Історія справи

Ухвала КАС ВП від 05.12.2019 року у справі №357/10346/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 грудня 2019 року

м. Київ

справа №357/10346/17

адміністративне провадження №К/9901/22694/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів Єзерова А. А., Чиркіна С. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації на окрему ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Бєлова Л. В., судді: Безименна Н. В., Кучма А. Ю.) від 20 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛ:

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з адміністративним позовом до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації (далі - Департамент), у якому просив:

- визнати протиправною відмову відповідача у встановленні ОСОБА_1 статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, 1 категорії;

- зобов'язати Департамент встановити позивачу статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, 1 категорії та видати посвідчення.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року, позов задоволено.

Суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що відмова Департаменту про встановлення позивачу статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, 1 категорії та видачі відповідного посвідчення є безпідставною, оскільки Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України" (далі - ~law17~) жодних змін у правовому регулюванні статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи в Законі України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - ~law19~) не відбулось. Суди попередніх інстанцій зазначили, що наявні в матеріалах справи докази підтверджуються той факт, що ОСОБА_1 має право на отримання статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 1.

Крім того, Київський апеляційний адміністративний суд виніс окрему ухвалу від 20 листопада 2017 року, якою довів до відома особисто Прем'єр-Міністра України, Адміністрації Президента України, Міністерства соціальної політики України, особисто Міністра соціальної політики України, Голови Київської обласної державної адміністрації про виявлені судом порушення, що унеможливлюють реалізацію права на пенсійне забезпечення громадян, - для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, які сприяють порушенню законодавства України, та притягнення до відповідальності посадових осіб Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації, дії та бездіяльність яких призвели до порушень.

Приймаючи окрему ухвалу, суд апеляційної інстанції зазначив, що постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 травня 2017 року (справа № 357/3775/17) визнано протиправною відмову управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області у прийнятті документів ОСОБА_1 про встановлення та видачу йому посвідчення особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи, 1 категорії і зобов'язано відповідача прийняти такі документи та вирішити питання щодо видачі посвідчення. Однак, під час повторного розгляду цього питання відповідачем знову відмовлено ОСОБА_1 з тих самим підстав, які судом були визнані протиправними, у зв'язку з чим позивач був позбавлений права на соціальний захист.

Не погодившись із вказаною окремою ухвалою апеляційного суду, Департамент подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просить скасувати окрему ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року.

На обґрунтування касаційної скарги Департамент звертає увагу, що право на отримання статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 1 у позивача було втрачене у зв'язку з набранням чинності ~law20~, а тому відмова відповідача у видачі такого посвідчення є правомірною.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 08 грудня 2017 року відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ~law22~), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 04 грудня 2019 року прийняв цю справу до провадження та призначив її до розгляду.

Відповідно до ~law23~) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.

ОСОБА_1 має статус особи, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, категорія 4, що підтверджується посвідченням від 10 лютого 1994 року серії НОМЕР_1.

З 10 березня 2017 року позивача визнано інвалідом І групи довічно та встановлено, що його захворювання пов'язане з впливом аварії на Чорнобильській АЕС. Вказане підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ № 0769338.

ОСОБА_1 звернуся до управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області з питанням щодо оформлення посвідчення особи, яка постраждала внаслідок ЧАЕС 1 категорії.

Проте, управлінням соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області відмовлено позивачу у прийнятті документів з огляду на відсутність правових підстав для видачі позивачу посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, 1 категорії з числа потерпілих від Чорнобильської катастрофи 4 категорії.

Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Так, постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 травня 2017 року, яка набрала законної сили 30 травня 2017 року, (справа №357/3775/17) визнано протиправною відмову управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області у прийнятті документів позивача про встановлення та видачу йому посвідчення особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи, 1 категорії і зобов'язано відповідача прийняти такі документи та вирішити питання щодо видачі посвідчення. Суд дійшов висновку, що позивач належить до осіб, які відповідно до ~law24~ мають право на встановлення категорії 1 потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.

На виконання вказаного судового рішення Виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради Київської області направлено подання і документи ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації для вирішення питання щодо встановлення та видачу позивачу посвідчення особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи, категорії 1.

Листом від 03 серпня 2017 року № 05-59-1905 Департамент вдруге повідомив ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для видачі йому такого посвідчення.

