Історія справи

Ухвала КАС ВП від 30.06.2019 року у справі №814/850/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 грудня 2019 року

Київ

справа №814/850/17

адміністративне провадження №К/9901/17204/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Блажівської Н. Є.,

суддів: Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2018 року (суддя Біоносенко В. В. )

та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року (головуючий суддя Коваль М. П., судді: Димерлій О. О., Шляхтицький О. І.)

у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції в Інгульському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області, Головного управління ДФС у Миколаївській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимог про сплату боргу (недоїмки), рішень про застосування штрафних санкцій, рішення про опис майна у податкову заставу

ВСТАНОВИВ:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

У 2017 році фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - позивач, ФОП ОСОБА_1) звернулась до суду із позовом до Державної податкової інспекції в Інгульському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі також - відповідач-1), Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі також - відповідач-2), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просила: - визнати протиправною та скасувати вимогу ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївський області від 7 листопада 2016 року №Ф-0002471304 про сплату боргу (недоїмки) на суму 160023,37 грн. ; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївський області від 7 листопада 2016 року №0002481304 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем "податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичним особами за результатами річного декларування" на суму 72042,80 грн. та 18010,70 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); - визнати протиправним та скасувати рішення ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївський області від 7 листопада 2016 року №0002491304 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 18381,62 грн. ; - визнати протиправним та скасувати вимогу ГУ ДФС у Миколаївській області від 13 січня 2017 року №Ф-0000091304 про сплату боргу (недоїмки) на суму 160023,37
грн. ; - визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДФС у Миколаївській області від 13 січня 2017 року №0000081304 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 18381,62 грн. ; - визнати протиправним та скасувати вимогу ГУ ДФС у Миколаївській області від 12 квітня 2017 року №Ф-0006371305 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 160023,37 грн. ; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Миколаївській області від 12 квітня 2017 року №0006381305 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 18381,62 грн. ; - визнати протиправним та скасувати податкову вимогу ГУ ДФС у Миколаївській області №5906-17 про сплату податкового боргу на суму 114376,99

грн. ; - визнати протиправним та скасувати рішення №394/14-29-17-05-03 про опис майна у податкову заставу.

Обґрунтовуючи позовну заяву, вказувала, що контролюючим органом прийнято рішення, які не відповідають вимогам чинного законодавства України, оскільки жодним законодавчим актом не заборонено фізичній особі-підприємцю використовувати для господарської діяльності залучені від інших осіб кошти, а тому нею правильно включено до складу витрат за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року суму в розмірі 461162,44 грн. за придбання паливно-мастильних матеріалів (дизельне пальне) на АЗС як за власні так і за позичені кошти, що підтверджується наданими до перевірки фіскальними розрахунковими документами.

Щодо висновків контролюючого органу про завищення витрат у сумі 16080,00 грн. в результаті оплати за отримання послуг фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 (далі також - ФОП ОСОБА_2), вказувала на наявність у звітах 1-ДФ помилок (технічних описок), а саме за 1 квартал 2015 року (замість 5870,00 грн. вказано 7070,00
грн. ) та за 2 квартал 2015 року (замість 19200,00 грн. вказано 1920,00 грн. ).

Водночас зазначила, що відповідачем безпідставно не враховано первинні документи, які підтверджували здійснення витрат за отримані послуги фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 у 2015 році на суму 74110,00 грн. (акти виконаних робіт та чеки), а лише використано відомості з Центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДФС України про суми виплачених доходів за формою №1-ДФ за 2015 рік щодо виплати доходів ФОП ОСОБА_2 в сумі 58030,00 грн.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області від 7 листопада 2016 року №0002481304 в частині визначення податкового зобов'язання на суму 2412,00 грн. та штрафних санкцій на суму 603,00 грн. Визнано протиправним та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12 квітня 2017 року №Ф-0006371305 Головного управління ДФС України в Миколаївський області в частині визначення недоїмки на суму 5579,76
грн. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДФС у Миколаївській області від 12 квітня 2017 року №0006381305 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в частині визначення штрафу в сумі 557,97 грн. В решті позову відмовлено.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позову, позивач звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила рішення судів скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач-2 з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін. Вказує, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень не допущено порушень норм матеріального та процесуального права.

Відповідачем-1 відзиву на касаційну скаргу не надано.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрована у виконавчому комітеті Миколаївської міської ради 5 липня 2010 року, свідоцтво про державну реєстрацію 25220000000052689, код основного виду економічної діяльності 49.41 - вантажний автомобільний транспорт, клас професійного ризику виробництва 33.

Станом на 16 вересня 2016 року позивач перебувала на обліку в Державній податковій інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області; дані про реєстрацію самозайнятої особи як платника податку на додану вартість: свідоцтво від 2 серпня 2010 року №1000295567.

З 29 серпня 2016 року по 16 вересня 2016 року контролюючим органом проведено документальну планову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2015, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог податкового законодавства та іншого законодавства за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року, за результатами якої складено акт від 23 вересня 2016 року №523/14-02-13-04-2743501382 (далі - Акт).

