Історія справи

Ухвала КАС ВП від 11.05.2020 року у справі №813/2801/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 травня 2020 року

Київ

справа №813/2801/16

адміністративне провадження №К/9901/29770/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,

суддів - Жука А.В.,

Мартинюк Н.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26.09.2016 (головуючий суддя - М.В. Кедик)

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2017 (головуючий суддя - В.М. Каралюс, судді - Н.В. Бруновська, Р.М. Шавель)

у справі № 813/2801/16

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

про визнання протиправними та скасування частково наказу,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати частково наказ № 288 від 28.03.2016 Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області в частині пункту 1.12, що стосується встановлення посадового окладу: ОСОБА_1 - завідувач сектору організації оперативно-розшукової діяльності посадовий оклад 1 507 грн. та зобов`язати відповідача відкликати грошовий атестат № 11 від 05.04.2016 з Головного Управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що внаслідок прийняття Головним управлінням Державної фіскальної служби у Львівській області наказу від 28.03.2016 № 288 було зменшено посадові оклади по відношенню до розміру посадових окладів, які були встановлені в грудні 2015 року, на момент звільнення позивача з податкової міліції та на момент видачі грошового атестату, який було подано до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області. Зазначає, що в результаті зменшення посадових окладів на підставі наказу від 28.03.2016 № 288 відповідачем вчинено дії по проведенню відповідного перерахунку заробітної плати, внаслідок чого у позивача виникла заборгованість по заробітній платі перед відповідачем у розмірі 12 403,27 грн. Вважає такі дії відповідача неправомірними, та такими, що суперечать нормам Кодексу законів про працю України, Закону України «Про оплату праці».

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26.09.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2017, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області від 28.03.2016 № 288 в частині пункту 1.12, стосовно встановлення посадового окладу завідувачу сектору організації оперативно-розшукової діяльності ОСОБА_1 у розмірі 1507 грн. Визнано протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області стосовно проведення перерахунку посадового окладу та заробітної плати на підставі наказу від 28.03.2016 № 288, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 12 403,27 грн. Зобов`язано Головне управління Державної фіскальної служби у Львівській області відкликати грошовий атестат від 05.04.2016 № 11 з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та повідомити про дійсність грошового атестату від 11.01.2016 № 02.

4. При прийнятті рішення суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку, що відповідач протиправно встановив новий посадовий оклад позивачу, оскільки останній станом на момент видання спірного наказу не перебував у трудових відносинах із Головним управлінням Державної фіскальної служби у Львівській області.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

5. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить рішення судів скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.

6. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач вказує, зокрема, що при винесенні рішень судами залишено поза увагою, що згідно пункту 2 преамбули Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2016 № 77 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 і від 09.12.2015 № 1013» чітко зазначено, що постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01.12.2015. Відповідно перерахунки було здійснено працівника, які станом на березень 2016 року були звільнені з подальшим виходом на пенсію у грудні 2015 року, в результаті даного перерахунку виникла заборгованість по заробітній платі перед Головним управлінням Державної фіскальної служби у Львівській області.

Позиція інших учасників справи

7. Відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух касаційної скарги

8. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.04.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області.

9. Ухвалою Верховного Суду від 07.05.2020 прийнято до провадження адміністративну справу та призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

10. Відповідно до наказу начальника Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області від 30.12.2015 № 420-о підполковника міліції ОСОБА_1 (Т-806014), завідувача сектору організації оперативно-розшукової діяльності оперативного управління Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області звільнено з податкової міліції в запас Збройних Сил України із постановкою на військовий облік за пунктом «б» статті 64 (через хворобу) з 30.12.2015, виплативши йому компенсацію за невикористану відпустку за 2004 рік у кількості 19 діб, за 2010 рік у кількості 30 діб, за 2012 рік у кількості 28 діб, за 2015 рік у кількості 35 діб, та одноразову грошову допомогу відповідно до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 по вислузі років 22 роки 09 місяців 22 дні.

11. 11.01.2016 у зв`язку із звільненням через хворобу згідно наказу від 30.12.2015 № 420-о Головним управлінням Державної фіскальної служби у Львівській області видано ОСОБА_1 грошовий атестат № 02.

12. 28.03.2016 Головним управлінням Державної фіскальної служби у Львівській області видано наказ «Про встановлення посадових окладів працівникам Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області» № 288, відповідно до якого з метою забезпечення реалізації положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2016 № 77 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 та від 09.12.2015 № 1013 та на виконання наказу Державної фіскальної служби України від 12.03.2016 № 209 «Про внесення змін до наказу Державної фіскальної служби від 21.02.2015 № 989» встановлено посадові оклади працівникам Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області відповідно до затверджених переліків змін до штатних розписів Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області № 7, № 1 головою Державної фіскальної служби України Насіровим Р.М.

13. Згідно пункту 1.12 наказу від 28.03.2016 № 288 ОСОБА_1 завідувач сектору організації оперативно-розшукової діяльності встановлено посадовий оклад 1507 грн.

14. 05.04.2016 Головним управлінням Державної фіскальної служби у Львівській області видано ОСОБА_1 грошовий атестат № 11 на заміну атестату від 11.01.2016 № 02, у зв`язку із звільненням через хворобу згідно наказу від 30.12.2015 № 420-о та на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2016 № 77.

