Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 травня 2018 року

Київ

справа №826/16520/16

касаційне провадження №К/9901/35506/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2017 (суддя Мельничук В.П.) у справі № 826/16520/16 за позовом Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Амбар» про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває в податковій заставі,

В С Т А Н О В И В:

Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Амбар» про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває в податковій заставі.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 13.12.2016 позов залишив без задоволення.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 06.04.2017 відмовив Державній податковій інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.12.2016.

Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2017 скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, пунктів 95.1, 95.2, 95.3 статті 95, статті 129 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженого судового рішення судом апеляційної інстанції).

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 13.12.2016 (повний текст складено 14.12.2016) позов залишив без задоволення.

Зі змісту абзацу 1 частини першої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції, повний текст якої складений в порядку, встановленому частиною третьою статті 160 цього Кодексу (протягом п'яти днів з моменту ухвалення, подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У матеріалах справи міститься розписка про отримання 20.12.2016 представником позивача копії повного тексту судового рішення суду першої інстанції.

Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві подала апеляційну скаргу на судове рішення суду першої інстанції 29.12.2016, тобто в межах встановленого частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали) строку апеляційного оскарження.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19.01.2017 відмовив позивачу у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та залишив вказану апеляційну скаргу без руху, у зв'язку з її невідповідністю вимогам частини шостої статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали) щодо надання документу про сплату судового збору, та встановив строк у десять днів з моменту отримання копії цієї ухвали для усунення вказаних недоліків шляхом надання документу про сплату судового збору в сумі 1515,8грн.

У межах встановленого ухвалою від 19.01.2017 строку Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві звернулася до суду апеляційної інстанції з клопотанням про відстрочення сплати судового збору, у зв'язку з відсутністю бюджетних асигнувань для сплати судового збору.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 06.02.2017 відмовив Державній податковій інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору та на підставі пункту 1 частини третьої статті 108, з урахуванням частини третьої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали), повернув апеляційну скаргу скаржнику, у зв'язку з неусуненням недоліків, встановлених ухвалою про залишення апеляційної скарги без руху.

Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві 16.02.2017 повторно подала апеляційну скаргу на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.12.2016. В апеляційній скарзі позивачем заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та про відстрочення сплати судового збору, в обґрунтування яких податковий орган вказував на те, що пропозиції щодо виділення коштів для сплати судового збору будуть враховуватись після затвердження постійного кошторису на 2017 рік.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23.02.2017 визнав наведені податковим органом підстави пропуску строку апеляційного оскарження неповажними, а також вказав, що зазначеним позивачем обґрунтуванням для відстрочення сплати судового збору надавалась оцінка ухвалою від 06.02.2017. Цією ж ухвалою від 23.02.2017 суд апеляційної інстанції залишив апеляційну скаргу без руху та запропонував скаржнику у тридцятиденний строк з моменту отримання копії ухвали усунути недоліки апеляційної скарги шляхом:

надання документу про сплату судового збору в сумі 1515,8грн.;

звернення до суду із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження із наведенням у ній обґрунтування інших підстав пропуску цього строку.

Визнаючи підстави пропуску строку апеляційного оскарження неповажними, суд апеляційної інстанції керувався тим, що відсутність належного фінансування особи, яка утримується за рахунок державного бюджету, не є поважною причиною для поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0101035275267 копію вказаної ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2017 було отримано позивачем 27.02.2017.

Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві на виконання вимог ухвали від 23.02.2017 надала суду документ про сплату судового збору в сумі 1515,8грн. (платіжне доручення від 01.03.2017 №85), а також клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження. В обґрунтування підстав поважності пропуску строку апеляційного оскарження позивач посилався на вчинення всіх дій з метою отримання коштів для сплати судового збору, зокрема направлення відповідних звернень до вищестоящого органу.

Київський апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу від 06.04.2017 про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі абзацу 2 частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали), оскільки вказані позивачем підстави для поновлення строку апеляційного оскарження є неповажними.

Визнаючи підстави пропуску строку апеляційного оскарження неповажними, суд апеляційної інстанції керувався тим, що податковим органом не надано доказів вчинення активних дій з метою отримання коштів для сплати судового збору за подання апеляційної скарги у справі № 826/16520/16.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про необхідність відмови у відкритті апеляційного провадження, з огляду на те, що вказані позивачем обставини не можна визнати поважними причинами пропуску строку апеляційного оскарження. При цьому суд касаційної інстанції керується таким.

Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вчинення процесуальних дій судом апеляційної інстанції) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вчинення процесуальних дій судом апеляційної інстанції) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, у тому числі фінансовими.

Статтею 187 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вчинення процесуальних дій судом апеляційної інстанції) однією з вимог апеляційної скарги визначено надання документу про сплату судового збору.

Враховуючи викладене, одним із процесуальних обов'язків для реалізації права на апеляційне оскарження є надання документу про сплату судового збору у встановленому законом порядку та розмірі.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 «Інші поточні платежі», розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

Особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, не обмежена у праві в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору.

Частина друга статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженого судового рішення судом апеляційної інстанції) покладає на осіб, які беруть участь у справі, обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного строку лише у разі його пропуску з поважних причин.

Відсутність бюджетного фінансування не надає суб'єкту владних повноважень право у будь-який час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.

Враховуючи викладене та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що невжиття суб'єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду.

Належними доказами поважності підстав пропуску строку на апеляційне оскарження, у зв'язку з відсутністю коштів для сплати судового збору за звернення до суду з апеляційною скаргою, є докази, які б підтверджували сукупність послідовних та регулярних дій податкового органу з моменту виникнення права на апеляційне оскарження, спрямованих на отримання достатнього для сплати судового збору фінансування з Державного бюджету України, які б свідчили, що податковий орган дійсно бажає реалізувати своє право на апеляційне оскарження у справі у найкоротші строки.

Утім, податковим органом не було надано суду доказів вчинення дій, спрямованих на отримання достатнього для сплати судового збору безпосередньо у справі №826/16520/16 фінансування з Державного бюджету України, з моменту виникнення права на апеляційне оскарження.

Відповідно до пункту четвертого статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженого судового рішення судом апеляційної інстанції) апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Суд апеляційної інстанції правильно застосував вказані норми процесуального права.

Підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві без задоволення, а оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2017 у справі №826/16520/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк