереборної сили, відсутня. З урахуванням викладеного, позивач вважає, що оспорюване податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій та пені до позивача за порушення строків сплати узгоджених грошових зобов`язань з військового збору та ПДФО до бюджету підлягає скасуванню.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що хоч позивач і мав можливість своєчасно виконати обов`язок зі сплати податкового зобов`язання (сплати військового збору), але таку сплату здійснював вибірково та не в повному обсязі. Суд указав, що за своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов`язаннями, похідними від основного зобов`язання, а тому оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), які виникли після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення. Поряд з цим, позивач у відповідний період був звільнений від фінансової відповідальності за несвоєчасну сплату (перерахування) військового збору до бюджету, що підтверджується змістом розрахунку штрафних санкцій та спростовує аргументи позивача про нарахування позивачеві штрафу та пені у період дії мораторію, встановленого пунктом 52-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, у період з березня 2020 року по травень 2022 року штрафні санкції та пеня позивачеві не нараховувались. Водночас, оскільки податкове правопорушення щодо несвоєчасної сплати податкових зобов`язань зі сплати військового збору до бюджету є триваючим правопорушенням, а саме: з 27.05.2022 по 30.06.2023, то до спірних правовідносин, не може бути застосовано п. 52-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України з урахуванням вимог абз. 17 п.п. 69.2 п. 69 підпункту 10 розділу ХХ ПК України.

Позивач з висновками судів не погодився, звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26.06.2025 у справі №160/4030/24, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач указує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а саме, постанови Верховного Суду від 04.05.2022 у справі №420/9124/20, де суд посилається на висновки ВП ВС, викладені у постанові від 16.09.2020 у справі №826/3106/18. Позивач зауважує, що відповідач у акті перевірки та у спірних рішеннях не зазначив, які штрафні санкції нараховані у період мораторію, які після. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову звернув увагу лише на те, що дата акту та дата винесення спірних рішень після введення мораторію і з цих підстав відмовив у задоволенні позову. Як відзначає позивач, через поверхневе відношення до розгляду справи, суд апеляційної інстанції помилився який саме мораторій апелянт мав на увазі. Суд апеляційної інстанції переглянув справу з урахуванням норм права «ковідного мораторію» і залишив поза увагою застосування мораторію у справі про банкрутство. Окремо позивач наголошує, що права Головного управління ДПС у Дніпропетровській області не будуть порушені, оскільки заборгованість щодо сплати військового збору позивачем не заперечується та має бути розглянута у вигляді грошових вимог у справі про банкрутство позивача, та зайняти місце в черговості задоволення вимог кредиторів.

Відповідач правом заперечити проти доводів касаційної скарги не скористався, що не перешкоджає розгляду справи.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Судами встановлено, що Комунальне підприємство «Верхньодніпровське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Дніпропетровської обласної ради 01.11.1989 зареєстроване як юридична особа за адресою: Дніпропетровська область, Верхньодніпровський район, місто Верхньодніпровськ, вулиця Котляревського, будинок 4. Основним видом діяльності підприємства є забір, очищення та постачання води (основний), з 22.11.1994 - перебуває на обліку у Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області як платник податків і зборів (обов`язкових платежів) до бюджету, що підтверджується інформацією, яка міститься у Витязі з ЄДРПОУ станом на 24.11.2023, копії Виписки з ЄДРПОУ від 16.01.2024 та копії Статуту позивача, наявних у справі (а.с.8-19,99-111,114-123 том 1).

У період з 25.09.2023 по 06.10.2023 на підставі підпункту 19-1.1 ст.19-1, п. 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.7 ст.78, п.82.2 ст.82, п.п.69.2 п.69 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, наказу від 05.05.2023р. №2306-п, у зв`язку із отриманням інформації про внесення до ЄДР запису про порушення провадження у справі про банкрутство позивача, посадовими особами контролюючого органу була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача за період з 01.01.2017 по 22.09.2023 за результатами якої був складений акт №3553/04-36-07-13-05/02128201 від 20.10.2023 (а.с.25-59, 134-203 том 1).

За висновками Акту перевірки встановлено ряд порушень позивачем вимог податкового законодавства, а саме:

п.п.1.4, 1.6 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, що призвело до несвоєчасної сплати узгодженого грошового зобов`язання з військового збору у розмірі 1 209 099,60 грн. за період з 01.01.2017 по 30.06.2023, що підтверджується змістом копії Акту, наявного у справі (а.с.58, 202 том 1).

На підставі Акту перевірки, посадовою особою контролюючого органу 03.11.2023 прийнято податкове повідомлення-рішення, форми «Д» №0315152410. За несвоєчасне перерахування позивачем до бюджету військового збору за період з 01.01.2017 по 30.06.2023 на загальну суму 1 209 099,60 грн. відповідно до підпункту 125-1.2 статті 125, пункту 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податків та зборів, пені з ПДФО (військового збору) у загальній сумі 414 812,19 грн., у тому числі, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 197906,32 грн., пені відповідно до п.п.129.1.1, 129.1.3 п.129.1 ст.129 ПК України - 216905,87 грн., що підтверджується копією податкового повідомлення-рішення та розрахунком до нього (а.с.59-67, 204-218 том 1)

Факт несвоєчасного перерахування позивачем до бюджету військового збору за період з 01.01.2017 по 30.06.2023 в сумі 1 209 099,60 грн. позивачем не оспорюється.