Вважаючи, що його права та законні інтереси порушено, позивач повторно звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження окремої ухвали суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 2, ст. 14 КАС України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Як убачається з матеріалів справи та вірно установлено апеляційним судом, що не заперечується сторонами, оскаржувана у даній справі відмова Департаменту мотивована тим, що ~law25~ внесено зміни до Закону України від 27 лютого 1991 року № 791а-XII "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - ~law27~), а саме: виключено зону посиленого радіоекологічного контролю, а тому, на думку скаржника, з 01 січня 2015 року позивач не проживає на території радіоактивного забруднення та не має статусу потерпілої особи внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що аналогічні підстави для відмови у прийнятті документів позивача були предметом розгляду у справі № 357/3775/17, яким надана правова оцінка у постанові Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 травня 2017 року. При цьому, Київська обласна державна адміністрація була стороною (відповідачем) у справі № 357/3775/17.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Аналіз зазначеної норми законодавства дає підстави для висновку, що обов'язковими для врахування адміністративним судом є саме обставини, наведені у рішенні в адміністративній (..) справі, яке набрало законної сили. Тобто преюдиційними є фактичні обставини, що мали місце у певних правовідносинах.

Таким чином, колегія суддів вважає вірними висновки апеляційного суду, що будучи обізнаним щодо протиправності таких дій, Департамент свідомо перешкоджав реалізації права ОСОБА_1 на соціальний захист. При цьому, відповідачем не наведено жодної обґрунтованої правової підстави для відмови позивачу у встановленні статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, 1 категорії та видачі відповідного посвідчення.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За ~law28~ визначено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до яких належать інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (ст. 10,11 і ч. 3 ст. 12), щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу. Зазначені особи належать до 1 категорії.

Тобто, особа набуває статусу потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії у разі, якщо вона вже має статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи іншої категорії та їй встановлено інвалідність, щодо якої наявний причинний зв'язок із Чорнобильською катастрофою.

Згідно з ~law29~ потерпілими від Чорнобильської катастрофи є громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 надано статус особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, саме у зв'язку з проживанням у зоні посиленого радіоекологічного контролю.

Відповідно до ~law30~ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

Визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій містилося у ~law31~, а саме: до зон радіоактивного забруднення належать: зона відчуження, зона безумовного (обов'язкового) відселення, зона гарантованого добровільного відселення та зона посиленого радіоекологічного контролю.

Аналогічне визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій містилося у ~law32~.

З 01 січня 2015 року набув чинності ~law33~, яким ~law34~ було виключено, а також виключено абз. 5 ~law35~, який визначав зону посиленого радіоекологічного контролю як одну із зон радіоактивно забруднених територій.

Разом з тим, саме по собі виключення зони посиленого радіоекологічного контролю із переліку радіоактивно забруднених територій не позбавляє осіб, яким раніше були видані посвідчення потерпілих від Чорнобильської катастрофи, відповідного статусу.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 липня 2019 року у справі № 360/1740/16.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що позивач належить до осіб, які відповідно до ~law36~ мають право на встановлення категорії 1 потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Крім того, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду погоджується й з твердженням суду апеляційної інстанції, що під час розгляду цієї справи встановлено факт систематичного неналежного виконання своїх обов'язків та зловживання своїми правами посадовими особами Департаменту, які призвели до створення істотних перешкод у реалізації ОСОБА_1 його права на соціальний захист.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, реалізація громадянами права на пенсійне забезпечення повинна бути безумовною, а не потребувати звернення до суду на кожному етапі.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 166 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Про вжиті заходи суд повідомляється не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали.

За ч. 1 ст. 8 Закону України від 09 квітня 1999 року № 586-XIV "Про місцеві державні адміністрації" (далі - ~law38~), місцеві державні адміністрації очолюють голови відповідних місцевих державних адміністрацій.

~law39~ визначено, що керівники структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій очолюють відповідні підрозділи і несуть персональну відповідальність перед головами відповідних державних адміністрацій за виконання покладених на ці підрозділи завдань.

Згідно з ~law40~ місцеві державні адміністрації та їх голови при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України. Місцеві державні адміністрації та їх голови при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Кабінетом Міністрів України та підзвітні і підконтрольні йому.

За приписами п. 1 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 423, Міністерство соціальної політики України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує, крім іншого, формування та реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики щодо пенсійного забезпечення, здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про необхідність довести до відома особисто Прем'єр-Міністра України, Адміністрації Президента України, Міністерства соціальної політики України, особисто Міністра соціальної політики України, Голови Київської обласної державної адміністрації про виявлені судом порушення, що унеможливлюють реалізацію права на пенсійне забезпечення громадян для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, які сприяють порушенню законодавства України.

Таким чином, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що окрема ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року є законною та вмотивованою і не підлягає скасуванню, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

Суд касаційної інстанції при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії", заява № 303-A, п. 29).

Відповідно до ст.350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення апеляційного суду, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації залишити без задоволення, окрему ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: І. В. Саприкіна

Судді: А. А. Єзеров

С. М. Чиркін