Історія справи

Ухвала КАС ВП від 09.12.2020 року у справі №807/2403/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа №807/2403/15

адміністративне провадження №К/9901/22307/18, №К/9901/22312/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н. А.,

суддів - Мацедонської В. Е.,

Шевцової Н. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційні скарги ОСОБА_1 та Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 6 червня 2016 року (головуючий суддя - Шешеня О. М. ) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року (головуючий суддя - Довга О. І., судді - Ліщинський А. М., Запотічний І. І.) у справі

за позовом ОСОБА_1

до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, Головного управління Національної поліції у Закарпатській області, Рахівського РВ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, третя особа без самостійних вимог: Тячівський РВ Головного управління Національної поліції у Закарпатській області

про визнання незаконним та скасування наказу №253 о/с від 06.11.2015 року, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,

встановив:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

07.12.2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області (відповідач 1), Головного управління Національної поліції у Закарпатській області (відповідач 2), Рахівського РВ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області (відповідач 3), третя особа без самостійних вимог: Тячівський РВ Головного управління Національної поліції у Закарпатській області (третя особа) в якому просив визнати нечинним та скасувати наказ №253 о/с від 06.11.2015 року в частині звільнення позивача з посади заступника начальника районного відділу - начальника міліції громадської безпеки Рахівського районного відділу УМВС України в Закарпатській області на підставі п. 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України; зобов'язати відповідача 1 та відповідача 2 поновити позивача на службі і видати наказ про прийняття на службу до Тячівського районного відділу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на попередню посаду або рівнозначну тій, яку позивач обіймав проходячи службу в міліції в межах Головного управління Національної поліції в Закарпатській області; виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу та зобов'язати відповідача 1 виплатити 50000,00 грн. компенсації за завдану моральну шкоду.

На обґрунтування позовних вимог указує, що 12.11.2015 року без будь-яких пояснень йому повідомили, що наказом начальника відповідача 1 за №253о/с від
06.11.2015 року його було звільнено з посади заступника начальника районного відділу - начальника міліції громадської безпеки відповідача 3 за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Вказує, що особисто він не відмовлявся від служби в поліції, жодних рапортів або заяв з цього приводу не писав, навпаки керівництво запевнило про автоматичне переведення до служби в поліції з подальшим проходженням атестування. Відтак, відповідачем 1 жодного аргументування по якій причині одних працівників міліції перевели (прийняли) на службу в поліцію, а його згідно наказу за №253о/с від 06.11.2015 року звільнено у зв'язку із скороченням штатів. Крім цього перевівши позивача 25.09.2015 року на посаду заступника начальника районного відділу - начальника міліції громадської безпеки відповідача 3 позивача про майбутнє скорочення не повідомляли. Разом з тим, позивач наголошував, що призначаючи його 25.09.2015 року наказом відповідача 1 за №200 о/с на посаду заступника начальника відповідача 3 в доповідній записці начальнику відповідача 1 від 23.09.2015 року зазначено, що за період служби в органах внутрішніх справ він зарекомендував себе з позитивної сторони. Також вказував, що в наказі за №253о/с від 06.11.2015 року про звільнення позивача не зазначено, що відповідач 1 не має можливості подальшого використання його на службі. Відтак, позивач зазначав, що відповідачем 1 не доведено факт законності його звільнення з органів внутрішніх справ в зв'язку із скороченням штатів, не аргументовано неможливість прийняття його на службу до відповідача 2, а також не вказано якими критеріями керувався відповідач 1 звільняючи одних працівників, а інших залишаючи для служби в поліції. Також, позивач наголошував, що у зв'язку із його незаконним звільненням йому було завдано моральну шкоду, яку він оцінює в розмірі 50000,00 грн., оскільки внаслідок протиправних дій відповідача 1 останній зазнав сильних душевних переживань та погіршився його фінансовий стан.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.06.2016 року, яка була залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року, адміністративний позов було задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області №253 о/с від 06.11.2015 року.

Зобов'язано Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області поновити ОСОБА_1 на займаній на час звільнення посаді заступника начальника районного відділу - начальника міліції громадської безпеки Рахівського районного відділу УМВС України в Закарпатській області або на рівнозначній посаді з 06.11.2015 року.

