ПОСТАНОВА

Іменем України

09 серпня 2018 року

Київ

справа №826/5302/14

адміністративне провадження №К/9901/4515/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Мєзєнцева Є.І., суддів: Старової Н.Е., Файдюк В.В. від 08 вересня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вавілон-В" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Вавілон-В" (далі - позивач/Товариство) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві (далі - відповідач/Інспекція), в якому просило: 1) визнати протиправними дії Інспекції щодо викладення висновків про відсутність реального характеру (факту виконання послуг та надання товарів) операцій Товариства та ТОВ "Грифон Буд" за квітень 2013 року та відсутність реального характеру операцій позивача з контрагентами-покупцями, зазначеними в акті від 18 липня 2013 року №18/22.2.09/36702639; 2) визнати протиправними дії Інспекції щодо коригування показників податкової звітності Товариства у відповідних інформаційних базах, здійснені на підставі акта від 18 липня 2013 року №18/22.2.09/36702639; 3) зобов'язати Інспекцію відновити показники податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість Товариства у відповідних інформаційних базах контролюючих органів, що були відкориговані на підставі висновків, викладених в акті від 18 липня 2013 року.

Обґрунтовуючи позов, посилалось на протиправність дій відповідача щодо викладення в акті перевірки висновків про нікчемність угод, укладених позивачем із підприємствами-контрагентами, оскільки такі дії вчинені з порушенням вимог податкового законодавства, а висновки, викладені у акті перевірки, базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними; крім того, зазначало, що внесення змін до електронної бази даних контролюючим органом можливе лише після визначення платнику податків зобов'язань та їх узгодження у встановленому законом порядку, а тому, оскільки за наслідками перевірки Товариства, яка оформлена актом від 18 липня 2013 року №18/22.2.09/36702639, податкові повідомлення-рішення не приймалися й, відповідно, не узгоджувалися, дії відповідача по внесенню до інформаційної системи даних на підставі висновків цього акту перевірки є протиправними.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2014 року у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що дії по проведенню перевірки та складанню акта перевірки, у тому числі щодо викладених у ньому висновків, є способом реалізації наданої контролюючому органу компетенції, сам акт перевірки є лише носієм доказової інформації та не є рішенням (актом індивідуальної дії) в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, не породжує для суб'єкта господарювання юридичних наслідків та не змінює фінансово-економічне становище платника податків. До того ж, за відсутності доказів внесення відповідачем змін до інформаційних баз даних на підставі акта 18 липня 2013 року №18/22.2.09/36702639, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог про визнання протиправними дій по коригуванню показників податкової звітності та зобов'язання їх відновлення.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено повністю.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріалами справи спростовуються висновки акта перевірки щодо нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами (продавцем, покупцями). При цьому, у зв'язку із відсутністю прийнятих податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки, дії відповідача по зменшенню задекларованих податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податкового кредиту Товариства, за висновком апеляційного суду, порушують права та інтереси останнього, оскільки такі зміни зумовлюють податкові зобов'язання для позивача.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення цим судом норм матеріального та процесуального права, просить його рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилався на помилковість позиції суду апеляційної інстанції, оскільки проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем податкової дисципліни, що слугувало підставою для викладення у акті перевірки відповідних висновків. Крім того, зазначив, що за наслідками перевірки податкові повідомлення-рішення не приймалися й, як наслідок, дані обліку та показників в інформаційній системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту не змінювались, у зв'язку з чим підстави для задоволення відповідних позовних вимог відсутні.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 вересня 2014 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції. При цьому вказує на протиправність викладення податковим органом у акті перевірки висновків, які не відповідають дійсності та спростовуються належними доказами, та зазначає, що внесення відповідачем змін до інформаційних баз спростовується наданими до суду першої інстанції документами.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України й протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної перевірки ТОВ "Вавілон-В" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Грифон Буд" за період з 01 квітня 2013 року по 30 квітня 2013 року відповідачем складено акт від 18 липня 2013 року №18/22.2.09/36702639, яким встановлено порушення: - пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 201.1 та пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податкові зобов'язання за квітень 2013 року на суму 205 418, 00 грн.; - пункту 198.6 статті 198, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість за квітень 2013 року на суму 60 641, 00 грн.