У Акті встановлено порушення позивачем: - пункту 138.2 статті 138, підпункту
139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 177.2 статті 177, пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок фізичних осіб від підприємницької діяльності за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року на загальну суму 72042,80 грн., у тому числі за 2013 рік на суму 21558,52 грн., за 2014 рік на суму 35367,42 грн., за 2015 рік на суму 15116,86
грн. ; - пункту 2 статті 6, підпункту 2 пункту 1 статті 7, пункту 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", в результаті чого занижено єдиний внесок за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року на загальну суму 160023,37 грн., в тому числі за 2013 рік на суму 47585,65 грн., за 2014 рік на суму 77467,49 грн., за 2015 рік на суму 34970,23 грн.

Під час проведення перевірки контролюючим органом встановлено відхилення при визначенні суми витрат за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2015 в розмірі 461162,44 грн., у тому числі в 2013 році - 137134,44 грн., в 2014 році - 223249,26 грн., в 2015 році 100778,74 грн. Так, до складу витрат були включені суми за наслідками придбання паливно-мастильних матеріалів (дизельне пальне), розрахунки за які здійснювались з карток VISA, VISA/MASTER, карток з дисконтом, на підтвердження чого до перевірки надано фіскальні розрахункові документи.

Однак, враховуючи те, що ряд розрахунків за придбані паливно-мастильні матеріали здійснено картками, які не належать позивачу, відповідач-1 зробив висновок про безпідставне формування витрат за рахунок здійснених платежів.

Крім того, за даними книги обліку доходів і витрат від 13 липня 2010 року №8284 позивачем включено до складу витрат додатку Ф4 до податкової декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік графа 7 (інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг) суму витрат у розмірі 74110,00 грн. за надані послуги фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 за 2015 рік на підставі договору на виконання робіт та надання послуг, тоді як згідно з відомостями з Центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДФС України про суми виплачених доходів за Формою №1-ДФ за 2015 рік позивачем зазначено виплату доходів вказаному контрагенту лише в сумі 58030,00 грн. Відповідно до складу витрат за 2015 рік враховано суму в розмірі 16080 грн., яка, на думку контролюючого органу, не підтверджена документально.

7 листопада 2016 року Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0002481304, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок з доходів фізичних осіб, що сплачується фізичними особами в результаті річного декларування" в розмірі 90053,50 грн., з яких 72042,80 грн. за основним зобов'язанням та 18010,70 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

12 квітня 2017 року Головним управлінням ДФС у Миколаївській області прийнято рішення №0006381305, яким до позивача застосовано штрафні санкції за наслідками донарахування податковим органом єдиного внеску в сумі 18381,62 грн.

12 квітня 2017 року Головним управлінням ДФС у Миколаївській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0006371305 щодо сплати заборгованості єдиного внеску на суму 160023,37 грн.

21 вересня 2017 року Головним управлінням ДФС у Миколаївський області сформовано податкову вимогу №5906-17 щодо сплати податкового боргу в сумі 114376,99 грн.

21 вересня 2017 року Головним управлінням ДФС у Миколаївській області прийнято рішення про опис майна у податкову заставу №394/14-29-17-05-03, яким здійснено опис майна у податкову заставу, що перебуває у власності позивача.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3.1. Доводи позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Свої вимоги скаржник обґрунтовує неповним з'ясуванням судами попередніх інстанцій обставин справи. Так, вважає, що чинне законодавство не містить обмежень щодо використання фізичною особою-підприємцем позичених коштів. Щодо неврахування витрат у розмірі 16080,00 грн. вказує, що суди, дійшовши висновку про непідтвердження обставин невключення вартості пального, витраченого на холості переїзди та повернення авто до місця баражування, не витребували у органів ДФС документи (акти виконаних робіт та чеки), які в повному обсязі були надані позивачем під час проведення перевірки. Крім того, суми податку на додану вартість, зазначені у чеках на придбання пального, позивачем було включено до складу податкового кредиту та за наслідками податкового контролю (камеральної перевірки та після проведення планової перевірки) щодо цих питань не ініційовано ще одну перевірку.

3.2. Доводи відповідача (особи, яка подала відзив на касаційну скаргу)

У відзиві на касаційну скаргу відповідач-2 вказує, що факти, викладені в акті перевірки, ґрунтуються на фактах порушення позивачем вимог діючого законодавства, оскільки нею зменшено об'єкт оподаткування за рахунок формування витрат на підставі фіскальних звітних чеків про закупівлю дизельного пального, яка, хоч і узгоджується з її господарською діяльністю, проте здійснена іншими особами.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, визначається статтею 177 Податкового кодексу України.

Згідно із пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Пунктом 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (в редакції, чинній до 31 грудня 2014 року) передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III Пунктом 177.4 статті 177 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно із пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, за змістом статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Згідно з статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, гуртуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до підпунктів 177.4.1-177.4.4 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 1 січня 2015 року) до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат; витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством; суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Отже, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Водночас дані обліку (податкового обліку) фізичної особи - підприємця мають бути підтверджені належно оформленими первинними документами.

Рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову, зокрема, мотивовані тим, що фіскальні розрахункові документи (чеки), надані позивачем, не підтверджують її витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів, оскільки останні придбано за кошти інших осіб.

Суди визнали обґрунтованими висновки контролюючого органу про те, що довідка ПриватБанку від 14 вересня 2016 року №8ВGС-B391-МQВR- ЗКСО щодо карток, зареєстрованих на ім'я ОСОБА_1, не підтверджує що вона є власником карток, з яких здійснювалась оплата за паливо-мастильні матеріали на загальну суму 445082,44 грн., оскільки такі дані відсутні в інформацій базі даних АIC Податковий блок Головного управління ДФС України.

Разом з тим, погоджуючись із такою позицією відповідача-1, викладеною у акті перевірки, судами не перевірено за яких саме обставин, яким чином та за чий рахунок в дійсності здійснювалася оплата за придбання паливо-мастильних матеріалів позивачем.

Крім того, враховуючи те, що зазначена вище довідка в матеріалах справи відсутня, є підстави вважати, що вона залишилася судами не дослідженою.

Слід зазначити, що за змістом частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

А тому, суди повинні були витребувати у сторін докази, які підтверджують або спростовують правомірність їхніх доводів і заперечень. До того ж, в матеріалах справи (а. с. 163, т. 1) містяться відомості про те, що з метою з'ясування руху коштів по зазначеним у довідці ПриватБанку від 14 вересня 2016 року №8ВGС-B391-МQВR- ЗКСО карткам направлено запит до ПриватБанку.

Також не можна вважати обґрунтованими оскаржувані рішення і в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання протиправними та скасування вимоги ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївський області №Ф-0002471304 від 7 листопада 2016 року, рішення ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області №0002491304 від 7 листопада 2016 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 18381,62 грн., вимоги ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області №Ф-0000091304 від 13 січня 2017 року про сплату боргу (недоїмки) на суму 160023,37 грн., рішення ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області №0000081304 від 13 січня 2017 року про застосування штрафних санкцій за на суму 18381,62
грн. з підстав їх відкликання податковим органом, оскільки такі обставини не зазначені у судових рішеннях як встановлені із посиланням на певні докази.

Крім того, вирішуючи позовні вимоги щодо застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій з єдиного внеску, податкових вимог та рішення про опис майна у податкову заставу, суди не обґрунтували свої рішення нормами матеріального права, які регулюють дану сферу правовідносин, а також застосували до спірних правовідносин в частині формування витрат норму Податкового кодексу України, яка визначає порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем, в редакції, яка не була чинною на час їх виникнення, а саме статтю 177 Податкового кодексу України в редакції Закону України від 21 грудня 2016 року №1797-VIII, який діє з 1 січня 2017 року. В той час як період, у якому встановлено порушення, становить з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року.

Насамкінець й не містять оскаржувані рішення відомостей щодо видів порушень із зазначенням донарахованих контролюючим органом зобов'язань за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями по кожному з них, на основі яких судами зроблено висновки про часткове задоволення позову.

Наведене вище вказує на те, що судами не визначено характер спірних правовідносин, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень, не з'ясовано, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і не вжито заходів щодо їх витребування.

Відповідно судами помилково не надано юридичної оцінки первинним документам, що дає підстави стверджувати про неповноту встановлення судами всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи та не підтвердження відповідних обставин та фактів належними засобами та у передбачений чинним законодавством спосіб. Разом з цим, ця обставина входить до предмета доказування при розгляді судом цього адміністративного позову.

Зважаючи на викладене, Суд не може погодитись або спростувати як висновки та доводи податкового органу, так і перевірити висновки судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову, оскільки дослідження та відсутність належної оцінки доказів виключає можливість перевірки касаційним судом правильності судових рішень.

За таких обставин, Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги щодо неправильного вирішення спору судами в частині правомірності віднесення ФОП ОСОБА_1 до складу витрат коштів, сплачених за договором ФОП ОСОБА_2 на суму 16080,00 грн., оскільки суди попередніх інстанцій встановили, що вони підтверджені документально та позов у цій частині задовольнили.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд звертає увагу на таке.

Частиною 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами попередніх інстанцій порушені норми процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин у справі, що мають значення для правильного вирішення справи внаслідок недослідження доказів у справі, що відповідно до пункту 1 частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 4 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

У цій справі порушення допущені як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, в тому справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи те, що доводи касаційної скарги зводяться до непогодження позивачем із судовими рішеннями в частині відмови у задоволенні позову, у цій частині їх слід скасувати з направленням справи на новий розгляд, а касаційну скаргу? задовольнити частково.

Керуючись статтями 3, 345, 349, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2018 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року у справі №814/850/17 в частині відмови у задоволенні позову скасувати, а справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2018 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року у справі №814/850/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. Є. Блажівська

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх