Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.02.2020 року у справі №160/8707/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 160/8707/19

касаційне провадження № К/9901/3972/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С. М.,

суддів: Стародуба О. П., Шарапи В. М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.10.2019 (головуючий суддя: Ільков В. В. ) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08.01.2020 (головуючий суддя: Білак С. В., судді: Олефіренко Н. А., Шальєва В. А.) у справі №160/8707/19 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Асоціації підприємств матеріально-технічного забезпечення "КОМПЛЕКТ" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Асоціації підприємств матеріально-технічного забезпечення "КОМПЛЕКТ" (далі - відповідач), в якому просило стягнути з відповідача на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю за 2017 рік у розмірі 28457,89 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.10.2019, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від
08.01.2020, позовну заяву залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем пропущено встановлений статтею 122 КАС України строк звернення до суду без поважних на те причин. Суди констатували, що підстави для звернення з цим позовом до суду виникли у позивача
16.04.2018, відповідно останній мав право заявити позов про стягнення до
16.07.2018. Також суди відзначили, що відлік строку на звернення до суду для позивача, як суб'єкта владних повноважень, почався не з моменту, коли він дізнався про порушення, як він помилково вважає, а з дня виникнення підстав, що дають право на пред'явлення передбачених законом вимог, тобто з 16.04.2018.

Отже, звернувшись з позовом 09.09.2019, позивач пропустив тримісячний строк звернення до адміністративного суду.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу у якій просить суд касаційної інстанції їх скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Скаржник наполягає, що пропуск строку звернення до суду зумовлений наявністю на те об'єктивних причин, зокрема, несвоєчасним поданням відповідачем річного звіту, а тому про порушення своїх прав позивач дізнався лише з моменту отримання звіту - 30.07.2019. Таким чином, позов пред'явлений у межах тримісячного строку, встановленого статтею 122 КАС України.

Ухвалою Верховного Суду від 16.03.2020 відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 04.11.2020 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому останній з посиланням на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Також відповідач просить Верховний Суд стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 500 грн, понесені у зв'язку із розглядом справи суді касаційної інстанції.

Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з'ясував повноту фактичних обставин справи встановлених судами, перевірив правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Положеннями частини 4 статті 5 КАС України (у редакції, чинній на момент пред'явлення позову) передбачено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Щоб адміністративний позов був прийнятий до провадження судом першої інстанції, позивачу необхідно дотримуватись порядку подання позовної заяви в межах реалізації права на звернення до суду та кореспондуючого права на повноважний суд з урахуванням положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 55 Конституції України, частини 4 статті 5 КАС України.

Крім того, пунктами 6, 7 частини 5 статті 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасника справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом, упродовж визначених для цього строків.

Отже, учасник справи, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на звернення з позовом до суду, повинен забезпечити неухильне і своєчасне виконання своїх процесуальних обов'язків, вимог закону і суду, зокрема стосовно належного оформлення позовної заяви, в тому числі щодо своєчасного пред'явлення позову для чого особа, зацікавлена у її поданні, має вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Відповідно до положень частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.

Згідно із Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 № 129, фонд соціального захисту інвалідів є неприбутковою бюджетною установою, діяльність якої спрямовується, координується та контролюється Міністерством соціальної політики України. Фонд як бюджетна установа є правонаступником Фонду як урядового органу. Фонд є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в державних банках та органах Казначейства.

Таким чином, позивач, як суб'єкт владних повноважень, має звернутись до адміністративного суду у тримісячний строк з дня виникнення підстав, що дають йому право на пред'явлення визначених законом вимог.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом позову є стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2017 рік.

Так, частиною 9 статті 19 Закону України від 21.03.1991 №875-XII "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - ~law26~) передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
31.01.2007 року № 70, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

~law27~ передбачено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ~law28~. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених ~law29~, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У постанові від 21.02.2011 у справі №21-9а11 Верховний Суд України дійшов висновку, що за змістом ~law30~ адміністративно-господарські санкції за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів сплачується (нараховується, застосовується) підприємствами самостійно до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ~law31~. При цьому, Верховним Судом України зазначено, що саме з 16 квітня відповідного року у контролюючого органу виникає право на стягнення несплачених підприємством самостійно сум санкцій у судовому порядку. Крім того, на дані правовідносини поширюється строк звернення до суду, встановлений КАС України.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 06.02.2018 у справі №П/811/2242/15, від 05.07.2018 у справі №809/1933/16 та від 08.08.2019 у справі №809/1931/16.

Отже суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили, що річний звіт за формою № 10-ПІ щодо кількості працевлаштованих інвалідів за 2017 рік відповідач повинен був надати позивачу не пізніше 01.03.2018 та відповідно розрахувати і сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів - до
15.04.2018 включно.

Отже, з 16.04.2018 у позивача виникли підстави для стягнення несплачених санкцій.

Суди попередніх інстанцій вірно констатували, що відлік строку на звернення до суду для позивача, як суб'єкта владних повноважень, почався не з моменту, коли він дізнався про порушення, як він помилково вважає, а з дня виникнення підстав, що дають право на пред'явлення передбачених законом вимог, тобто з 16.04.2018.

Відповідно, звернувшись з позовом 09.09.2019, позивач пропустив тримісячний строк звернення до адміністративного суду.

Клопотань про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважності причини пропуску такого від позивача до суду не надходило.

Так, згідно із пунктом 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених пунктом 8 частини 1 статті 240 КАС України.

У свою чергу, згідно із частиною 3 статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин наслідків, встановлених пунктом 8 частини 1 статті 240 КАС України.

Частиною 1 статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Вирішуючи питання про стягнення з позивача судових витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до положень статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Порядок розподілу судових витрат у разі залишення позовної заяви без розгляду встановлений нормами частин 5 та 10 статті 139 КАС України.

Цими нормами визначено, що у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Колегія суддів Верховного Суду наголошує, що необхідною умовою для застосування положень частини 10 статті 139 КАС України у разі залишення позову без розгляду у справі є доведення факту вчинення позивачем необґрунтованих дій. Під такими діями слід розуміти завідомо безпідставне та/або штучне ініціювання судового провадження тощо. При цьому заявник у такому випадку повинен надати суду вмотивоване та підтверджене доказами клопотання про компенсацію відповідних витрат із зазначенням, у чому саме полягають відповідні необґрунтовані дії позивача.

У даній справі, що розглядається, відповідач не довів вчинення з боку позивача дій, які можна визнати необґрунтованими в розумінні статті 139 КАС України. При цьому, саме по собі пред'явлення позову до суду, який залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, не можуть бути достатнім свідченням необґрунтованості дій позивача.

Таким чином, підстави для задоволення клопотання відповідача про стягнення з позивача судових витрат на професійну правничу допомогу - відсутні.

Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.10.2019 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08.01.2020 у справі №160/8707/19 залишити без змін.

Відмовити у задоволенні клопотання Асоціації підприємств матеріально-технічного забезпечення "КОМПЛЕКТ" про стягнення з позивача судових витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду С. М. Чиркін

О. П. Стародуб

В. М. Шарапа