Історія справи

Постанова КАС ВП від 08.10.2025 року у справі №400/2492/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 400/2492/24

адміністративне провадження № К/990/34825/24

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Чиркіна С.М.,

суддів: Кравчука В.М., Берназюка Я.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2024 у справі № 400/2492/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У 2024 році ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ в Миколаївській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач 2, ГУ в Івано-Франківській області), в якому просив:

- зобов`язати ГУ ПФУ в Миколаївській області зарахувати до стажу роботи позивача періоди праці та служби з 01.08.1986 до 04.01.1992, коли позивач проходив службу в Збройних Силах СРСР безперервно протягом 5 років 5 місяців 3 днів, з яких з 01.06.1990 до 04.01.1992 безперервно 1 рік 3 місяця 29 днів та з обрахуванням як пільгового 1 рік 11 місяців 28 днів у військовій частині НОМЕР_1 ; з 01.07.2000 до 27.11.2000 (3 місяці 26 днів), коли позивач проходив службу в органах внутрішніх справ УМВС України в Миколаївській області; 28.12.2000 до 26.11.2001, коли позивач проходив службу в органах податкової міліції безперервно протягом 10 місяців 28 днів; 01.10.2002 до 28.02.2006, коли позивач працював за даними трудової книжки НОМЕР_2 директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Претор»; з 01.02.2007 до 28.05.2014, коли позивач працював директором ТОВ «Руден» безперервно протягом 7 років 3 місяців 27 днів; з 12.03.2015 до 12.04.2018, коли позивач працював директором ТОВ «Лендар» безперервно протягом 3 років 1 місяця;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Миколаївській області повторно розглянути заяву позивача від 07.03.2024 про призначення пенсії на пільгових умовах, як учасника бойових дій відповідно до статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та прийняти вмотивоване рішення про призначення пенсії позивачу на пільгових умовах як учаснику бойових дій відповідно до статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку позивача як учасника бойових дій.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.06.2024 позовну заяву задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 15.03.2024 року № 143250019022 про відмову у призначенні пенсії;

- визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Миколаївській області щодо незарахування позивачу періоду роботи з 01.10.2002 до 01.01.2004 у ТОВ «Юридична фірма «Претор»;

- зобов`язано ГУ ПФУ в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 28.12.2000 до 26.11.2001 в органах податкової міліції, з 01.02.2007 до 28.05.2014 у ТОВ «Руден», з 12.03.2015 до 12.04.2018 у ТОВ «Лендар», з 01.10.2002 до 01.01.2004 у ТОВ «Юридична фірма «Претор»;

- зобов`язано ГУ ПФУ в Миколаївській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 07.03.2024 з урахуванням наданої судом у цьому рішенні правової оцінки;

- в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2024 апеляційну скаргу відповідача задоволено, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.06.2024 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

11.09.2024 на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача, у якій скаржник просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2024 та залишити в силі рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.06.2024.

Відповідач 2 подав відзив на касаційну скаргу через систему «Електронний суд», у якому зазначив про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги. Зокрема відповідач звертав увагу на те, що вік ОСОБА_1 на день звернення 54 роки (при необхідних 55), тобто на дату звернення за призначенням пенсії позивач не досяг віку встановленого пунктом 4 статті 115 Закону №1058, а за наданими документами страховий стаж становить 12 років 2 місяці з необхідних 25.

Позивач у відповіді на відзив вказав, що невнесення частини страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування відбулось не з вини позивача який не є страхувальником у розумінні норм законодавства України та ніколи їм не був. Несплата страхувальниками (роботодавцями) за позивача страхових внесків не може бути підставою для незарахування відповідних періодів до страхового стажу. Відповідальність за несплату страхових внесків несе страхувальник, в якому працює/проходить службу застрахована особа.

Внаслідок невиконання страхувальниками обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за спірний період на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року по справі № 490/12392/16-а.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду 25 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2024 у справі №400/2492/24.

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно не було враховано до страхового стажу періоди роботи позивача через відсутність інформації про нарахування заробітку та сплату страхових внесків, а також не враховано період навчання через відсутність інформації про період навчання. Такі дії відповідач вважає протиправними. Крім того, позивач зазначив, що вислуга років становить 13 років 7 місяців 25 днів, які не зараховані до страхового та пільгового стажу в тому числі із розрахунку місяць служби за півтора, що, на його думку, свідчить про порушення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області вимог чинного законодавства.

ГУ ПФУ в Івано-Франківській області заперечувало проти задоволення позову, зазначаючи, що позивачу правомірно відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 4 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» через не досягнення позивачем 55 років та відсутність необхідного стажу 25 років. Щодо застосування до спірних правовідносин норм постанови Кабінету Міністрів України № 393, то відповідач зазначив, що позивач просить призначити йому пенсію на підставі пункту 4 статті 115 Закону № 1058, а не пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що в свою чергу свідчить про неможливість застосування норм постанови № 393 при пільговому обчисленні періоду військової служби.

ГУ ПФУ в Миколаївській області також заперечувало проти задоволення позову, зазначаючи, що за результатами розгляду наданих до заяви про призначення пенсії документів, до страхового стажу позивача не зараховано періоди з 28.12.2000 до 26.11.2001, з 01.02.2007 до 28.05.2014 та з 12.03.2015 до 12.04.2018, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка форми ОК-5) відсутня інформація про нарахування заробітку та сплату страхових внесків. Також, до страхового стажу позивача не враховано період навчання згідно з дипломом НОМЕР_3 від 12.04.2003, оскільки відсутня інформація про період навчання. Додаток до диплома або інші документи, що містять відомості про тривалість навчання, в матеріалах справи відсутні. Крім того, не підлягає зарахуванню весь період роботи позивача з 01.10.2002 до 28.02.2006. у ТОВ «Юридична фірма «Претор» через не сплату останнім страхових внесків. Так, згідно бази даних Відомості з реєстру страхувальників ТОВ «Юридична фірма «Претор» в розділі сплачено наявна сплата страхових внесків по типу позначки 1 (на загальних підставах) за період з 01.01.2004 до 30.06.2006, з 01.09.2006 до 30.09.2006, з 01.08.2007 до 31.12.2007, тому тільки цей період було зараховано до страхового стажу позивача. Таким чином, страховий стаж позивача становить 12 років 2 місяці 6 днів, що є недостатнім для призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону № 1058.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

07 березня 2024 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Миколаївській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до пункту 4 статті 115 Закону № 1058.

Заява позивача відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, яким 15 березня 2024 року прийнято рішення № 143250019022 про відмову в призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного віку та страхового стажу.

Зі змісту зазначеного рішення вбачається, що на час звернення за пенсією за віком, вік позивача 54 роки, страховий стаж склав 12 років 2 місяці 6 днів, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 28.12.2000 до 26.11.2001, з 01.02.2007 до 28.05.2014 та з 12.03.2015 до 12.04.2018, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка форми ОК-5) відсутня інформація про нарахування заробітку та сплату страхових внесків. Також, до страхового стажу позивача не враховано період навчання згідно диплома НОМЕР_3 від 12.04.2003, оскільки відсутня інформація про період навчання.

Листом ГУ ПФУ в Миколаївській області позивача було повідомлено про не зарахування до його страхового стажу періоду роботи з 01.10.2002 до 28.02.2006 у ТОВ «Юридична фірма «Претор» через несплату останнім страхових внесків.

Вважаючи протиправним рішення пенсійного органу щодо не призначення пенсії за віком, позивач звернувся з даним позовом до суду.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків. Cудом зазначено, що Верховний Суд, застосовуючи норми Закону № 1058, не розділяє право особи на призначення пенсії з зарахуванням чи незарахуванням певного періоду трудової діяльності до страхового стажу, що дає право на пенсію за віком після запровадження персоніфікованого обліку залежно від того, яку посаду на підприємстві-страхувальнику займала така застрахована особа, оскільки пенсійний орган мав своєчасно здійснювати контроль за сплатою страхувальником страхових внесків з заробітної плати працівників та притягувати чи ініціювати питання притягнення до відповідальності такого страхувальника та його посадових осіб, відповідальних за несвоєчасну сплату чи несплату таких внесків, а не фактично компенсувати свою бездіяльність на стадії призначення пенсії конкретній особі.

Суд апеляційної інстанції не погодився із позицією суду першої інстанції, та дійшов висновку, що ГУ ПФУ в Івано-Франківській області вірно відмовило позивачу у зарахуванні спірного страхового стажу та, як наслідок, обґрунтовано відмовило у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного стажу, встановленого пунктом 4 частини першої статті 115 Закону №1058-IV, через недосягнення необхідного віку на момент звернення, що є самостійною підставою для відмови у призначенні пенсії.