Відповідно, за умови встановлених фактів несвоєчасного перерахування до бюджету військового збору у період з 01.01.2017 по 30.06.2023, які позивачем не спростовані, і не оспорюються, за таке порушення позивач підлягає притягненню, зокрема, до фінансової відповідальності, встановленої чинним податковим законодавством.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2022 відкрито провадження у справі про банкрутство позивача, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Після 19 січня 2013 року правовий режим мораторію на задоволення вимог кредиторів регулювався статтею 19 Закону України№ 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції Закону № 4212-VI).

Згідно з положеннями частин першої, другої цієї статті мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Абзацами третім, четвертим частини третьої статті 19 Закону № 2343-ХІІ (у редакції Закону № 4212-VI) встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.

Окремо в частині п`ятій цієї статті застережено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється, зокрема, на вимоги поточних кредиторів.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 16.09.2020 у справі №826/3106/18, аналіз норм статті 1 і 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року свідчить про те, що встановлена наведеними нормами заборона щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій стосується грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), на які поширюється мораторій (термін виконання яких настав до дня введення мораторію, співпадає з днем порушення судом справи про банкрутство боржника).

При цьому мораторій вводиться господарським судом одночасно з порушенням справи про банкрутство, і стосується тих вимог, які мали місце на дату прийняття відповідного рішення судом.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що правове регулювання застосування до боржника, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом, штрафних (фінансових) санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) під час мораторію на задоволення вимог кредиторів з набранням чинності Законом № 4212-VI не змінилося.

Передбачена частиною четвертою статті 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, заборона щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів) не може застосовуватися безстроково, оскільки це буде суперечити самому визначенню поняття мораторій на задоволення вимог кредиторів, наведеному у статті 1 цього Закону.

Доцільність такого застосування статті 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, полягає в тому, що саме поняття мораторію на задоволення вимог кредиторів, наведене в загальній частині Закону № 2343-ХІІ (статті 1 цього Закону), становить правову основу для застосування всіх інших норм цього Закону.

У зв`язку із зазначеним при застосуванні статті 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, обов`язковому врахуванню підлягає і стаття 1 цього Закону.

За такого правового регулювання спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що заборона застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов`язання (зобов`язання, які виникли після цієї дати) боржника. Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов`язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов`язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 07.05.2012 у справі №21-289а11 дія мораторію розповсюджується лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів, тоді як за зобов`язаннями поточних кредиторів нараховуються штрафні санкції та пеня за загальними правилами. Що стосується зобов`язань поточних кредиторів, то за цими зобов`язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів). За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов`язаннями, які забезпечують належне виконання основного зобов`язання, і є похідними від основного зобов`язання. З огляду на наведене, оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), які виникли після введення мораторію, а отже, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Колегія суддів зазначає, що з прийняттям Кодексу України з процедур банкрутства правові підходи Верховного Суду щодо розповсюдження дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не змінилися.

Відповідно до статті 1 КУзПБ конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до частини першої статті 41 КУзПБ мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Частиною другою цієї статті встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу державної виконавчої служби, приватному виконавцю, у якого перебуває виконавче провадження на виконанні.

Згідно з частиною третьою статті 41 КУзПБ протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.

Верховний Суд у постанові від 16.04.2024 у cправі № 926/869-б/23 аналізуючи положення статті 1 та частини першої статті 45 КУзПБ вказав про те, що зазначені норми пов`язують статус конкурсних грошових вимог виключно з моментом виникнення відповідного зобов`язання боржника. Тобто, при визначенні статусу кредиторських вимог у справі про банкрутство має враховуватися насамперед момент виникнення вимоги, а не строк її виконання, тому вимоги кредиторів, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, є конкурсними незалежно від строку виконання грошових зобов`язань боржника.

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що у розрахунку, який є додатком до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення зазначено періоди, за які нараховано штрафні санкції, а саме дата початку нарахування штрафної санкції та дата закінчення нарахування штрафної санкції.

Однак, в межах цієї справи не встановлено, чи є податкові зобов`язання (що виникли до 16 червня 2022 року) грошовими вимогами, які визнані Господарським судом Дніпропетровської області в межах справи про банкрутство №904/645/22, на які не нараховується неустойка (штраф, пеня) відповідно до вимог КУзПБ.

При цьому, відповідач мав право нараховувати штрафні санкції за порушення зобов`язань строк оплати яких настав після 16 червня 2022 року, тобто після запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів позивача.

Судом апеляційної інстанції не з`ясовано та не надано оцінку періодам, за які до позивача можуть/не можуть бути застосовані фінансові санкції. У справі, що розглядається не надано оцінку правомірності/протиправності податкового повідомлення-рішення в контексті застосування штрафу на зобов`язання, які виникли до введення мораторію, і, можливо, є вимогами конкурсного кредитора в межах справи про банкрутство.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що у даній справі має місце неповне дослідження обставин, що мають значення для правильного вирішення спору в цілому, саме судом апеляційної інстанції не враховано всіх зазначених позивачем обставин, якими він під час судового процесу обґрунтовував протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Так, обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

У свою чергу, суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати нові обставини справи й надавати їм оцінку з огляду на визначені процесуальним законом межі повноважень суду касаційної інстанції під час касаційного перегляду справ.

Враховуючи викладене, для з`ясування обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення, судове рішення підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Керуючись статтями 345 349 353 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства «Верхньодніпровське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Дніпропетровської обласної ради задовольнити частково.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26.06.2025 у справі №160/4030/24 скасувати. Справу №160/4030/24 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

.....................

....................

.....................

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду