Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 листопада 2018 року

Київ

справа №818/45/16

адміністративне провадження №К/9901/11758/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача - Бевзенка В.М.,

суддів: Данилевич Н.А., Шарапа В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за заявою Прокуратури Сумської області про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 18.07.2017 у справі за позовом ОСОБА_2 до Прокуратури Сумської області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби в Сумській області, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, стягнення заборгованості по заробітній платі,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Прокуратури Сумської області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби в Сумській області, в якому просив скасувати наказ про звільнення, поновити його на роботі, стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу, відшкодувати моральну шкоду, зобов'язати нарахувати та виплатити на його користь заборгованість по заробітній платі за липень-листопад 2015 року відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру» з врахуванням індексу інфляції.

Позовні вимоги, зокрема обґрунтовує тим, що впродовж липня-листопада 2015 року, йому нараховувалася заробітна плата в менших розмірах ніж передбачено статтею 81 Закону України «Про прокуратуру».

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 10.03.2016 позов задоволено частково, зобов'язано Прокуратуру Сумської області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі за липень-листопад 2015 року відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру» з врахуванням індексу інфляції, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2016 змінено рішення суду першої інстанції та викладено абзац 2 резолютивної частини постанови в наступній редакції: «Зобов'язати Прокуратуру Сумської області (вул. Г. Кондратьєва, 33, м. Суми, код ЄДРПОУ 03527891) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заборгованість по заробітній платі за період з 15 липня по 30 листопада відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням вже здійснених виплат за цей період.». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.07.2017 залишено без змін постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2016 та постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.03.2016, змінену рішенням суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача заборгованість по заробітній платі за період з 15 липня по 30 листопада 2015 року відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру», оскільки відсутність механізму реалізації права працівника прокуратури на заробітну плату в розмірі, передбаченому Законом України «Про прокуратуру», у зв'язку із невнесенням відповідних змін до Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» №505 від 31.05.2012, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. При цьому, суд виходив з того, що закони України мають вищу юридичну силу ніж постанова Кабінету Міністрів України, а також, у зв'язку з тим, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Не погоджуючись з ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.07.2017 в частині залишення без змін постанови суду першої та постанови апеляційної інстанцій, якими задоволено позов в частині позовних вимог про зобов'язання нарахувати та виплатити заборгованість по заробітній, Прокуратура Сумської області звернулась до Верховного Суду України із заявою про її перегляд з передбаченої пунктом 1, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України підстави неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

У заяві про перегляд Прокуратура Сумської області просила скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18.07.2017, постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2016 та постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.03.2016 і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову.

На підтвердження наведених у заяві доводів щодо перегляду оскаржуваного рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, Прокуратура Сумської області надала постанови Вищого адміністративного суду України від 06.12.2016 (К/800/17570/16), від 19.04.2017 (К/800/21361/16), від 08.11.2016 (К/800/26379/16), ухвалу від 26.07.2017 (К/800/21006/16), у яких, на думку заявника, неоднаково застосовано судом касаційної інстанції норми матеріального права, а саме: статтю 81 Закону України «Про прокуратуру», пункт 9 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет на 2015 рік», положення Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» №505 від 31.05.2012.

На підтвердження наведених у заяві доводів щодо перегляду оскаржуваного рішення з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, Прокуратура Сумської області надала постанови Верховного Суду України від 12.07.2016 (справа №820/4648/15), від 13.07.2016 (справа №820/4653/15), від 13.07.2016 (справа №818/3372/15).

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, викладеній Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII) матеріали заяви передано до Верховного Суду.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, викладеній Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

За правилами пункту 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України мотивами перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У постановах Верховного Суду України від 12.07.2016 (справа №820/4648/15), від 13.07.2016 (справа №820/4653/15), від 13.07.2016 (справа №818/3372/15), наданих на підтвердження наведених у заяві доводів, Верховний Суд України не застосовував норми матеріального права, на які посилається заявник, а саме: статтю 81 Закону України «Про прокуратуру», Постанову Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» №505 від 31.05.2012, пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет на 2015 рік» в частині застосування статті 81 Закону України «Про прокуратуру». Крім того, предметом спору у цих справах є спірні правовідносини, зокрема, щодо здійснення перерахунку та виплати заробітної плати органами Державної судової адміністрації України працівникам апарату суду.

Зазначене не дає можливості дійти висновку про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, яке переглядається, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а тому заява Прокуратури Сумської області про перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 18.07.2017 з підстави, передбаченої пунктів 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, є необґрунтованою.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Як вбачається зі змісту рішення, яке переглядається, Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відсутність механізму реалізації права працівника прокуратури на заробітну плату в розмірі, передбаченому статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», у зв'язку із невнесенням відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки закони України мають вищу юридичну силу ніж постанова Кабінету Міністрів України, а також, у зв'язку з тим, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Натомість в постановах від 06.12.2016 (К/800/17570/16), від 19.04.2017 (К/800/21361/16), від 08.11.2016 (К/800/26379/16) та ухвалі від 26.07.2017 (К/800/21006/16) суд касаційної інстанції дійшов висновку, що зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», зокрема, щодо розмірів окладів працівників органів прокуратури не вносились, а Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» не було передбачено видатки на реалізацію положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», а отже відсутні підстави для перерахунку та виплати заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці працівників прокуратури у розмірах інших, ніж встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом вищезгаданих норм матеріального права, Суд виходить із такого.

Статтею 49 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1789-XII) передбачено, що заробітна плата прокурорів складається із посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років і має забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, а так само закріплення кваліфікованих кадрів. Надбавки за вислугу років встановлюються також іншим працівникам прокуратури (спеціалістам, службовцям, робітникам). Розміри посадових окладів, надбавок за класні чини та вислугу років затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 12 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, надалі - Закон №1697-VII) у системі прокуратури України діють місцеві прокуратури, перелік та територіальна юрисдикція яких визначається в Додатку до цього Закону.

Відповідно до частини першої, другої, третьої статті 81 Закону №1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Пунктом 1 Розділу XII Прикінцевих положень Закону №1697-VII передбачено, що цей Закон набирає чинності з 15 липня 2015 року, крім статті 12 та Додатка до цього Закону щодо переліку та територіальної юрисдикції місцевих прокуратур, які набирають чинності з 15 грудня 2015 року (абзац 3).

Визнати такими, що втратили чинність із набранням чинності цим Законом Закон України «Про прокуратуру» <…>, крім <…> частини першої статті 49 <…>, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року.

Пунктом 11 Розділу XIII Перехідних положень Закону №1697-VII передбачено, що до утворення місцевих прокуратур їх повноваження здійснюють міські, районні, міжрайонні, районні у містах прокуратури. На зазначений період за прокурорами та керівниками цих прокуратур зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури.

До набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом третім пункту 1 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» цього Закону прокурорами місцевих прокуратур призначаються: в) прокурори, які на день набрання чинності цим Законом працюють у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах, - за умови успішного проходження ними тестування (пункт 51 Розділу XIII Перехідних положень Закону №1697-VII).

Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом (підпункт 1 пункту 13 Розділу XIII Перехідних положень Закону №1697-VII).

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» №505 від 31.05.2012 (далі - Постанова №505) затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5.

Надати право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці: 1) установлювати: <…> працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів (підпункт 1 пункту 2 Постанови №505).

Видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури (пункт 2 Постанови №505).

Частиною 3 статті 81 Закону №1697-VII, який набрав чинності 15.07.2015, встановлено нові розміри посадових окладів прокурорів місцевих прокуратур та передбачено їх поетапне запровадження. Зокрема, за приписами даної норми, посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 01.07.2015 по 01.06.2016 складав 10 мінімальних заробітних плат.

Враховуючи норми пункту 11 розділу XIII Перехідні положення Закону №1697-VII у їх взаємозв'язку з нормами абзацу 3 пункту 1 розділу XII Прикінцеві положення цього Закону, до 15.12.2015 міські, районні, міжрайонні та районні у містах прокуратури здійснювали повноваження місцевих прокуратур і на цей період за прокурорами відповідних прокуратур зберігався правовий статус, який вони мали до набрання чинності Законом №1697-VII.

Так, частина 1 статті 49 Закону №1789-XII, яка була чинною до 14.12.2015, обумовлювала один з елементів правового статусу прокурорів - порядок їх матеріального забезпечення. За змістом наведеної норми, розмір посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років, що є складовими заробітної плати прокурорів, затверджувався Кабінетом Міністрів України.

У період з липня по грудень 2015 року схема посадових окладів працівників органів прокуратури визначалась Постановою, у додатку 5 до якої було передбачено розміри посадових окладів працівників районних, міжрайонних, районних у містах з районним поділом та інших прирівняних до них прокуратур. Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи з'ясували ту обставину, що заробітна плата позивачу протягом спірного періоду виплачувалась відповідачем виходячи саме з розмірів посадових окладів, встановлених цією Постановою.

З огляду на норми підпункту "в" пункту 51 розділу XIII Перехідні положення Закону №1697-VII, до набрання чинності абзацом 3 пункту 1 розділу XII цього Закону, тобто, до 15.12.2015, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом працювали у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах, могли бути призначені прокурорами місцевих прокуратур виключно за умови успішного проходження ними тестування.

Отже, прокурори міських, районних, міжрайонних і районних у містах прокуратур, які до 15.12.2015 здійснювали повноваження місцевих прокуратур, не мали статусу прокурів місцевих прокуратур і, відповідно, на них не поширювали свою дію норми частини 3 статті 81 Закону №1697-VII. Питання оплати праці таких прокурорів визначались частиною 1 статті 49 Закону №1697-VII, а розміри їх посадових окладів були встановлені Постановою.

Таким чином, у відповідача не було правових підстав здійснювати позивачу нарахування і виплату заробітної плати за період з 01.07.2015 по 14.12.2015 включно, виходячи з посадових окладів прокурорів місцевих прокуратур, передбачених статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», у зв'язку з чим, позовні вимоги до задоволення не підлягали.

Таким чином, висновок Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини другої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, Верховний Суд України має право скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення.

З урахуванням наведеного, порушення судом касаційної інстанції норм матеріального права є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій в частині задоволення позову в частині позовних вимог про зобов'язання Прокуратури Сумської області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 заборгованості по заробітній платі за період липень-листопад 2015 року відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

Оскільки ухвала Вищого адміністративного суду України від 18.07.2017 в іншій частині не є предметом перегляду у цій справі, то підстави для скасування судових рішень у цій справі в частині відмови в задоволенні позовних вимог - відсутні.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, викладеній Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII), статтями 235- 243 положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017), Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Заяву Прокуратури Сумської області з надзвичайних ситуацій задовольнити частково.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.03.2016, постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2016, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18.07.2017 в частині задоволення позову в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Постанова є остаточною і не оскаржується.

Суддя-доповідач В.М.Бевзенко

Судді Н.А.Данилевич

В.М.Шарапа