Також суд апеляційної інстанції вказав, що трудова книжка має містити дані щодо факту перебування особи в трудових відносинах для підтвердження наявності трудового стажу та є основним документом, що підтверджує стаж роботи.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Суд апеляційної інстанції звертав увагу, що у Верховному Суді вже склалась судова практика з питання зарахування до страхового стажу періодів, за які відсутні дані про сплату страхових внесків.

Так, зокрема, у постанові по справі № 340/1454/21 від 11.10.2023 року Верховний Суд дійшов висновку, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.

Водночас, судами встановлено, що з 01.02.2007 по 28.05.2014 позивач був директором ТОВ «Руден», а з 12.03.2015 по 12.04.2018 - директором ТОВ «Лендар», тому мав відповідати за неналежну організацію бухгалтерського обліку, у тому числі за сплату страхових внесків.

В цьому випадку, на думку суду апеляційної інстанції, у пенсійного органу були наявні всі законні підстави для висновку, що саме позивач і був тим страхувальником, який не сплачував за себе страхові внески, а тому пенсійний орган дійшов вірного висновку щодо відмови у зарахуванні періоду роботи позивача з 2007 по 2018 роки.

Також, суд апеляційної інстанції врахував, що відомостей про нарахований дохід за спірний період позивачем не надано, як і не надано жодних уточнюючих довідок з цих товариств або з архівних установ.

Запис про звільнення позивача з посади директора ТОВ «Лендар» містить виправлення, закреслення, та не містить підпису відповідальної особи за ці записи.

Апеляційний суд зазначив, що при підтвердженні страхового стажу, зокрема, у період з 01.07.2000 по 31.12.2003 за даними трудової книжки, потрібно звіряти такі дані з відомостями персоніфікованого обліку.

За відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про роботу у період після липня 2000 року до січня 2004 року, записи трудової книжки доцільно підтвердити додатковими документами або результатами перевірки, проведеної, в тому числі за заявою власника трудової книжки.

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Підставою для відкриття касаційного провадження у справі, є оскарження судового рішення, яке визначено частиною першою статті 328 КАС України, з посиланням у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме: від 11.09.2024 у справі № 754/14898/15-а; від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а; від 11.10.2023 у справі № 340/1454/21; від 17.07.2019 у справі №144/669/17; від 20.03.2019 у справі № 688/947/17; від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а; від 01.11.2018 у справі № 199/1852/15-а.

На думку позивача, постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2024 прийнята в наслідок неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Скаржник звертає увагу, що невнесення страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування відбулось не з його вини, а тому несплата роботодавцями страхових внесків не може бути підставою для незарахування до страхового стажу періодів роботи 28.12.00 р. до 26.11.01 р., з 01.02.07 р. до 28.05.14 р., з 12.03.15 р. до 12.04.18 р., а також з 01.10.02 р. до 01.01.04 р., а не як просить позивач з 01.10.02 р. до 28.02.06 р., так як в листі відповідача 2 зазначено про зарахування періодів з 01.01.04 р. до 30.06.06 р., з 01.09.06 р. до 30.09.06 р., з 01.08.07 р. до 31.12.07 р.

На думку позивача зазначені періоди підлягають зарахуванню, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе страхувальник, в якому працює/проходить службу застрахована особа.

Внаслідок невиконання страхувальниками обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за спірний період на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року по справі № 490/12392/16-а.

За змістом норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Тому, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, факт не сплати підприємством страхових внесків не може бути підставою для незарахування до страхового стажу періодів її роботи на такому підприємстві.

Скаржник наголошує, що фактично внаслідок невиконання роботодавцями обов`язку по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та стажу за час роботи на підприємствах (організаціях), що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Вказаний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі №144/669/17 та від 20.03.2019 у справі № 688/947/17.

Позивач, посилаючись на висновки, наведені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 р. у справі № 208/6680/16-а, від 24 травня 2018 р. у справі № 490/12392/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі № 199/1852/15-а, звертає увагу, що Верховний Суд, застосовуючи норми Закону № 1058, не розділяє право особи на призначення пенсії з зарахуванням чи незарахуванням певного періоду трудової діяльності до страхового стажу, що дає право на пенсію за віком, після запровадження персоніфікованого обліку залежно від того, яку посаду на підприємстві-страхувальнику займала така застрахована особа, оскільки пенсійний орган мав своєчасно здійснювати контроль за сплатою страхувальником страхових внесків з заробітної плати працівників та притягувати чи ініціювати питання притягнення до відповідальності такого страхувальника та його посадових осіб, відповідальних за несвоєчасну сплату чи несплату таких внесків, а не фактично компенсовувати свою бездіяльність на стадії призначення пенсії конкретній особі.

VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам скаржника, висловленим у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить з такого.

Спірним питанням у цій справі є незарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи з 2007 по 2018 роки, у зв`язку із відсутністю інформації про нарахування заробітку та сплату страхових внесків.

Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

За змістом статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Згідно із статтею 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до статті 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.

Страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом вищезазначених норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі № 688/947/17, від 17.07.2019 у справі № 144/669/17, від 11.10.2023 у справі № 340/1454/21.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що позбавлення позивача соціальної захищеності та пенсійного стажу у зв`язку з невиконання підприємством обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України, є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Наявність чи відсутність сплати страхових внесків роботодавцем не спростовує самого факту виконання позивачем трудових обов`язків.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 115 Закону України №1058-IV право на дострокову пенсію за віком для учасників бойових дій виникає за наявності визначеного віку та страхового стажу.

Колегія суддів наголошує, що виходячи з приписів частини другої статті 45 Закону №1058-IV, подання заяви до досягнення відповідного віку саме по собі не є підставою для відмови у призначенні пенсії взагалі, а може бути підставою для призначення пенсії з дня, що настає за днем досягнення такого віку, за умови підтвердження необхідного стажу та інших визначених законом умов.

Щодо незарахування спірних періодів до страхового стажу з мотивів відсутності сплати внесків/даних персоніфікованого обліку Верховний Суд зазначає, що працівник (застрахована особа) не повинен нести негативні наслідки за невиконання роботодавцем обов`язку зі сплати внесків; відсутність відомостей у реєстрі чи заборгованість страхувальника не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи, якщо факт трудових відносин та виконання роботи підтверджені належними доказами (трудова книжка, накази, довідки, платіжні та облікові документи, дані перевірок тощо).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в матеріалах справи наявні трудова книжка та інші документи, які підтверджують факт роботи ОСОБА_1 у спірні періоди.

Відмовляючи у зарахуванні позивачу цих періодів роботи до страхового стажу, апеляційний суд виходив з того, що позивач обіймав посади директора ТОВ «Руден» (з 01.02.2007 по 28.05.2014) та ТОВ «Лендар» (з 12.03.2015 по 12.04.2018), тобто фактично був роботодавцем і мав обов`язок забезпечувати сплату страхових внесків.

Верховний Суд зазначає, що незважаючи на те, що директор підприємства виконує управлінські функції, сам по собі факт перебування на посаді директора ТОВ не ототожнює працівника зі страхувальником у розумінні Закону №1058-IV і не знімає із пенсійного органу обов`язку з`ясувати, хто саме був платником внесків, чи були нарахування доходу, які причини відсутності звітності та чи вживались органом заходи впливу до страхувальника.

Також, колегія суддів вважає, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки, про які зазначає суд апеляційної інстанції, а саме: запис про звільнення позивача з посади директора ТОВ «Лендар» містить виправлення, закреслення, та не містить підпису відповідальної особи за ці записи, не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Водночас, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не встановили, чи був позивач саме страхувальником у розумінні Закону №1058-IV у спірні періоди, чи лише найманим працівником (директором), не надали оцінки таким обставинам; не перевірили підстав та періодів, за які відомості про сплату внесків наявні (2004-2007).

Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на наведене вище, Верховний Суд вважає, що без дослідження і з`ясування всіх доводів сторін, ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна вважати законними та обґрунтованими.

Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставини справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

За змістом частини четвертої статті 9 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 КАС України. Цей принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Підсумовуючи, колегія суддів зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не вжили усіх, визначених законом, заходів та не встановили усі фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення справи.

Водночас, обсяг повноважень суду касаційної інстанції, визначений статтею 341 КАС України, не дозволяє Суду встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Приписами частини четвертої статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на те, що вказані порушення під час розгляду справи допущені судом першої та апеляційної інстанцій, ці порушення неможливо виправити в суді касаційної інстанції, то рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді суди мають врахувати викладені у цій постанові висновки Верховного Суду щодо необхідності зарахування спірних періодів до страхового стажу позивача та перевірити питання наявності у нього необхідного віку і стажу на момент виникнення права на призначення пенсії.

Керуючись статтями 343 349 353 356 КАС України, Суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.06.2024 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 400/2492/24 скасувати.

Справу № 400/2492/24 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

Я. О. Берназюк

В. М. Кравчук