Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 травня 2020 року

Київ

справа №420/6652/18

адміністративне провадження №К/9901/21488/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Калашнікової О.В.,

суддів: Білак М.В., Губської О.А.,

розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу № 420/6652/18

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішень, якими скасовані дозволи на імміграцію та зобов`язання поновити дозволи,

за касаційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 березня 2019 року (суд у складі головуючого судді - Бойко О.Я) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2019 року (колегія суддів у складі головуючого судді - Кравченка К.В., суддів: Джабурія О.В., Вербицької Н.В.)

І РУХ СПРАВИ

1. В серпні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому просили:

- скасувати рішення відповідача про скасування дозволів на імміграцію в Україну №274889-1 від 05.11.2018 року та №274889-2 від 05.11.2018 року;

- зобов`язати відповідача поновити дозвіл на імміграцію в Україну ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

2. В обґрунтування позовних вимог зазначили, що при наданні дозволів на імміграцію в Україну та документуванні посвідками на постійне проживання в Україні позивачами була надана повна і достовірна інформація відносно них. З моменту документування їх відповідними посвідками вони працюють, сплачуючи податки у державний бюджет України, мають у власності нерухоме майно, виховують двох дітей, які є громадянами України. А тому спірні рішення відповідача є протиправними, безпідставними та такими, що підлягають скасуванню.

3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 березня 2019 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2019 року, позовні вимоги задоволено.

Суди вирішили скасувати рішення Головного управління ДМС України в Одеській області про скасування дозволів на імміграцію в Україну №274889-1 від 05.11.2018 року та №274889-2 від 05.11.2018 року. Зобов`язати Головне управління ДМС України в Одеській області поновити дозвіл на імміграцію в Україну ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

4. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Головне управління ДМС України в Одеській області звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить їх скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

5. Верховний Суд ухвалою від 09 серпня 2019 року відкрив провадження у справі за касаційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 березня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2019 року.

6. Позивачі відзиву на касаційну скаргу не надавали.

II ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є громадянами Китайської Народної Республіки, уродженці Китайської Народної Республіки. У 2000 році приїхали в Україну та отримали дозвіл на імміграцію.

8. З 2005 року позивачі проживають однією сім`єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою та мають двох дітей: ОСОБА_3 , громадянка України ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.18) та ОСОБА_4 , громадянин України ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.19).

9. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мають довідки про реєстрацію особи громадянином №308866 від 16.05.2008 року та №335295 від 08.06.2011 року (а.с.21-22).

10. З 21.10.2005 року ОСОБА_2 зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців (а.с.23-24).

11. Позивачі на підставі дозволів на імміграцію в Україну отримали посвідки на постійне проживання серія НОМЕР_1 від 21.10.2008 року та серія НОМЕР_2 від 21.10.2008 року (а.с.14-15).

12. З 26.08.2009 року ОСОБА_1 придбав у власність транспортний засіб.

13. З 03.08.2012 року ОСОБА_2 є власницею квартири АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу серія ЕРС №737428, де проживають разом зі своєю сім`єю (а.с.30).

14. У 2018 році позивачі втратили зазначені посвідки на постійне проживання в Україні, у зв`язку з чим звернулися до ГУ ДМС в Одеській області для їх відновлення.

15. 05.11.2018 року ГУ ДМС в Одеській області прийняло рішення №274889-1, №274889-2 про скасування позивачам дозволів на імміграцію в Україну (а.с.10-11).

ІIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

16. Суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи справу по суті, прийшли до висновку, що з боку позивачів не було допущено порушень при подачі документів для отримання посвідок на постійне проживання в Україні, не подано свідомо неправдивих відомостей, а документи не містили недостовірних даних та не були підробленими.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

17. У касаційній скарзі касатор вказав, що рішення ВГІРФО УМВС України в Одеській області щодо надання дозволу на імміграцію позивачам прийняті не на законних підставах, оскільки право на отримання дозволу на імміграцію мають батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти. Проте неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на момент прийняття документів у її батьків не мала дозволу на імміграцію, а також не було підтверджено її належність до громадянства України. Таким чином, позивачі не могли бути визнані як батьки іммігрантів.