Податкові повідомлення-рішення за наслідками перевірки не приймались.

Незгода із такими висновками акта перевірки та діями щодо коригування показників податкової звітності в інформаційних базах даних слугувала підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Верховний Суд не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду даної справи судами попередніх інстанцій; далі - КАС України) визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За правилами частини першої статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, позаяк підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, урегульовані Податковим кодексом України (далі - ПК України).

У пункті 61.1 статті 61 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено, що податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

За правилами пункту 75.1 статті 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до пункту 86.1 статті 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.

У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

Загальне поняття акта перевірки наведено у пункті 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22 грудня 2010 року №984 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 року за №34/18772, положення якого були чинними на момент виникнення спірних відносин, згідно з яким - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

У цьому випадку акт перевірки, в якому відображено узагальнений опис виявлених перевіркою порушень законодавства, що, в свою чергу, відповідає встановленим правилам складання акта перевірки, не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб'єкта господарювання та, відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні КАС України.

Дії службової особи щодо включення до акта певних висновків не можуть бути предметом розгляду у суді. Заперечення, зауваження до акта перевірки (за їх наявності) та висновки на них є невід'ємною частиною акта. Це свідчить про те, що дії, пов'язані з включенням до акта висновків, є обов'язковими, тоді як самі висновки такими не є.

Обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язків характер. Висновки, викладені у акті, не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Водночас судження контролюючого органу про фіктивність окремих угод є висновками тільки контролюючого органу, зазначення яких в акті перевірки не суперечить чинному законодавству. Такі твердження акта можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладені згадувані висновки акта.

Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, діяльність яких перевірялася, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 10 вересня 2013 року у справі №21-237а13, а також Верховним Судом у постанові від 10 травня 2018 року у справі №811/119/13-а.

Висновки апеляційного суду, покладені в основу його рішення, не узгоджуються із наведеними приписами податкового законодавства, а також КАС України.

Натомість суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в частині визнання протиправними дій відповідача щодо викладення у акті перевірки висновків щодо господарських правовідносин позивача за результатами проведення перевірки.

Щодо коригування контролюючим органом задекларованих даних платника податків на підставі акта проведеної перевірки, то, в цьому випадку слід зазначити таке.

Відповідно до статті 74 ПК України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 74.1); зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань (пункт 74.2).

Отже, дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок здійснення заходів податкового контролю, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов'язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження даних податкового обліку платників податків, які не створюють для платника податків самостійного юридичного наслідку. Інформація, отримана податковим органом за результатами податкового контролю, використовується для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу. Це в однаковій мірі стосується і дій податкового органу щодо внесення такої інформації до існуючих інформаційних систем.

Відповідно, інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права також була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 3, 10 та 17 листопада 2015 року (справи №№ 21-99а15, 2479а15 та 2944а15 відповідно).

За відсутності в матеріалах справи доказів визнання судом протиправними дій по призначенню та проведенню позапланової виїзної перевірки ТОВ "Вавілон-В" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Грифон Буд" за період з 01 квітня 2013 року по 30 квітня 2013 року, результати якої оформлені актом від 18 липня 2013 року №18/22.2.09/36702639, як і доказів прийняття податкового повідомлення-рішення про визначення позивачу зобов'язань на підставі згаданого акта перевірки, підстави для виключення з інформаційної системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту інформації, внесеної на підставі цього акта перевірки, відсутні, позаяк внесення такої інформації до баз даних само по собі не зумовлює для платника податків будь-яких юридичних наслідків та не порушує права позивача.

Таким чином, суд першої інстанції, на відміну від апеляційного суду, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову у цій частині вимог, а тому прийняв рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно із статтею 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2014 року скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2014 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко,

Судді Верховного Суду