15. Супровідним листом від 05.05.2016 № 1133/9/13-01-05-02 Головним управлінням Державної фіскальної служби у Львівській області, у зв`язку із зміною складових грошового забезпечення скеровано у Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області новий грошовий атестат ОСОБА_1 .

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування (чинні на час виникнення спірних правовідносин)

16. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

17. Згідно із частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

18. Частиною першою статі 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

19. Відповідно до статті 127 Кодексу законів про працю України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.

Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу:

1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не повернутого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості, або з дня виплати неправильно обчисленої суми;

2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за не відроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5 і 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв`язку з переходом на пенсію;

3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

20. Статтею 129 Кодексу законів про працю України визначено, що не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно з законодавством не звертається стягнення.

21. Відповідно до пункту 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при вирішенні спорів, пов`язаних із застосуванням статті 127 Кодексу законів про працю України, суди мають враховувати, що: 1) вимоги про повернення працівником авансу, виданого в рахунок заробітної плати, і сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок, а також погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження, переведення до іншої місцевості чи на господарські потреби, розглядаються судами в тому разі, коли роботодавець не має можливості провести відрахування із заробітної плати у зв`язку з тим, що працівник оспорює підстави і розмір останнього, або минув місячний строк для видання відповідного наказу (розпорядження), або з інших причин. До лічильних помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо. Не можуть вважатися ними не пов`язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, у тому числі колективного договору; 2) не утримані при звільненні суми за невідпрацьовані дні використаної працівником відпустки не можуть бути стягнені з нього судом у тому разі, коли трудовий договір припинено з підстав, зазначених у пунктах 3, 5, 6 статті 36, пунктах 1, 2, 5 статті 40 Кодексу законів про працю України, а також при направленні на навчання та у зв`язку з виходом на пенсію.

22. Відповідно до статті 22 Закону України «Про оплату праці» суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

23. Згідно із статтею 26 Закону України «Про оплату праці» відрахування із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством.

При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти відсотків, а у випадках, передбачених законодавством, - п`ятдесяти відсотків заробітної плати, що належить до виплати працівникам.

Обмеження, встановлені частиною другою цієї статті, не поширюються на відрахування із заробітної плати при відбуванні покарання у вигляді виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.

Не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно з законодавством стягнення не звертається.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

24. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, яка була чинною до 08.02.2020).

25. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

26. Так, судами встановлено, що станом на час видачі оскаржуваного наказу відповідача № 288 від 28.03.2016 «Про встановлення посадових окладів працівникам Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області» позивач не перебував в трудових відносинах з відповідачем, оскільки позивача 30.12.2015 звільнено з займаної посади та проведено з ним розрахунки компенсаційних виплат на підставі норм Кодексу законів про працю України.

27. Згідно із статтею 129 Кодексу законів про працю України не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно з законодавством не звертається стягнення.

28. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в результаті здійснення відповідачем у березні 2016 року перерахунку посадових окладів станом на 31.03.2016 у позивача виникла дебіторська заборгованість по заробітній платі перед Головним управлінням Державної фіскальної служби у Львівській області у сумі 12 403, 27 грн.

29. Разом з тим, оскільки законодавством не передбачено можливості відрахування із заробітної плати з працівників, які не перебувають у трудових відносинах, такий наказ та дії відповідача по проведенню перерахунку посадових окладів та заробітної плати є протиправними.

30. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх обґрунтованими, оскільки норми Кодексу законів про працю України встановлюють виключні випадки відрахування із заробітної плати з працівників, які не перебувають у трудових відносинах.

31. Так, згідно із статтею 127 Кодексу законів про працю України відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу: 1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не повернутого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості, або з дня виплати неправильно обчисленої суми; 2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за не відроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5 і 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв`язку з переходом на пенсію; 3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

32. Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що оскаржуваний наказ відповідача в частині позивача видано не на підставі статті 127 Кодексу законів про працю України, а сам позивач на час його видачі звільнений з 30.12.2015 та не перебував у трудових відносинах, що свідчить про відсутність підстав для прийняття оскаржуваного наказу відповідача в цій частині.

33. Крім цього у статті 129 Кодексу законів про працю України встановлено заборону на здійснення відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно з законодавством не звертається стягнення.

34. Оскільки станом на час звільнення позивача в запас Збройних Сил України із постановкою на військовий облік з посади завідувача сектору організації оперативно-розшукової діяльності оперативного управління Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області відповідно до наказу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області № 420-0 від 30.12.2015 позивачу було здійснено нарахування належних сум для виплат на підставі статті 116 Кодексу законів про працю України, а в подальшому на час виконання оскаржуваного наказу позивач у трудових відносинах з відповідачем не перебував, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

35. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 813/3339/16 та від 22.04.2020 у справі № 813/398/17.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

36. Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій не підтвердилися під час перегляду справи касаційним судом.

37. Суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права.

38. За змістом пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

39. Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка була чинною до 08.02.2020) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Висновки щодо розподілу судових витрат

40. Відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

41. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15.01.2020 №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 327, 341, 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

постановив:

1. Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26.09.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2017 у справі № 813/2801/16 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Ж.М. Мельник-Томенко

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк,

Судді Верховного Суду