Зобов'язано Рахівський РВ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області (м. Рахів, вул. Шевченка, 3, код ЄДРПОУ 08672348) виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 06.11.2015 року по
06.06.2016 року в сумі 7890,46 (сім тисяч вісімсот дев'яносто гривень сорок шість копійок) грн. з відрахуванням податків та зборів.

Постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на займаній на час звільнення посаді заступника начальника районного відділу - начальника міліції громадської безпеки Рахівського районного відділу УМВС України в Закарпатській області або на рівнозначній посаді та стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати за один місяць в розмірі 6578,20 (шість тисяч п'ятсот сімдесят вісім гривень двадцять копійок) звернута до негайного виконання.

В решті позовних вимог було відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди виходили з того, що при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, відповідач 1 зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.

Однак, відповідач 1, при прийнятті наказу від 06.11.2015 року № 253 о/с, яким було звільнено позивача із займаної посади, не тільки жодним чином не обґрунтував відсутність можливості подальшого його перебування на службі, але й не перевірив можливість реалізації його права на прийняття на службу до поліції.

Також, суди вказали, що відповідачем 1 не було дотримано вимоги ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України, а саме: після переведення позивача з 28.09.2015 року на посаду заступника начальника районного відділу - начальника міліції громадської безпеки відповідача 3 його було звільнено із займаної посади 06.11.2016 року, тобто з порушенням двохмісячного терміну. Разом з тим, суди зазначили, що вимогу позивача щодо зобов'язання Головного управління Національної поліції в Закарпатській області поновити його на раніше займаній або на рівнозначній посаді потрібно відхилити, оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідачем 2 не вчинялися жодні дії чи бездіяльність щодо позивача, останній не перебував у трудових відносинах з відповідачем 2. Також, позивачем не було надано до суду належних та допустимих доказів, щодо підтвердження наявності моральної шкоди та обґрунтованості визначення розміру такої шкоди в сумі 50000,00 грн., не доведено в чому проявились наслідки такої шкоди, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача, а отже у такому разі відсутні передбачені законом підстави для стягнення компенсації за моральну шкоду. При цьому, розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу судами було розраховано згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України від
08.02.1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати".

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

04 січня 2017 року Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 6 червня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року, в якій просив їх скасувати та постановити нове рішення, яким в позовних вимогах відмовити ( №К/9901/22307/18).

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що судами попередніх інстанцій безпідставно застосовано норми трудового законодавства, оскільки порядок дій відповідача, під час здійснення реорганізації, передбачений нормами спеціального законодавства. Тому, приписами даної статті передбачено лише необхідність попередження поліцейського про можливість скорочення та врахування керівником досвіду роботи і ставлення до виконання службових обов'язків при призначенні на інші вакантні посади. Відтак, наказ №253 о/с від
06.11.2015 року про звільнення позивача є законним та таким, що прийнятий у відповідності до вимог чинного законодавства України. Вказував, що у зв'язку із скороченням усіх посад в УМВС України в Закарпатській області, поновити позивача на попередній посаді в органах міліції не уявляється можливим.

10 січня 2017 року позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 6 червня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року, в якій просив їх скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги в частині зобов'язання видати наказ про призначення ОСОБА_1 на посаду поліцейського до ГУ Національної поліції в Закарпатській області, а також щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 50000 грн задовольнити. Просив змінити рішення судів попередніх інстанцій, і постановити рішення яким визнати незаконним та скасувати наказ начальника УМВС України в Закарпатській області №253 о/с від 06.11.2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника районного відділу - начальника міліції громадської безпеки Рахівського районного відділу УМВС України в Закарпатській області на підставі п.64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України. ( №К/9901/22312/18).

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що судами було скасовано весь наказ №253 о/с від 06.11.2015 року, тим самим порушено права інших осіб, зазначених у вказаному наказі. Скаржник вказав, що фактично мова йде не про ліквідацію відповідача 1, а тільки про перетворення одного органу в інший, зміни назви з "міліції" на "поліцію", назві посад, організації роботи та системи МВС України, так як деякі райвідділи області об'єднані в один підрозділ управління. Отже, оскільки відповідача 2 створено на базі відповідача 1, він входить в систему МВС України, має право на використання печаток, штампів, емблем та логотипів міліції, форменого одягу, а працівник поліції, виконує по суті одні і ті ж самі функції, що і міліція, відповідач 2 являється правонаступником відповідача 1, а тому повинен вирішувати питання про прийняття позивача на службу до поліції Також, позивач наголошував, що у зв'язку із його незаконним звільненням йому було завдано моральну шкоду, яку він оцінює в розмірі 50000,00 грн., оскільки внаслідок протиправних дій відповідача 1 останній зазнав сильних душевних переживань та погіршився його фінансовий стан.