18. Таким чиним касатор стверджує, що позивачам дозволи на імміграцію в Україну було надано в порушення Закону України «Про імміграцію», а посвідки на постійне проживання документовані безпідставно.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

19. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

20. Аналізуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.

21. Відповідно до ч.1 ст.4 Закону Україну «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» №3773-VІ від 22.09.2011 року (надалі - Закон України №3773-VІ) іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

22. Згідно ст.1 Закону України «Про імміграцію» №2491-ІІІ від 07.06.2001 року (надалі - Закон України №2491-ІІІ) визначено, що імміграція-це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

23. Відповідно до ст.6 Закону України №2491-ІІІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції: 1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; 3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання; 5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.

24. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачі отримали посвідки на постійне проживання в Україні відповідно до п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію», як батьки неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки м. Одеса, яка має право на набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч.3 ст.8 Закону України «Про громадянство України».

25. Пунктом 6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» передбачено, що квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

26. При цьому, як вбачається зі встановлених по справі обставин, позивачі до отримання у 2008 році посвідок на постійне проживання в Україні відповідно до п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію», мали дозволи на імміграцію, видані їм у 2000 році по прибутті в Україну.

27. Таким чином, з 2000 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають на території України на законних підставах у статусі іммігрантів.

28. Судами попередніх інстанцій встановлено, що при видачі посвідок позивачам на постійне проживання в Україні у 2008 році уповноваженими органами проводилась перевірка законності залишення їх на постійне проживання на території України, в ході якої будь-яких підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявлено та визнано позивачів таким, що мають дозвіл на імміграцію, що мало наслідком надання посвідок на постійне проживання в Україні.

29. При цьому, слід звернути увагу, що посвідки на постійне проживання позивачам видані 21.10.2008 року, а їх неповнолітня донька ОСОБА_3 зареєстрована громадянкою України 16.05.2008 року, тобто до оформлення посвідок на постійне проживання її батькам.

30. Пунктом 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію» передбачено, що дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається, зокрема, дітям і батькам громадян України.

31. У зв`язку із зазначеним має місце ситуація, коли на момент видачі дозволів на імміграцію в 2008 році позивачі мали законне право на отримання таких дозволів, проте не як батьки іммігранта, а як батьки особи, що зареєстрована громадянином України.

32. Відповідно до ст.12 Закону України №2491-ІІІ дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

33. Відповідно до пункту 21 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

34. В ході судового розгляду справи судами встановлено, що з боку позивачів не було допущено порушень при подачі документів для отримання посвідок на постійне проживання в Україні, не було подано свідомо неправдивих відомостей, документи не містили недостовірних даних та не були підробленими.

35. Таким чином, у відповідача не було підстав для скасування дозволів на імміграцію позивачам у відповідності до статті 12 Закону України №2491-ІІІ.

36. До того ж, як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, висновки про скасування позивачам дозволів на імміграцію, затверджені начальником ГУ ДМСУ в Одеській області 05.11.2018 року (а.с.150-157), не містять обставин щодо сімейного стану позивачів, дотримання ними вимог законодавства за період проживання в Україні, не відображено, що на даний час діти позивачів є громадянами України, позивач-2 займається підприємницькою діяльністю та має власне нерухоме майно. Тобто, при винесенні вказаного висновку посадовими особами відповідача не враховано, що позивачі мають стійкий правовий та соціальний зв`язок з Україною.

37. Зважаючи на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що оскаржувані рішення від №274889-1 від 05.11.2018 року та №274889-2 від 05.11.2018 року підлягають скасуванню, а дозвіли на імміграцію - поновленню.

38. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

39. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

40. Зважаючи на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

41. Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,-

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - залишити без задоволення.

2. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 березня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2019 року по справі №420/6652/18 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

О.В. Калашнікова

М.В. Білак

О.А. Губська ,

Судді Верховного Суду