Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.09.2020 року у справі №640/5561/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 640/5561/20

адміністративне провадження № К/9901/22838/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стеценка С. Г.,

суддів: Стрелець Т. Г., Тацій Л. В.,

розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу 640/5561/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Горбулівське"

до Міністерства юстиції України

треті особи: Державний реєстратор Сербо-Слобідської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області Ходоровська Оксана Миколаївна, Державний реєстратор Сербо-Слобідської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області Назімова Катерина Сергіївна

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Горбулівське" на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2020 року (головуючий суддя: Кузьменко В. А.) та на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2020 року (головуючий суддя: Губська Л. В., судді: Епель О. В., Степанюк А. Г. )

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Горбулівське" (далі - ТОВ "Горбулівське") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України, треті особи: Державний реєстратор Сербо-Слобідської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області Ходоровська О. М., Державний реєстратор Сербо-Слобідської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області Назімова К. С., в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 27 січня 2020 року № 270/5;

- зобов'язати відповідача повторно розглянути скаргу ТОВ "Горбулівське" від 12 листопада 2019 року з доповненням від 04 грудня 2019 року на неправомірні дії державних реєстраторів Ходоровської О. М. та Назімової К. С., які мають наслідком незаконне припинення права оренди позивача щодо земельних ділянок.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

3. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2020 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2020 року закрито провадження у справі.

4. Закриваючи провадження у справі, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що із предмета та підстав позову вбачається, що позивач звернувся до суду на захистом порушеного (на його думку) права користування земельними ділянками, у зв'язку із чим, суд дійшов висновку про неможливість розгляду даної справи в порядку адміністративного судочинства, оскільки в ній відсутні ознаки публічно-правового спору та вона є спором про цивільне право, бо має приватноправовий характер.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2020 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2020 року, 07 вересня 2020 року ТОВ "Горбулівське" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати вказані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва.

6. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права. Так, суди не врахували, що позивач звернувся до суду щодо визнання порушення своїх прав саме суб'єктом владних повноважень, яким є Міністерство юстиції України і оспорювання його рішення, а саме наказу від 27 січня 2020 року № 280/5. Позивач оспорює вказане рішення відповідача, в якому він розглянув скаргу поверхнево, з ігноруванням доводів і прийняв протиправне рішення. Посилання суддів попередніх інстанцій на висновки Великої Палати Верховного Суду у справах № 813/1362/16,825/642/18,803/1589/17 є помилковими та необґрунтованими, оскільки у всіх цих справах позивач оскаржував саме реєстраційні дії державного реєстратора, які призвели до вибуття у позивача права власності на нерухоме майно та перехід цього права до інших осіб. Поряд з цим, відповідно до сталої практики Верховного Суду, в тому числі Великої Палати Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 910/8424/17), справи щодо оскарження рішень Міністерства юстиції України, прийнятих за наслідками розгляду скарг на дії державних реєстраторів, підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

7. В автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 07 вересня 2020 року зареєстровано вказану касаційну скаргу.

8. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 вересня 2020 року, визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Стеценко С. Г., судді: Стрелець Т. Г., Тацій Л. В.

9. Ухвалою Верховного суду від 22 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Горбулівське" на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2020 року та на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2020 року.

10. Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2020 року закінчено підготовку справи до касаційного розгляду і, враховуючи приписи п. 3 ч. 1 ст. 345 КАС України постановлено здійснювати такий в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 07 грудня 2020 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

11. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.

12. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

13. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

14. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

15. Згідно із статтею 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

16. Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (частина 1 статті 4 КАС України).

17. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, наведеними у статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

18. Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України).

19. Водночас помилковим є застосування статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних, і господарських чи цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

20. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

21. Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

22. До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта (інших суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.

23. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.

24. Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуваний наказ про скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно (право оренди на спірні земельні ділянки), не мав публічно-правових відносин з позивачем.

25. Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

26. Визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок за позивачем є захистом прав третьої особи на земельні ділянки від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.

27. Як убачається з матеріалів справи, ТОВ "Горбулівське" обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на те, що 13 листопада 2019 року звернулось до Міністерства юстиції України зі скаргою на дії державного реєстратора Сербо-Слобідської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області Ходоровської О. М., в якій просило скасувати рішення про державну реєстрацію щодо припинення права оренди за ТОВ "Горбулівське". Крім того, у позові товариство зазначає, що державний реєстратор, яка проводила державну реєстрацію права оренди за ФОП ОСОБА_3 свідомо зареєструвала права оренди на підставі договору, який укладений під час дії іншого договору оренди з позивачем.

28. Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю в нього права оренди і відсутністю такого права у ФОП ОСОБА_3 і, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо скасування права оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ФОП ОСОБА_3.

29. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що спір про скасування наказу Мін'юсту, яким скасовано рішення Державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок має розглядатися як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою було зареєстровано аналогічне право щодо тих же земельних ділянок. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої було здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь Мін'юсту та Державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач чи третя особа вважають їх винними в порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

30. Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про скасування наказу Мін'юсту безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельних ділянок з ФОП ОСОБА_3. Такий спір має приватноправовий характер. З огляду на суб'єктний склад сторін спору його слід вирішувати за правилами господарського судочинства.

31. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 802/385/18-а та у постановах Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі № 826/6166/17 та від 02 липня 2020 року у справі № 826/16518/17.

32. З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо необхідності закриття провадження у справі, оскільки спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

33. Доводи скаржника наведені у касаційній скарзі не спростовують таких висновків суду апеляційної інстанції.

34. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

35. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

36. Відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

37. Згідно Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, серед іншого, звертається увага, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

38. Водночас, відповідно до даного Висновку згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, від різних правових положень, звичаїв, доктринальних принципів, а також ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

39. Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; п. 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; п. 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

40. Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

41. Враховуючи наведене, Верховний Суд встановив, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки прийняті з дотриманням норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Горбулівське" залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіС. Г. Стеценко Т. Г. Стрелець Л. В. Тацій