Сторонами на було заявлено клопотань щодо їх участі у розгляді справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2020 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

позивача 20.10.1998 року було прийнято на службу в органи внутрішніх справ (а. с. 13). Як було встановлено в судовому засіданні з серпня 2013 року по грудень 2014 року позивач керував навчальним центром підготовки працівників ОВС відповідача 1, а після реорганізації працював заступником начальника міського відділу - начальником міліції громадської безпеки Мукачівського міського відділу (з обслуговування міста Мукачева та Мукачівського району) відповідача 1.

У відповідності до доповідної записки від 23.09.2015 року зазначено, що за результатами вивчення питання щодо переміщення по службі у порядку ротації, беручи до уваги професійні знання, ділові моральні якості позивача та з метою забезпечення належного контролю за процесами управлінської діяльності в підрозділах міліції громадської безпеки відповідача 3 було запропоновано призначити позивача на посаду заступника начальника районного відділу - начальника міліції громадської безпеки відповідача 3 (а. с. 15).

Також, відповідно до службової характеристики від 12.11.2015 року зазначено, що позивач за час служби в органах внутрішніх справ характеризується позитивно, зарекомендував себе грамотним, ініціативним, дисциплінованим керівником, при вирішенні службових питань проявляв наполегливість та професіоналізм, сумлінно ставився до виконання службових обов'язків, вимогливий до себе та підлеглих, на належному рівні здійснював службову та фінансово-господарську діяльність, за характером спокійний, вимоги службової дисципліни розумів правильно, дотримувався їх, добре володіє вогнепальною зброєю та прийомами самозахисту, неодноразово заохочувався керівництвом ДДСО про МВС України, відповідачем 1 та УДСО при УМВС (а. с. 16).

Як вбачається з матеріалів справи, за період проходження служби в органах внутрішніх справ позивач заохочувався 45-ть разів (а. с. 13,19-22).

Так, 25.09.2015 року наказом відповідача 1 № 200 о/с "По особовому складу" позивача було призначено на посаду заступника начальника районного відділу - начальником міліції громадської безпеки відповідача 3 (а. с. 14).

Разом з тим, наказом відповідача 1 "По особовому складу" від 06.11.2015 року № 253 о/с, згідно із пунктами 10 та 11 розділу 11 Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, позивача було звільнено з
06.11.2015 року у запас Збройних Сил за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) з посади заступника начальника районного відділу - начальника міліції громадської безпеки відповідача 3 (а. с. 12). Зі змістом наказу від 06.11.2015 року № 253 о/с позивач був ознайомлений 12.11.2015 року, про що свідчить його підпис на даному наказі (а. с. 12).

Згідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач 1 з 06.11.2015 року перебуває в стані припинення, однак, відсутній запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Згідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року №730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів внутрішніх справ" було ліквідовано, як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України, в тому числі відповідача 1.

У відповідності до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 року №1388 "Про організаційно-штатні питання" було визначено такими, що втратили чинність штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України згідно з переліком змін у штатах МВС, що додається (а. с. 43).

В Законі України "Про Національну поліцію" визначено, що Законі України "Про Національну поліцію" визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Так, відповідно до пункту 1 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що він набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім, пунктів 1,2,3,7-13,15,17-18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію", які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Закон України "Про Національну поліцію" було опубліковано 06.08.2015 року в газеті "Голос України".

Зокрема, п. 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що з дня опублікування Закону України "Про Національну поліцію" всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Так, згідно до п. 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Пунктом 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Відповідно до пункту 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним Закону України "Про Національну поліцію", упродовж трьох місяців з дня опублікування Закону України "Про Національну поліцію" можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

У відповідності до ст. 18 Закону України "Про міліцію" порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 10 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ визначено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Відповідно до ч.1 ст. 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Так, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

У відповідності до ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

У відповідності до абз. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Пункт 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110: днем звільнення вважається останній день роботи.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення".

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Колегія суддів вказує, що відповідно до наведених приписів законодавства, працівник міліції, посада якого скорочена, може бути прийнятий на службу до поліції, за умови його відповідності вимогам до поліцейських, одним із двох способів: шляхом видання наказу про призначення за його згодою або шляхом проходження конкурсу.

У першому випадку формою волевиявлення особи є надання згоди на призначення на посаду. При цьому, наданню згоди повинна передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, тобто ініціатива керівництва. Згода особи є відповіддю на цю ініціативу, а наслідком згоди є призначення особи на посаду відповідно до узгодженої пропозиції. Отже, особа, попереджена про звільнення за скороченням штатів, у цьому випадку не має можливості виявити ініціативу і своє волевиявлення здійснює шляхом згоди на ініціативу керівництва.

Така ініціатива є обов'язковою, оскільки без неї не може бути виявлено наявність чи відсутність можливості подальшого використання особи на службі відповідно до пп. "г" п.64 Положення №114.

У другому випадку необхідна ініціатива особи щодо участі в конкурсі. Спосіб виявлення такої ініціативи визначається порядком проведення конкурсу та може мати форму письмової заяви (рапорту).

З наведеного випливає, що лише якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття певних посад і не подала заяви (рапорту) про участь в конкурсі на зайняття певної посади, виникають підстави для застосування п.10 розділу 11 Закону України "Про Національну поліцію" щодо звільнення особи за скороченням штатів.

Слід зауважити, що Верховний Суд України в постанові від 28 жовтня 2014 року у справі №21-484а14 сформулював правову позицію, за якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

З огляду на приписи ч.2 ст.77 КАС України, Суд вважає, що під час розгляду цієї справи відповідачами не надано жодних належних доказів, які б підтверджували пропонування позивачу посади в органах Національної поліції і його відмови від цих посад.

Отже, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про незаконність звільнення позивача з посади заступника начальника районного відділу - начальника міліції громадської безпеки Рахівського РВ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області.

Разом з тим, Суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо неправомірності скасування наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області № 253 о/с від 06.11.2015 в цілому, оскільки судами було досліджено лише Витяг з цього наказу, що стосується позивача.

Також, задовольняючи позовні вимоги в частині поновлення позивача на службі суд помилково визначив дату поновлення з 06.11.2015, оскільки день звільнення позивача (06.11.2015) вважається останнім днем роботи. Отже, позивач підлягає поновленню на роботі з 07.11.2015.

Суд підтримує висновки судів попередніх інстанцій про те, що вимоги скаржника (позивача) щодо зобов'язання Головного управління Національної поліції в Закарпатській області поновити його на раніше займаній або на рівнозначній посаді та видати наказ з цього приводу, є необґрунтованими, оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідачем 2 не вчинялися жодні дії чи бездіяльність щодо позивача, останній не перебував у трудових відносинах з відповідачем 2, а також, відсутні будь-які нормативно-правові акти якими було б визначено, що відповідач 2 є правонаступником відповідача 1.

Також, колегія суддів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не було надано до суду належних та допустимих доказів в підтвердження наявності моральної шкоди та обґрунтованості визначення розміру такої шкоди в сумі 50000 грн, не доведено в чому проявились наслідки такої шкоди, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача, а отже у такому разі відсутні передбачені законом підстави для стягнення компенсації за моральну шкоду.

У відповідності до п.3 ч.1 ст.349 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Статтею 351 КАС України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Враховуючи те, що у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а рішення судів попередніх інстанцій є помилковими лише в частині визначення дати, з якої позивача поновлено на службі, та скасування наказу № 253 о/с від 06.11.2015 в цілому, то відповідно до ч.4 ст.351 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення та змінити оскаржувані судові рішення в резолютивній частині.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області та ОСОБА_1 задовольнити частково.

Змінити постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 6 червня 2016 року шляхом зазначення в резолютивній частині дати поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника районного відділу - начальника міліції громадської безпеки Рахівського РВ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області з 07 листопада 2015 року, а також ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року в цій частині.

Змінити абзац 2 постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 6 червня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року, виклавши його в наступній редакції "Визнати незаконним та скасувати наказ начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області №253 о/с від 06.11.2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника районного відділу - начальника міліції громадської безпеки Рахівського РВ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області".

В іншій частині постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 6 червня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіН. А. Данилевич В. Е. Мацедонська Н. В. Шевцова